Тиха вода, тиха вода

Запис С.Руданського

Тиха вода, тиха вода

Бережечки зносить,

А у війську козаченько

Коменданта просить:

– Пусти ж мене, коменданте,

Із війська додому.

Пише листи дівчинонька,

Що тужить за мною.

– Як же ж тебе, козаченьку,

Я пустити маю,

Коли ж другим козаченькам

Ти завдаєш жалю.

Ой у полю без весельця

Човен ставом плине.

Сохне, сохне козаченько,

На чужині гине.

Ой сох козак молоденький

Та штири неділі,

Поки не вмер та не згинув

В полі на могилі.

Помер, помер гусарина

Та в неділю вранці.

Поховали козаченька

При зеленій дубравці.

– Ой мій милий товаришу,

Та вчини ж мою волю:

Виведь коня вороного

За тілом за моїм.

Тіло несуть, коня ведуть,

Кінь головку клонить.

За ним, за ним його мила

Білу ручку ломить.

Ізломила білу ручку

До мизільного пальця:

– Нема мого миленького

Та нема ж і коханця.

– Коли б була зозуленька,

Та коли б була сива,

Полетіла на Вкраїну,

Чи не знайшла б сина.

Полетіла й на Вкраїну,

Та й сказала: «Ку-ку!»

– Подай, сину-козачино,

Та подай білу руку.

– Ой рад би-м я, моя мати,

Та й обидві подати, –

Насипали сирої землі,

Та не можу підняти.

Ой чий же той кінь вороний

По табуну в’ється?

Чи не того гусарини,

Що з французом б’ється?

Ой чиї ж то підковоньки

На камені знати?

Чи не того козаченька,

Що плакала мати?

Примітки

Тиха вода, тиха вода. Т. 2. Козацькі, № 13. Відкреслено перших 20 рядків і дописано рукою Руданського: «Читал в рукописи, но запомнил и написал свое».

Подається за виданням: Народні пісні в записках Степана Руданського. – К.: Музична Україна, 1972 р., с. 211 – 213.