Замість післямови

Ігор Ольшевський

Перегорнуто ще одну сторінку розповіді про загадку імені й долі Лесі Українки. Звісно, автор не претендує на “істину в останній інстанції”: висловлені ним міркування – лише складові його приватної гіпотези. Тож цілком можливі й спростування, й доповнення з боку читачів і навіть їхні особисті відкриття в царині альтернативного літературознавства взагалі й лесезнавства зокрема. Дехто, наприклад може заперечити: мовляв, у одному з “кредових” віршів – поезії “Мій шлях” (1890) чорним по білому написано:

Та не шукайте в них пророчої науки, –

Ні, голосу гучного я не маю!

[36, I, 59],

– тож годі вбачати у творчості Поетеси якесь містичне об’явлення. Але не забуваймо про золоте правило Адептів Вищого Знання – звертатися до людей, враховуючи рівень їхньої свідомості (євангельське “Не розсипайте перел…” – найяскравіше свідчення такого підходу). Відкриття Потаємного було не на часі. Окрім того, “Мій шлях” було створено ще до появи урочих “Досвітніх огнів”, і застереження Лесі Українки могло стосуватися лише віршів конкретного – раннього, – періоду:

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала…

[36, I, 59]

Віриться, що з плином часу Лесин геній, виграватиме для прийдешніх поколінь читачів і дослідників усе новими й новими гранями: адже відкриття Поета триває й триватиме доти, доки знаходитимуться люди, небайдужі до його творчості: саме вони, – люди творчі (“робочі”) – проникатимуть у глибинну символіку поетичної, прозової, драматургічної, епістолярної спадщини Лесі Українки, являючи світові те, що у минулі віки було “запечатане до часу”. Нові й нові покоління прилучатимуться до запаленого Поетесою неповторного вогню Творчості, і нестимуть у світ вогонь своїх поезій. В цьому сенсі Ларису Косач-Квітку можна вважати Митцем ХХІ віку:

Інші будуть лунати пісні,

Вільні, гучні, одважні та горді

Поєднаються в яснім акорді

І полинуть у ті небеса,

Де сіяє одвічна краса,

Там на їх обізветься луною

Пісня та, що не згине зо мною.

[36, I, 176].