Замість передмови

Ігор Ольшевський

Знаний у православному світі богослов і вчений-енциклопедист Павло Флоренський, розробляючи власну теорію імен, наголошував на ролі імені як “форми внутрішньої організації” (виразником організації “зовнішньої”, на думку отця Павла, є число). Згідно з теорією П.Флоренського, ім’я – той чинник, який спрямовує життя особистості в певне русло, не пускаючи на самоплив. Однак від самої особистості вимагається визначення власного морального змісту – адже в історії є факти, коли людина, не живучи “у згоді з власним іменем, виконувала в житті місію не лише відмінну від тієї, що закладена у йменні, а й цілком протилежну їй, ба навіть ворожу.

Це, до речі, чудово ілюструє ситуація з описаними у Святому Письмі носіями імені Юда (гебр. “Хвала Господу” або “Хваліте Бога”). Порівняймо, наприклад, святого апостола Юду – брата Якова, і Юду Іскаріота. Перший, котрий звався ще Тадеєм (Матв., 10: 3; Марк, 3: 3), був вірним учнем Господа нашого Ісуса Христа й, за переказами, проповідував Євангелію в країнах та землях Близького Сходу, а також у Персії й Вірменії. Юді-Тадею належить одне з соборних послань Нового Заповіту. Інший же Юда зрадив Христа і ймення його стало називним – на означення зрадників та відступників. У першому випадку бачимо повну гармонію людини й імені, усвідомлення закладеної в ньому місії носія – накресленої Всевишнім стезі майбутнього апостола. В другому – повну дисгармонію й ігнорування такої місії, що врешті-решт призвело до зради Найсвятішого…

Надалі ж ітиметься не про дисгармонійні приклади, а про те, як імення людини, підсилене псевдонімом, визначає (на найвищому, Божественному, Надсвідомому рівні) її устремління й дії, як це визначення, сприйняте носієм, підносить його до символу мужності й нескореності цілого народу. Мова – про Ларису Петрівну Косач, Лесю Українку.