Поки живу і далі

А. Негрі
переклад Володимира Самійленка

Мені казали: «Ти не знаєш сміху.

Твій вірш гіркий сумує й проклина,

Ти з пісні вигнала потіху

Й музику поцілунку, що тріпоче

Під сонцем, чарівна.

Тобі не знана ясна пісня Феба,

Що, з себе вбрання скинувши тісні,

Як жителька колишня неба,

Ширяє вгору й прибирає хмари

У квіти запашні».

Мені казали ще: «Де ти вродилась,

Поетка злиднів і віщунка зла?

Чи фея зла тобі з’явилась

І закляла в колисці?» Я ж сказала:

«В халупі я зросла.

Я виросла в багні; мені світило

Не дуже світло сонця осяйне,

А гімни радісні глушило

Всесвітнє нарікання й плач, що тісно

Обвинули мене.

Мене дощі червоні поливали

Крові гарячої найкращих тих

Обранців, що життя поклали

Там, де свобода падала й на поміч

Собі скликала їх.

З домів, що робітничою юрбою

Гудуть, киплять, немов бурхливий вир,

Де всяк зомлілою рукою

Хапається за хліб, здобутий тяжко,

Немов голодний звір,

З похмурих фабрик, де невпинним рухом

Залізні звірі – мотори гудуть

І димом та отруйним духом

Червону кров сухотним робітницям

З’їдають і псують,

З рижевих нив, затоплених водою,

З ланів, з пісків неплідних, з камениць,

Де за високою стіною

В ім’я господнє стільки марно гине

Монахів і черниць, –

До мене йде, до мене йде невпинний

Гарячий плач, що вічно не вгава,

Зловісний голос, неодмінний,

Сумний, як крик сови вночі, як хмара,

Що сонце закрива.

Втікають радощі й краса від мене,

Втікають сонячні веселі дні

й кохання почуття шалене,

Зника сп’янілість поцілунку, й тільки

Зістався сум мені.

Але той сум не хоче покоритись,

Той сум стає святим, ідучи в бій,

Та сила не дала схилитись

І Прометеєві, коли його прикуто

На скелі кам’яній.

І линуть мої співи, смутку повні,

Понад юрбу бліду, що залягла,

Як поле гірської льодовні,

Де застигають, замерзають крила

В підбитого орла».

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Червоний шлях». – 1924. – № 8 – 9. – С. 108 – 109. Підпис: 3 італійської перекл. В. Самійленко.

Переклад вміщувався у виданнях 1926 та 1963 рр., а також у збірнику перекладів з Ади Негрі 1931 р.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 276 – 278.