«По небу блакитнім очима блукаю…»

Михайло Петренко

По небу блакитнім очима блукаю

Тону там душею, тону там очами

Глибоко, глибоко поміж зіроньками.

Тону так глибоко, як камінь той в морі,

Ні! так гину в небі, як в лютому горі;

Ой гірко для серця так в горі тонути,

Що лучче б умерти од злої отрути,

Живцем серце вирвать, – і се буде легше,

I муки від сього сто раз буде менше,

Зате ж легко в небі душею топитись

I ніччю при зірках сльозами залитись,

Коли ніч та місяць твої сльози бачуть

I вмісті з тобою темніють та плачуть.

Скрізь, боже, як тихо, і в серденьку тихо,

Його не тривоже ні думка, ні лихо,

А тілько кохає небесна музика,

I легко колише вона його стиха.

Душа моя в небі, як ніч, простяглася,

I п’є не нап’ється і серцем, й очами

Тій радості вволю, що вище над нами.

I сам я не знаю, якаясь-то сила,

Так легка для мене і серденьку мила,

К далекому небу і серцем, й очами

Мене прикувала, мов тими цепами.

Цепи сі не тяжкі, не тяжка неволя,

Багацько раз лучче, чим людськая доля.

Коли б було можна вік в неї зостатись,

Дивлюсь, а не маю тії в себе мочі,

Щоб вирвати з неба і душу, і очі:

Бо дуже завидне їх в небі кохання,

I горе найгірше із ним розставання;

Бо знаю: як небо очима покину,

Душею у горі, в тумані загину, –

То зараз у мене невідома мука

Підступить під серце, і серце застука!

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Сніп», с. 178. В «Южном русском сборнике» вірш подано як другу частину циклу «Небо» і з деякими текстуальними відмінами.

Подається за вид.: Южный русский сборник, с. 33 – 35.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 287 – 288.