3. На варті проти орди
Микола Лазорський
В іншому кутку за цариною, за ніким не міченими межами, стояла історична «хвигура». То була висока щогла з поперечними щаблями до самої гори, де був невеликий поміст, все на схід, до Дикого Поля. Недалеко від «хвигури» при землі всторч стояли добре наквацьовані смолою порожні куфи, одна поверх одної пірамідою. Біля тих куф завжди вартував козак з готовим квачем. День був такий, що можна було натрапити й на несподіванку. Ординці добре знали, що на Івана Купала збираються хлопці й дівчата. Та й те треба сказати, що вже добре піднялося жито, а самий степ густо вкрився високою травою – можна, виходить, й сховатися та видивитися здобич. Тому-то старий козак, помічник пана сотника Свирид Молочай раз у раз остерігав:
– Не наважайте, панове, на те, що у полі тихо, не шелесне ніщо… Той ординець тільки й жде такої години… Тому треба пильненько придивлятись, не спускати з очей того тихого Поля, бо тільки там і гніздиться наше лихо…
Хлопці саме обідали… їм з села на таке свято підлітки принесли добрий обід і навіть макітру пирогів з вишкварками: сам пан сотник прислав. Казав ще, коли, хай милує Бог, трапиться яка несподіванка, щоб мерщій палили куфи, а самі чимдужч мчали до села навперейми ординцю.
– Добре, знаємо це й без пана сотника, – бурмотав пан Свирид. – А ви, хлопці, не дуже голубте чарки з наливкою, бо… може таке станеться, що й на коня не скочиш.
– Скочимо, батьку, не журись за нас, – казав молодий Терешко Рукавиця, ховаючи ложку за халяву.
– Трохи б полежати по обіді, – позіхнув Зіновій Ба-рат.
– Тю на тебе! – гнівно шепнув його побратим Остап Листопад. – І думати не смій: адже ти на варті.
– Так, мені зараз припадає лізти на «хвигуру»… І тихенько підвівся.
– Черговий! На варту! – гукнув старий Свирид.
– Я вже тут! – гукнув і собі Барат. – А ну лиш, Тимко, злазь мерщій та йди доїдати куліш. Хутенько!
Вайлуватий Тимко зліз – щаблів, але з передостаннього сплигнув і покотився в рівчак. Всі сміялись.
– Який же ти бовдур! – дратувався пан Свирид. – Чиріпкайся, Зінько, хутенько, ти ж молодий і моторніший.
Зінько подряпався на щоглу й умостився на самій горі пильнувати ворога.