Андрій Струг (Andrzej Strug)

Клим Поліщук

Перше місце серед сучасних польських письменників безперечно належить Андрієві Стругові, як одному з найвиразніших культурних представників польського робітничого класу. Правда, його ймення ще й досі нема на сторінках польських літературних енциклопедій, але, одначе, його знають у найглухіших робітничих закутках, бо майже ніхто ще з польських письменників так близько не підходив до них, як саме він. Ціла його творчість починалася й розвивалася серед цих закутків і недарма найяскравішими його оповіданнями є власне ті, що в них змальовано життя революційного «підземелля».

З циклу цих оповідань досить буде згадати збірку «Підземні люди», яку перекладено на різні європейські мови, а в тім і на російську, на якій є деякі й інші його твори [Андрей Струг История одной бомбы. – Ленинград, изд. ЗИФ, 1924 г.]. Що ж до українського читача, то він ще майже не знає Струга й тому саме подаємо йому цю книгу, яка значно відрізняється від російського видання як повнотою тексту, так і кількістю самого матеріалу, взятого з останнього львівського видання 1927 року [Andrzej Strug Ludzi podziemni. – Lwów: nakł. Tow. wydawniczego we Lwowie, 1927].

Сам Андрій Струг вийшов із села з панської родини, яка намагалася зробити з нього типового польського інтелігента. Спочатку він «слухняно» вчився у Люблінській гімназії, але згодом переїхав до Пулав і вступив до місцевого агрономічного інституту. Було ж це тоді, коли кожний польський поступовий студент вважав за свій обов’язок – належати до якого-будь соціалістичного кола, чи угруповання. Студентська молодь у Пулавах виявила цей «свій соціалізм» у той спосіб, що ширила між народними масами думку «освіти на рідній мові» та пропагувала серед них гасла ППС.

На цій роботі Струг досить швидко попав до рук російської жандармерії й опинився у відомій варшавській цитаделі, звідки через якийсь час помандрував аж до далекого Архангельська. Відбувши там три роки важкого заслання, в 1900 році повернувся до Варшави, де знову віддався конспіративній роботі. Одначе, варшавська охранка не випускала його зі свого виднокругу й через якийсь час, рятуючись від арешту, Струг тікає до Кракова.

Перебуваючи у Кракові, працює у партії і, користуючись багатющим матеріалом свого безпритульного життя у Варшаві, починає пробувати свої сили на літературному полі. В той час у Кракові почав виходити культурно-просвітний соціалістичний часопис «Вогнище» («Ogniwo»), в якому Струг бере якнайближчу участь, містячи в ньому не тільки статті політичного характеру, але й соціалістичні літературні праці, як – приміром – досконалу критичну розвідку про творчість Стефана Жеромського.

Революція 1905 року змусила його залишити все й повернутися до шерег варшавського пролетаріату. Повернувся саме тоді, коли ціла Варшава гриміла могутніми звуками «Варшав’янки», коли ціла робітнича маса голосно домагалася свого права й коли ціла країна криком кричала про такі звичайні речі, як власне «самоврядування».

Тоді ж у Варшаві почала виходити соціалістична «Народна газета» («Gazeta ludowa»), за редактора якої було призначено Струга. Редагуючи цю газету, він майже в цілому заповнював кожне її число, за що його товариші дуже хвалили, але він сам був проте незадоволений. Це був майже єдиний момент у його письменницькій праці, коли він вимагав чогось більшого, ніж «писанина», і так з його ініціативи ППС стала готуватися до масового страйку рільничих робітників, який відбувся весною 1906 року.

Працюючи як соціалістичний письменник і пропагатор соціалізму, Струг не ховався навіть тоді, коли на зміну бурхливих днів революції прийшли зрадливі дні чорної реакції. Струга зразу ж було заарештовано й вивезено до Берестя, а звідти заслано до Вятки. Одначе, одному з тодішніх поступових польських адвокатів пощастило досягти того, щоб це заслання було замінено на «примусовий» виїзд за кордон, що й дало Стругові змогу дістатися до Парижу.

Перебуваючи у Парижі як емігрант, Струг щойно тоді цілком віддався літературній праці й почав писати книгу за книгою. Тепер багато з тих книг стали «матеріалом історії», але багато з них, як прим. «Підземні люди», ще й досі мають своє життєве значення, тім більше, що становище польського робітничого класу зовсім не поліпшилося в новій («нєподлєглей») Польщі.

Історик-соціаліст, знайомлячись із рухом польського пролетаріату, мимоволі мусить зупинитися над такими творами Струга, як «Зі спогадів старого симпатика» («Ze wspomień starego sympatyka»), «На міцній стійці» («Na twardej służbie»), «Завтра» («Jutro»), «Історія однієї бомби» («Dzieje jednego pocisku»), «Портрет» («Portret»), «Гріш» («Pieniądz») та «Наші батьки» («Ojcowie nasi»), які являють собою довжелезну галерею типів, образів, подій і надій того життя, яке, зв’язавши себе давньою спадщиною польського націоналістичного «пепесівства», ніяк не може вийти зі свого революційного «підземелля».

Мотив цього «підземелля» чується не тільки в попередній творчості Струга, але й сучасній. Перебуваючи в тісному зв’язку з ППС, одного разу Струг був навіть опинився в шерегах польських легіонів, які загарбували українські та білоруські землі, але, пробувши рік на фронті, зрозумів жах свого становища й відійшов не тільки від легіонерщини, але й «пепесівщини».

Наслідком цієї «війсковщини» Струга є його «Нагорода за вірну службу» («Odznaka za wierną służbą»), «Могила невідомого солдата» («Mogiła nieznanego żołnierza») та «Ключ прірви» («Kluch przepaci») – твори, що в них виявилася вся його зневага до войовничої зажерливості власних «родакуф» і вся його пломінна зненависть до такої ж зажерливості світового імперіалізму.

Відійшовши від ППС, він не пішов хоч би навіть з її «лівицею», а став осторонь, змагаючись «сам за себе».

Він хитається, вагається між різними соціалістичними напрямками, як людина, що зійшла на манівці й відчуваючи це, намагається виправдати себе різними анархо-індивідуалістичними сентенціями, бо мовляв: «Їх однаково переслідують жандарми й члени соціалістичних партій».

Перебуваючи у цьому непевному становищі, Струг одначе раз-у-раз виявляє свої симпатії до Комуністичної партії, підтримуючи її своїм майстерним словом. За підписання відомого протесту проти білого терору у Польщі, польська «демократична» влада потягла його до суду й тільки масові протести літературних та культурно-освітних робітничих організацій змусили цю владу відмовитися від свого наміру – посадити його у в’язницю.

Пропонуючи цю книжку Струга в українському перекладі, гадаємо, що даємо українському читачеві не тільки історичний матеріал, який освітлює певні моменти організаційно-визвольного руху польського пролетаріату, але й безумовно художній твір його небагатої літератури.

Примітки

Подається за виданням: Струг А. Підземні люди. – Київ: 1928 р., с. 5 – 8.