5

Степан Руданський

Повіяв вітер – і шумить,

Шумить зеленая дубина;

І край дубини тихо спить

Під туманом їдна долина.

На тій долині драбиняк,

І вогничок малий згасає,

А коло нього парубчак

Думу тяженькую гадає.

І тяжко, тяжко він здихнув,

Залився гіркою сльозою.

Свою він долю спом’янув

І розмовляє сам з собою:

«Ой доле, доле ти моя!

Чого ж я гірко так горюю?

Чого жию на світі я

І топчу землю сировую!..

Даремне йдуть мої літа,

Не виджу щастя за собою:

Я від колиски сирота

І піду в землю сиротою.

Гіркая доле ти моя!

Тебе я, доле, проклинаю!

Щасливі всі, їден лиш я

Не виджу щастя і не знаю.

Створив мене ти на біду,

Забув мене ти, сильний боже!

Но я такого ще найду,

Що і в біді мені поможе!..

Піду удамся до чортяк!..»

І от на ноги ісхватився!..

Пройшла минута – й парубчак

На роздорожжі опинився!..