6

Степан Руданський

Лиш Данило щез в тумані,

Аж із-за горбочка

Йде дівчина молодая

До свого дубочка.

І прийшла!.. Нема нікого..

Сіла і чекає,

В руках квіточку тримає,

Листя обриває.

І повіяв вітерочок,

Став листки змітати,

По долині понад річку

З ними улітати.

Так кохання улітало;

Та вона не знає

І Якима миленького

Весело чекає.

От година по годині

Стала упливати,

А Якима не слихати,

Видом не видати.

Ба й світати начинає;

Тумани зріділи;

Вже й стадами до печери

Ворони летіли.

А нема усе Якима!

Що ж то за причина?

Не згадає, не зміркує

Бідная дівчина!..

І вернулася додому,

Стала добиватись,

Що Якиму перебило

З нею повидатись?..

Та нема, нема Якима,

Да і не видати!

І зачала бідна Люба

Рученьки ламати.