Автограф 1861 р.

Степан Руданський

Позбирались дукачі,

Добре підгуляли.

«Давай, Мошку, загадок!» –

До жидка пристали.

А жидок собі бім-бім,

Пейси підвиває:

– Як завдати, так завдам,

А хто не вгадає?

А ті кажуть: «Не журись!

За то буде плата.

Хто не скаже, що то є,

Заплатить дуката».

– Угадайте ж, – каже жид,

Що удень чорніє,

Що біліє уночі,

А ранком синіє?

«Добре!» – кажуть.

От прийшло, – гадали, гадали,

Далі бачать, що не сил,

По дукату дали.

«Що ж то, Мошку, таке є!» –

Жидюка питають.

А той: – Гирсти? Що то є?

А я по чім знаю?

«Ну ж бо, Мошку, не жартуй!»

– Та жарти до ката,

Я і сам собі даю

Цілого дуката!

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 504.