Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка
Михайло Старицький
Комедія з співами в одну дію (З старої події)
Дійові люде:
Горпина Шпортуниха – молода жінка, держить корчму.
Степан – літній чоловік, подорожній.
Потап – небіж його, молодий хлопець.
Шпонька – старосвітський панок, лисий.
Шило – сусіда його, з економів.
Гаврило – хлопець Шпоньки.
Андрій – хлопець Шила.
Пріська – наймичка у Шпортунихи, дівча.
Діється в Полтавщині.
Просторна хата, з кімнатою, доволі гарно прибрана. Просто – двері вхідні; наліво – широкі лави, у кутку – барило та всяка шинкова посудина; направо – двері в кімнату.
Вихід І
Горпина сама.
Горпина
(сидить під вікном, шиє очіпок і співа).
Голуб сизий, голуб сизий – голубка сизійша;
Батько милий, мати мила – дружина милійша.
З батьком, з матір’ю зійдуся – гріха наберуся,
А з дружиною зійдуся – не наговорюся!
Та вже ж мені не ходити, куди я ходила,
Та вже ж мені не любити, кого я любила!
Та вже ж мені не ходити в ліски по горішки,
Ой вже ж мені минулися дівочії смішки!
Ох, правда, правда! Минулася воля дівоча! Незчулася, як і голову покрили… незчуюся, мабуть, як і красу мою мов водою змиє! То була вільною пташкою – мій день, моя й ніч! Ні клопоту, ні журби: було кому журитися! А тепер – ні, сама упадай коло всього: за хазяйствечком назирай, подорожніх вітай та шануй, щоб не минали господи, бо з того й хліб їмо… Інший пристане, як шевська смола, а прогнати не можна; то тут і хитруй, і дури його: що ще, мов, пиріжок не готовий, от спечу, то й піднесу! Сміху з ними – та й годі! А надто з панами, як от Шило чи Шпонька… Уже й сиві чуприндирі, а все: «Горпиночко, перепілочко та лебедочко!» – аж заслиняться та облизуються… А я їм: і паноченьки мої, і голубчики, а сама собі в думці співаю:
Ой густий очерет, та й лепехуватий;
Чи ти ж мене не пізнав, пришелепуватий?
Ой ти дурний давав, давав, – я розумна брала;
Як ти вийшов за ворота, – з тебе глузувала.
У городі бузина, перерубленая:
Одчепися ти, плюгавий, – я полюбленая!
Ще, хвалити бога, маю чоловіка, що не заздрить і йме мені віри; а то б з другим лиха набралась! А мій – ні: ми живемо лагідно. Та що це нема його? Поїхав по горілку та й пропав: коли б ще не запізнився, бо надворі таке коїться!., аж! (Зазира у віконце). І світа не видно – така завірюха: бідному люду тепер горе, та й годі! (Прислухається). О! Когось бог і несе вже.
Вихід ІІ
Степан, Потап і Горпина.
Степан
(у кожусі й сіряці).
Помагайбі!
Потап
(теж; тупає ногами, струшує з кобеняка сніг).
День добрий!
Горпина
(кланяється).
Здорові були! Роздягайтесь!
Степан
(скида сіряк).
Та й холодно ж, матері його ковінька, аж руки поклякли!
Потап
Мороз здоровий, а надто, як повернули проти вітру, – ножем ріже!
(Б’є рука об руку).
Горпина
Погрійтесь же коло печі: оце тільки що витопила.
Степан
Кеть-те нам краще чого такого, для чого чарки роблять.
Потап
Еге! Піч – то бабська річ, а пляшка – козацька!
Горпина
Та то горенько, що нема ні краплі: я вже чоловіка давно жду з горілкою… от-от буде!
Потап
Е, кепсько!
Степан
Погано, Тетяно! Так, значить, і погрітись не вдасться.
Горпина
Та я б радніша, та коли теє… Почекайте, я паляницю внесу та борщу гаряченького всиплю.
(Вибіга).
Степан
Моторна молодиця! Та й хороша, нівроку! От щастя отому Панасу! Ex, якби на мене!
Потап
Куди вам, дядьку?
Степан
Звісно куди! Знаємо куди!
Потап
Еж! Бачить кіт сало, та сили мало.
Степан
Говори; ще, може, й тебе за пояса заткнемо, дарма що сиві! Пам’ятають мене по всіх шляхах: знаємо, звідкіля підійти! Бували по світах!
Потап
А вам часами, дядьку, не дався хто узнаки? Не задавали хльору?
Степан
Мені? Щоб зо мною яка оказія була? Зроду-віку! Та я й з води сухим вилізу, – не то що!
Потап
(підійшов до мисника і перегледжуе пляшки).
Либонь так?!
Степан
Ану й справді, вдарся до скляного бога; може, хоч на чарку пошле нам!
Потап
Та таки, на наше щастя, позливаю дещицю!
Степан
От і добре! Ану, ке сюди!
(Підходить жартливо).
Потап
Нате ж, та й мені лишіть половину!
Степан
Тобі меншу, бо ти молодший!
Потап
Добра правда!
Степан
(п’є нахильцем).
Спасибі! Не бійся, лишив і тобі.
Потап
(дивиться).
Не дуже багато!
Горпина
(вбігає).
От і паляниця, а борщ зараз витягну з печі.
Степан
Та тут, господине, ми без вас позлодійкували трошки.
Горпина
(висипа борщ).
О! Як?
Потап
Поназливали недопитків чарки на дві, – та й пожили!
Горпина
То й добре!
Степан
Так не сердитесь, ясна кралечко?
Горпина
Ні! Сідайте ж та закусіть, чим бог послав.
Потап
Од такого діла не цураються.
Всі сідають. їдять. Горпина сіла шити. Кілька хвилин мовчать, а далі – покволом.
Горпина
З города?
Потап
Еж.
Горпина
А що?
Потап
Борошно.
Горпина
Почім?
Степан
Три з шагом.
Горпина
А мій по чотири.
Степан
Добре їдять.
Горпина
А свинина як?
Потап
Не дуже.
Горпина
Пилипівка?
Степан
Еж!
Встають, хрестяться й кланяються.
Потап
Ну, спасибі вам!
Степан
Уконтентували: тепер і в дорогу не страшно.
Горпина
Та куди ви? Одпочиньте ще!
Степан
Е, ні; спізнимось.
Потап
Тепер у пилипівку не оглянешся, як і ніч!
Степан
Ще як поламаємось, то в вас і заночуємо, моя ясочко!
Потап
Та ви, дядьку, й нарочито мені віз поламаєте? Глядіть!
Горпина
Вигадайте ще що!
Степан
Далебі! А може, й отой пан, що ми стріли, поламавсь нарочито? Признавайтесь!
Горпина
Одчепіться з ним! Який це там пан?
Степан
А з Чапліївки – пан Шпонька.
Горпина
Невже? А я його оце й згадувала…
Степан
Бач, яка правда: панові й чорти дитину колишуть! Його й згадують, а нашого брата то ні!
Потап
Захотіли!
Горпина
(жартливо).
Іншого згадаєш так, а іншого й інак.
Степан
О? Ну, прощавайте! А що там слід?
Горпина
Та що ласка; сіна не брали?
Степан
Ні.
(Дає гроші).
Горпина
Спасибі. Не минайте ж нашої хати…
Степан
Та я щодня б завертав, якби ласка. (Підморгує і чуха потилицю). Га?
Горпина
Якої ж вам ще ласки?
Потап
Такої, як од дядини щодня! Коли не за чуба, то по потилиці!
Степан
Ге-ге! Такої не треба!
Горпина
(проводячи їх).
Ха-ха, не любите? Ну, прощавайте ж! Щасливо!
Вихід ІІІ
Горпина сама.
Горпина
Ах, і старий, а туди ж! І чого вони до нашого брата так липнуть? Просто і не одчепишся! (Оглядає кругом). Чи ба, як забруднили хату; а я люблю, щоб у мене було як у віночку. (Прибира). Отим мені й не до вподоби наша стать, що одно – тільки колотись та прибирай за ними! Натомишся за день, а діла й не знать! (Дивиться у вікно). Прісько, Прісько! Зажени лишень теля у кошару, а то корову виссе!
Голос Пріськи
Та от чекайте: ворота одчиню.
Горпина
О! Може, Панас приїхав?!
(Бере на плечі кожух і виходить).
Вихід IV
Шпонька і Гаврило.
Шпонька
(увіходить засапаний, у кожусі, обв’язаний поясом, у капелюхах).
Ух! Ох! Фу! Фр-р-р!
(До Гаврила).
Ну, куди ж ти дивишся?! Не бачиш, що пан засапався? Ух! Аж дух забива! Оце так! Та ну-бо, хоч розперізуй швидче!
Гаврило
(мотузиться коло пояса).
Та тут затяглось!
Шпонька
Зубами, зубами… От пропаду! Та швидче-бо!
Гаврило
(сіпа зубами і крутить пана).
Нічого не вдієш! Ач як!
(Упирається коліном у спину і тягне обома руками пояса).
Шпонька
Ой! Та ну тебе к бісу: ти мені і черево перервеш надвоє! Ой!
Гаврило
Не подається…
(Пояс перервався, і Гаврило одлетів шкереберть; піднімається, чухається).
Ач, і увірвався!
Шпонька
Я тебе увірву! От, каторжний, трохи нещастя не зробив!
(Хапається за живіт і кривиться).
Фу! Скидай же кожуха, неприторенний! Так і звик по біси батька зна якому!
Гаврило з-за плечей скида кожуха так, що рукава вивернулись, і кида його на ослоні.
Стягай ще чоботи!
Гаврило
(сіпа за ногу; пан береться за ослона і їздить по хаті).
Коли не злазить.
Шпонька
Та ну тебе к бісу, ногу одірвеш!
(Насилу зняв чоботи і зостається в одних довгих панчохах).
Ви б раді пана в ложці води утопити! Які ти санки запріг? Не придивився хіба, що панові легко й шию звернути? Ти думаєш, що у пана шия не така, як у тебе? Ти думаєш, що панові легко пішки ходити? Га?
Гаврило
Та хто ж його знав, що таке скоїться? Я про себе байдуже, а ви ж поїхали на санках пана Шила…
Шпонька
Не згадуй мені його – хай він тобі сказиться!
Гаврило
Та я тільки кажу, що завжди з ними їздите й теє…
Шпонька
(з серцем).
Ти знов-таки? Геть з очей! Та щоб мені санки були полагоджені!
Гаврило чухається і виходить.
Вихід V
Шпонька сам.
Шпонька
(ходить по хаті сердито).
Завжди їздите?! Тьпху! Я тепер на його, собачого сина, й глянути не хочу! Шпонька, каже, свиняча… А щоб тобі заціпило, іроде! А! Я його цілий вік за приятеля вважав… а він як гадюка та! Тривай, побачимо, хто з нас дворанин? Плюєш на моє дворанство? Плюнуть і тобі межи очі! Мій батько, дід, прадід, прапрадід – споконвіку тутешні стовбові… а він хто?
(Ходить).
Який ще з його дворанин? Твій батько пришлець! От що! Я тобі докажу!
(Ходить знов по хаті).
Шпонька… Шпоньку всі знають, кого не спитай!
Вихід VI
Шпонька і Горпина.
Горпина
Здрастуйте, добродію! Чи ще живенькі?
Шпонька
Здорова була, Горпино! Та так собі, не дуже-то… А ти як ся маєш? Чи ще?..
Горпина
Та ще, хвалити бога, живемо, хліб жуємо та вас згадуємо. Чого це вас, добродію, так довго і в вічі не видати: то було щотижня з приятелем, паном Шилом…
Шпонька
(з запалом).
Який він мені приятель? Ворог лютий, чорт!..
Горпина
(сплеснувши руками).
Що це ви кажете, добродію? На пана Шила? Та ви ж з ним з однії ложки, з однії чарки…
Шпонька
Було колись, а тепер подай мені його – заріжу, застрелю!
Горпина
Ох, моє лишечко! Таке страшне кажете, та ще проти ночі! Що з вами сталося?
Шпонька
А ти ще не знала, серденько, який я сердитий? Е, зі мною не шуткуй: я такий, що бр-р-р!
Горпина
Цур вам! Я до вас тепер і підступити боятимусь!
Шпонька
Ну тобі, перепілочко, підступити безпешно.
Горпина
Ні, годі; ще й мене застрелите! І що й вигадали? І де б вам з паном Шилом посваритися? Сказано, приятель…
Шпонька
(знов з серцем).
Який він мені приятель? Був, кажу, колись, а тепер… тьпху! Собака, от що!
Горпина
Та чи ви справді, чи в жарт? Я й не второпаю…
Шпонька
Навсправжки, навіки.
(Ходить посатанілий).
Я його засуджу, того христопродавця!
Горпина
(сплеснувши руками).
З паном Шилом позиватись?
Шпонька
З ним! Хутір продам, а таки того чортячого виродка в саму Сибір запроторю!
(Б’є об стіл кулаком).
Побачимо, який ти дворанин! Твій батько – пришлець! От що!
Горпина
Та з чого ж сварка у вас? Як діло було?
Шпонька
А ось як!
(Вийма тавлинку і нюха покволом, трошки отишений).
Приходить до мене сьогодні отой (плює). «Ну, – каже, – рушаймо, пане Йване, на зайців: перша пороша добра!» – «Рушаймо, – кажу, – який і мене біс в хаті вдержить!» Запріг він санки, взяв я свого Хапая… знаєш?
Горпина крутить головою.
Не знаєш? Настоящий хорт; недавно купив у копитана. Знатна собака: ребро круте, нога дебела, спина колесом! Сивий чисто, тільки під черевом біленьке… я за йо дав двадцять карбованців, дві четверті жита і пшениці ного борошна п’ять мірок!
Горпина
Господи! За собаку – хліб святий!?
Шпонька
За собаку? Яка ж собака? Не кримська, а хорт настоящий!
(Нюха).
Ну, так узяв я свого Хапая, а той – свою Стрілку, кримська погань! Ну, сіли ото ми вкупі на сани й поїхали. Гаврило з Хапаєм на гринджолах… Недалеко й заїхали; перевалили отут за вигін, на ріллю… коли це з-під коней – прись! – куций… Я кричу: «Ату його! Ату його!» Гаврилко ж мій, чорти б його вбили, десь загавився, а бісів Андрій з Стрілкою так і насів… У мене аж серце – тьох, тьох, тьох!.. А в очах тільки – мель, мель, мель! Я з санок – за зайцем мерщі та не своїм голосом до Гаврила: «Зарізав, – кричу, – мене! Спускай Хапая!» Насилу дочувся. Дивлюсь: Стрілка дала угонку раз та й осіла, а заєць як уструже, так і покотив; а Хапай, зуздрівши, як припустить, як витягнеться, мов бич… Господи! Я біжу тільки та кричу: «Ату-ту! Ату-ту!» Уже й гласу, й духу нема; а бісове Шило стоїть на санках та все на Стрілку… так куди їй? Тільки кива! А мій як допався – зараз од лісу одрізав та й насів: одна угонка, друга, круть-мель, круть-мель… Заєць уже тільки транди б’є, а це навперейми Стрілка – так і розчепірили! Тільки ж я власними очима бачив, що мій ухопив, а та паршива тільки на готове наскочила. Так ні! Витрішкуватий отой кричить: «Стрілка понесла, Стрілка!» – «Брешеш, – кажу, – Хапай!» – «Куди, – кричить, – твоєму кудлатому барану!» – «Ах ти, – кажу, – пришлець: та в тебе не хорт, а кішка шолудива!» А він: «Мовчи, – каже, – Шпонька свиняча!» – «Цить, – кажу, – Шило собаче!» А він мені: «Геть же з моїх санок к бісу! Плентайсь додому пішки!» – «Як? – крикнув я, – ти хочеш заставити дворанина пішки йти?! Та ти хто? Та я тебе… з начинням!» А він каже: «Начхав я на твоє дворанство!» Та по конях… Га? Усі в хуторі знають, що мене з санок спхнуто… честь мою зачіплено!
(З запалом).
Та я його в Сибіряку! Я – не я!
Горпина
Гай-гай! Із-за чортзна-чого, прости господи, сварку здіймати? За собаку на старості позиватися?
Шпонька
Що ж я йому коритись буду, чи що? Він мене з санок пхнув, а другий раз і по потилиці зацідить, – а я мовчи? Е, ні! Не на того напав!
Горпина
Мало чого нема, полаялись, та й годі, та й помирилися.
Шпонька
Якби він не чіпав моєї дворанської честі, то б сількісь… А то ні! Я не пожалую на його грошей!
Горпина
Люде кажуть: поли вріж, та тікай од позовів, а ви – грішми трусити; тільки славу пустите!
Шпонька
Не можу я попустити честі; на те я дворанин!
Горпина
Їй-богу, тільки сміху наробите, що через зайця глека розбили!
Шпонька
(ходить і чуха потилицю; про себе).
Чого доброго, воно тошно, будуть сміятись… Так якби ж він не чіпав моєї дворанської честі? «Начхать, – каже, – на твоє дворанство!»
Горпина
(жартливо).
Та годі, годі, паноченьку мій, сердитись: ви ж добрі! От краще я вам вареничків зварю або пиріжечків… то й на серці полегшає, як-от співають:
Ой ти, милий, не журись, не сварись,
А на мене подивись, подивись!
А я ж таки молода, молода,
Коло мене втіхонька, не біда!
Я милому догоджу, догоджу,
Борщу й каші наложу, наложу;
А в макітру пирогів, пирогів,
Щоб мій милий тільки їв, тільки їв!
Шпонька
(розм’як).
Та ти, голубочко, розговорити вмієш, та не таке діло… А от, дай мені зараз чарку вистоялки, бо в мене аж під серцем пече.
Горпина
Та тут лихо, нема ні крапельки: чоловік забарився чогось з винниці.
Шпонька
Ох, горенько моє! Як же це буде? У мене й живіт підвело… Хоч би чарочку одну!
Горпина
Хіба побіжу на хутір, чи не роздобуду де?
(Вибіга).
Вихід VII
Шпонька сам, а далі Гаврило.
Шпонька
Ох, ох, ох! Так якось на серці погано. І їжа на думку не йде!
(Замислюється).
Хоч би півчарочки, щоб не нудило!
(Підходить до пляшок, перебира, дивиться на світ, хита коло вуха і нюха).
А хоч би тобі краплина! От оказія! Чи не надумався хоч Гаврило з дому узяти?
(Підходить до дверей, одчиня трохи).
Гаврило, Гаврило!
Гаврило
(з-за дверей).
Чого?
Шпонька
Чи ти не взяв з дому горілки?
Гаврило
Та отам під кожухом у пуделку ковбаси та паляниця.
Шпонька
Я тебе питаю за горілку!
Гаврило
Хіба ж ми горілку беремо, адже завжди пан Шило.
Шпонька
Тьпху!
(Спльовує з серцем).
Правда, що він завжди брав і добру настоялку… Ох, ох-хо! Ні, вже годі, минулося!
(Сіда за стіл і замислюється).
І з чого воно в світі коїться оте лихо? Живуть собі люде тихо та любо… ні ж! Візьме один… та й обидить тебе, зневажить… здійметься завірюха! Чи є де така губернія, щоб один одного не кривдив? Чортма, мабуть!
(Нюха).
Ну, та й кортить горілки!
(Спльовує).
Оце сидів би я дома, чи в його… та по чарці, по другій… Тьпху! Хай йому чорт, аж слина котиться! Ох, правда, правда: лучче солом’яна згода, ніж золота звада!
(Зажурився і співа).
Пресучая та журба мене ізсушила;
Вона мене, молодого, із ніг ізвалила.
А вже ж я отій журбі та й не піддаюся,
Ой піду я до шинкарки горілки нап’юся.
Ой хто хоче меду пить, – ходім до жидівки,
А в жидівки чорні брівки, високі підківки.
Шинкарочка ти моя, насип меду і вина,
Да щоб моя голівонька веселенька була!
(Замислюється).
Вихід VIII
Шпонька і Степан.
Степан
(крадеться в двері потиху).
Там у Панаса поламалася вісь; то я Потапа лишив коло бочки, нехай помагає… а сам нібито за віссю, та сюди! Вони там до світа возитимуться, а ми тут на самоті з кралею, може, до чогось і добалакаємось.
(Озирається).
Та тут хтось є? А, лихо його матері! Ще, здається, пан з нашого села? Набреше, бува, жінці… Краще б не здибатись з ним. Полізу хіба на піч та рядном вкриюся…
(Нишком залазить на лежанку і вкривається рядном).
Вихід IX
Шпонька і Горпина.
Шпонька
(почув, що Горпина дверима стукнула).
Се ти, серденько? А що?
Горпина
Сказано, і крапельки нема ніде; та мій чоловік от-от-от мусить бути, почекайте вже!
Шпонька
Ай-ай-ай! Коли б ти, перепілочко, знала, як мені хочеться!
(Прислухається).
А цить, чи не Панас їде?
(Потира руки).
От, до речі!
Горпина
(загляда у вікно).
Ні, – це кіньми, а не волами…
Чути голос: «Дивись же мені, гарячими коней не напій!».
Це – пан Шило!
Шпонька
Хто? Він?
(Біга по хаті і зазира у вікна й двері).
Га?.. Оце так!.. Куди ж мені дітись?
(Кричить).
Гаврило, Гаврило! Запрягай коня!
Горпина
Куди се ви, паночку? Що се ви? Чого тікати? Та й санки ж поламані!
Шпонька
(кричить).
Не хочу я з тим іродом, христопродавцем бачитись!
(Силкується натягти чобіт і скака по хаті).
Гаврило! Натягай чобіт! Ач, шельмені! Як треба, то й не лізуть! Де ж кожух мій?
(Хапається і надіва навиворіт).
Де ж та шапка, господи?!
Горпина
Та вгамуйтеся, чого ви!
Шпонька
Ой лишечко! Іде вже!
(Хапа очіпка та, не вважаючи, й надіва на голову, та мерщі в двері).
Вихід X
Ті ж і Шило та Андрій; за ними Гаврило.
Шило
(ввіходить, одягнутий в теплій бекеші, смушевій шапці і рукавицях; за ним Андрій з батогом).
Шпонька наткнувсь прямо на Шила.
Тю! Що це за мара?! Свят, свят з нами!
Горпина
(регочеться).
Та то пан…
Андрій
(теж сміється).
Кумедія!
Шпонька
Каторжні!
(Засоромившись, одходит і сіда, одвернувшись, кінець столу).
Шило
(до Горпини).
Здрастуй, моя рибочко, здрастуй! Що це в тебе машкара, чи що? Ще ж, здається, пилипівка?
Горпина
(сміється).
Та то жартували…
(Шепче на вухо щось).
Шило
Дивно! Жінок у шапках бачив, а чоловіків у очіпках ще не траплялося…
Шпонька
(зрива з серцем очіпка і кида).
Нема вам до мене діла!
Шило
Хто там ще озивається?
(До Горпини).
Де це ви такого ведмедя завели? Дивіться!
Шпонька
(кидається до Гаврила; скида кожух, кида йому).
Посмієтесь мені на суді! Все потрачу, а в Сибір запроторю!
Шило
Ой, ой, ой! Як страшно! Це їх благородіє: дворанин!
Шпонька
(скакує).
Дворанин! Так – дворанин! А ви хто?
Горпина
Та годі вам!
Шило
І то правда: цур йому!
(До Андрія).
Принеси мені люльку! Та гляди, цибуха продми, а то я знаю тебе: ти так з сіном і подаси. Потягнеш – а воно в горло тобі чортзна-яка погань лізе…
Андрій
Та я завше дму.
(Виходить).
Шило
Дмеш? Гляди ж мені, наслинь!
Горпина
(до Шила).
Як же вас, добродію, бог милує?
Шило
Та поки що йдеться, моя мила; тільки треба купити кадила.
Горпина
Для чого?
Шило
(кива на Шпоньку).
А щоб од чортів одкурюватись.
Шпонька
(набік).
Сам ти чортяка!
Горпина
Жартуєте.
Шило
Ні, не жартую. А розвелись у нас такі, що з тим дворанством, як дурень з писаною торбою, носяться! Ти шануй себе, то й тебе поважатимуть, а дворанство оте, як з клоччя батіг.
Шпонька
Твоє таке й є.
Горпина
(тихо).
Навіщо вам ця звада? Ви б краще помирилися.
Шило
(теж).
Не потурати ж: нехай кирпи не гне!
(До Андрія, що приніс люльку, кисет і кресало).
Підкинь же сіна коням, та мірку вівса у хазяйки візьми!
Той виходить.
А мені, рибочко, принеси оце зараз миску сметани, та сиру вкинь свіжого, бо мені їсти, аж тіло труситься.
Горпина
Добре, добре! Я зараз!
(До його, жартуючи).
Та помиріться-бо: я за те вас поцілую.
Шило
О? Давай завдаток!
Горпина
(вибіга).
Е, плата вкінці.
Вихід XI
Шило і Шпонька та Степан на печі.
Шило
(дивиться і дме в цибух).
Сопе. Щось харчить?
(Дме ще дужче).
Шпонька
(набік).
От дме! І не лусне!
Шило
(вибив люльку в чобіт).
А може б, перше голубочки? Чи не розбилася?
(Вийма пляшку, любує).
Ні, ціла. Ex, добра ця старочка-вистоялочка, аж губи злипаються… Ану, моя голубочко, моя втіхо, заговори мені лихо!
(Налива чарку і дивиться на світ).
А, аж червона; а душить, мов душу тягне на пораду…
Шпонька
(стиха поверта голову до пляшки і одверта раптом).
Щоб тебе на живіт потягло!
Степан
(висовує голову з-під рядна).
А, матері його чорт, смачна, мабуть!
(Спльовує).
Шило
(підносить чарку).
Ну, чарочка-чепурушечка, п’є Сидорова душечка.
(Кива на Шпоньку).
Нехай же нашому ворогові ікнеться, як собака з тину урветься…
Шпонька
Нехай тобі, іроде!
Шило
(п’є і ставить на стіл чарку).
Кха!.. Добра… Мов у животі полискотала… Сказано, голубочка!
Шпонька
(позира і одвертається).
Розносився біс з настоялкою! Аж нутро верне… просто пропаду!
Шило
Хто п’є, той хвалить, а хто не п’є, того давить…
Шпонька
Куди мені од цього розбишаки дітись? Нападом лізе…
(Хоче знов надіти чобіт, але він не налазить).
А тут тобі чобіт не налазить, хоть розірви!
Шило
От тепер би й сметанки; тільки по першій не закусюють.
(Налива).
А по другій пило б і ледащо, якби було за що!
(Підніма чарку).
Ну, хай же наші дворани будуть тверезі, не п’яні, а нам, сіромам, аби заснути дома…
Шпонька
Ну, хто ж його видержить таку муку?
Шило
Справедлива животкова, як масло.
(Ставить на стіл).
Степан
(спльовує).
А, чисто кишки витягне; хоч би рушав далі, а то, чого доброго, цілу ніч тут прочоломкається з чаркою, то моя й справа вийде на кепське…
Голос Андрія
(знадвору).
Геть, од наших коней далі!
Голос Гаврила
Тю! А ти не підходь до наших санок!
Голос Андрія
Та вони тільки курям на сідало!
Шило сміється вголос.
Шпонька
(б’є кулаком об стіл).
Ну, хутір продам, всього збудусь, а засуджу вас обох розбишак, в кайдани замкну!
Шило
(свистить).
Ф’ю, ф’ю!
Вихід XII
Ті ж і Гаврило.
Гаврило
(вбіга).
Там, пане, той шибеник розламав чисто наші санки.
Шпонька
(схоплюється).
Бий його моєю рукою!
Гаврило
Та ще каже: «Підете пішки, бо звикли…»
Шпонька
(визвіряючись).
А! Так це по приказу душогубця цього робиться таке безчестя моєму званію?
(Хапа сокиру).
Бери оцю сокиру, рубай їхні санки!
Шило
(встає).
Ану спробуй; то я цибухом цим так тебе вріжу, що й твій дурний пан не одліпить…
Шпонька
Рубай санки, рубай його!
Гаврило
Ох, господи!
(Злякався і труситься).
Степан
(підводиться з печі).
От попався в баталію!
Шило
(заміряється).
Тікай, щеня, поки не зацідив по голові!
Шпонька
(хапається за цибух).
Бий його, рубай його!
Гаврило
Ой гвалт!
(Тіка).
Шило
(повернувшись).
А, так ти так? З тобою по-чеськи, а ти, бачу, по-песьки… Геть!..
Шпонька
(злякавшись).
Не пущу, не пущу! Ой уб’є!
Шило
(грізно).
Пусти ж, а то такого духопелу дам!
Шпонька
Не пущу, ой! Рятуйте!
Степан
(з печі).
Рятуйте!
Тягаються з цибухом по хаті, Шпонька ближче до дверей.
Шило
Пусти ж!
(Вирива цибуха).
Шпонька одліта до дверей, а Шило – до печі і, розмахнувши цибухом, прямо урізав Степана по лобі.
Степан
Ой убив, убив!
(Зривається і прямо під ноги Шпоньці; той упав).
Шило
Злодій, злодій! Держіть!
Степан виривається та до дверей, за ним Шило; в двері ввіходить наймичка з мискою сиру, а за нею хазяйка з мискою сметани. Степан прожогом збива наймичку з ніг та летить з мискою і пада; Степан – у двері, вибива у хазяйки сметану всю собі на голову; Шило – за ним. Гвалт; усі кричать: «Ой розбійники! Лови! Хапай! Злодій!»
Вихід XIII
Шпонька і Пріська. Кільки часу обоє лежать; перша встає Пріська.
Пріська
Ой лишечко! Ой матінко! Що ж це таке?
Шпонька
(підводить голову).
Чи я живий, чи я мертвий?
Пріська
Ох не знаю, паночку, не знаю…
Шпонька
(маца себе).
Чи я вже на тім світі? Га?
(Підводиться).
Пріська
Не знаю, паночку, не знаю!
(Тіка прожогом).
Шпонька
(схоплюється).
Ні, здається, живий ще? Слава тобі боже! Господи, пом’яни царя Давида і всю кротість його! (Озирається по хаті). На смерть перелякали. (Труситься). Треба буде переполох виливати… Хоч би чарку горілки, а то пропаду, їй-богу, пропаду! (Забачив на столі чарку). Чи ба! Ось і вона! І повна, – далебі, повна! (Підходить і придивляється). А справді, на колір добра – червонувата: певно, шахраном підкрашена? (Нюха). Ні, не чуть; а чимсь добрим одгонить…
(Спльовує і одходить, приспівуючи: «Пресучая та журба»).
Пху! Як кортить, мов перед смертю… наче коти в животі скребуть! Надало ж з отим чортом полаятись! Оце б будькались та будькались… (Відходить до дверей, прислухається й приспівує): «…мене ізсушила» (і далі знов до чарки). Чи не покуштувати б, га? Трішечки. Він не пізна! А може, його й вбито? (Бере чарку і знов ставить на стіл). Ні, цур їй! Ще як пійма, то потягне, мов злодія! І принесла ж його нечиста сюди з запіканкою! Та ще й поставив на спокусу! Розбить її к чорту, щоб і знаку не було! (Бере чобіт і заміряється на чарку). Шкода тільки посудини. (Опуска чобіт). Далебі, не видержу, так хочеться, аж-аж-аж! Ану, тільки язик умочу, чи справді горілка? (Куштує). Вона! (Облизується). Якби він моєї дворанської честі не чіпав!.. Та й я лаяв же; воно, може, й гріх, що за онучу збили бучу! Га? Випить би, мат-тері його чорт, щоб не кортіло! (Підносить тихо чарку й озирається). Чи пити, чи не пити?.. Аж рука тремтить, мов на страженії… (Підносить до рота). Пити? Ex, один тому час: що буде, то буде – вип’ю! (Перехиля зразу). Кха! Мов на світ народився! (Ставить чарку на стіл). А тепер і ковбаскою закусити. (Бере з пуделка ковбасу і, почувши, що хтось іде, раптом сіда до столу й весело приспівує). «Вона ж мене, молодого, із ніг ізвалила!».
Вихід XIV
Шило і Шпонька.
Шило
(до себе).
Утік шельмений дід: чисто у сметані, – слизько було й ухопити. І який воно чорт? Так і чкурнув геть по полю без шапки! Налякав, бісів син, і хазяйку, і наймичку: десь поховались так, що й не знайдеш! (Нишпорить по миснику). А хоч би тобі шматочок хліба… а тут їсти – аж плач! (Придивляється до чарки). Чи ба, оце штука! (Дивиться на Шпоньку). Чи воно з тепла, чи з морозу? (Переверта чарку). Ач, як висохла! Мов вилизано! Гм-гм! Це значить підголив, як той москаль!
(Морга на Шпоньку).
Шпонька ані зморгне – одно запихається ковбасою
Шило
Е, е, е! Що він трощить там, га? Чи не капосний: випив оце та й закусює. Іще як чвака…
Шпонька
(про себе, але голосно).
З часником таки положили; іншим це до смаку, а мені – ні.
Шило
Ще й дратує! А справді, часник чути!.. Що се мені?
(Плює).
Мов три дні не їв!
Шпонька
З’їм оцю, та там ще якась є!
Шило
От же все поїсть: там і пелька, мов прірва… Бач – лига, як Мартин мило…
Шпонька
(лама друге кільце).
О! З печінкою та з сальцем; оце моя любима.
Шило
З печінкою! А? Чи попросити, чи просто вирвати з рук? А втім, цур йому! Хоч люльки б посмоктать, може, чи не переб’є?
(Достає кисет і набива люльку).
Шпонька
(набік).
От тепер би хильнути по другій. А!..
Шило
(креше).
Ну, та й охляв, мов щеня в дощ! Аж за печінки тягне!.. Ет, треба кінця покласти.
(Креше).
Гай-гай! Чи не дурні ми з тобою, пане брате?
Шпонька
(жуючи).
Може, хто й дурний, а я – ні!
Шило
(вийма пляшку).
Тут ось яка благодать, а ми з тобою надулись, мов сичі, та й гиндичимось…
Шпонька
(закида оком на пляшку).
Ох, ох!
Шило
Тут і ковбаса, і чарка, а у нас іде сварка.
Шпонька (дивиться вхітно на пляшку).
Ох, ох!
Шило
Оце б ми, як перше: «Будьмо та будьмо», та ковбасці б дорогу промочували, а то…
Шпонька
(спідлоба).
А хто ж винен?
Шило
Ти ж почав.
Шпонька
Не я, а ти. Я сказав тільки, що Хапай поніс, а ти й почав: «І брешеш, і сякий, і такий», і дворанство зачепив…
Шило
Та цур йому згадувати: обоє – рябоє! Знаєш що, пане брате?
(Встає і булька пляшкою).
Помиримось! Чи не гріх таки на старість братерство зламати?
Шпонька
(тихо).
Воно й справді, чи не гріх…
Шило
(підходить і нюха ковбасу).
Та ну-бо вже, годі! Подивись мені в вічі!
Шпонька
(набік).
Чи миритися? Га?
(Встає і дивиться в землю).
Шило
Ну ж, зведи очі! Адже я до тебе встав…
Шпонька
(потиху підводить очі, а далі рішучо).
Помиримось! Нехай йому біс!
Обнімаються і цілуються по тричі.
Шило
Прости мене, мій братику!
Шпонька
І ти мене!
Шило
І вдруге!
Шпонька
І втретє!
Шило
(бере під руку Шпоньку).
А тепер, друже мій, ходімо, і поклонімося, і припадімо до нашої пляшечки-череваточки; нехай вона зніме наругу та заллє нашу тугу…
(Налива чарку).
Ану, торкай, покажи ще штуку! Ха-ха-ха!
Шпонька
(сміється).
Хе-хе-хе! Та ну! То тоді не я, а вона справді вимерзла…
(П’є).
Кхе! А!.. Мов світ піднявся!
(Одламує собі шматок ковбаси).
Шило
(налива).
І я радий!
(П’є).
Ану, давай лишень і зубам роботу.
(Одбатовує ціле кільце ковбаси).
А то так мене аж жур було обгорнув…
Шпонька
І мені так було смутно!
Шило
А що? Чоловік на одній нозі не ходить, а на двох…
(Налива).
Шпонька
(бере).
Еге, еге! Оце ти мене, серденько, як з труни звів!
(Випив і цілує Шила).
Шило
(налива).
А що, пане Йване, бог любить тройцю.
(П’є).
Шпонька
(п’є).
А так, так, голубчику!
(Налива знову).
А хата на чотирьох вуглах ставиться.
Шило
На чотирьох, іменно.
(П’є).
Шпонька
(п’яний).
Спасибі, голубчику…
(Цілує його).
Ти такий добрий, а я… свиня…
Шило
Нехай воно… цур йому! Знаєш що? Бери і Стрілку собі, нехай вона у тебе…
Шпонька
Ох, братику, як же ти без хортів зостанешся? Ох, свиня я, свиня я, свиня…
Шило
Не вбивайся-бо…
Шпонька почина плакать.
Не надривай себе!
Шпонька
(хлипа).
Сирота я… ні батька, ні матері! Один ти тільки в мене й був, та й того зобидив!
Шило
Бог з ним, годі!
Шпонька
І для чого бог сотворив того зайця?
Шило
І-і, не руш! Бог усе зна!
Цілуються.
Вихід XV
Ті ж і Горпина.
Горпина
(з опаскою одчиня двері).
О! Цілуються!
Шило
А, Горпино! Іди, не бійся тепер!
Шпонька
Минулося вже, серденько, минулося!
Горпина
Хвалити бога! А я йду, та й сама не своя: такого ляку нагнали, а надто тим злодієм!
Шило
Ану-ну, признавайтесь, кумо, якого чорта на печі ховали?
Шпонька
Еге, еге, ціпонько!
Горпина
Кого я ховала? Нехай він вам сказиться!
Шило
Так і повірили! А чого він лежав на печі?
Шпонька
Еге, на тепленькому, горличко моя!
Горпина
Чого?
(Крізь сльози).
Що се ви на мене вигадуєте, панове? Як вам не гріх!
Шило
Та ми жартуємо; дід якийсь був, у бороді…
Горпина
Дід, кажете? Та це чи не Степан? Він з небожем заїздив оце.
Шило
Ну, буде ж по середах згадувати: весь у сметані, так і чкурнув; обмерзне, поки добіжить!
Горпина
(сміється).
Котюзі по заслузі!
Шпонька
А отакій кішечці манюсенькій? У!
(Підморгує).
Горпина
Не забувайте й ви сметани!
Шпонька
Хе-хе-хе! Поки до сметани, – вип’ємо краще на радощах.
Шило
Випий з нами, Горпиночко!
(Налива).
Шпонька
І ми коло такої куріпочки-перепілочки помолодшаємо!
(Бадьориться).
Горпина
(прийма чарку до рук).
Я така рада, що втишилась звада! Ну, дай же боже, щоб заснуло лихо, а між вами щоб було тихо!
(Пригублює).
Шпонька
(одхиля чарку).
Ну-бо, пошукайте дна в чарці!
Горпина
(кривиться).
Пекуча!
(Знов одпива трохи).
Шило
(одхиля чарку).
Хіба лишаєш на сльози, чи що?
Горпина
Та я й уп’юсь!
(П’є).
Фу, хай їй цур яка, аж у голові закрутило!
Шило
Заспівай тепер нам, знаєш, такої, щоб і хата заходила.
Горпина
А будень – гріх!
Шпонька
Та ну-бо, перепілочко, на радощах…
(Налива і п’є).
На веселощах…
Горпина
З вами тільки гріха доскочиш!
Шило
То ваша сестра до гріха приводить!
Горпина
Тільки на жінок лихо звертаєте, а що б ви без нас робили, га?
Шпонька
Ох, і не кажи, ціпонько! Пропали б! Пропали б!
Шило
(сміється).
А може б, що й придумали?
Шпонька
Не придумали б, не придумали б… Сказано – премудрість.
Шило
Годі, та заспівай, Горпино!
Шпонька
Заспівай-бо!
Горпина
(співа).
Коли б мені, господи,
Неділі діждати!
Сюди, туди й он куди
Неділі діждати!
Шпонька і Шило
Сюди, туди, он куди… і т. д.
Горпина
То б пішла я
До роду гуляти
Сюди, туди… і т. д.
Шпонька і Шило
Сюди, туди, он куди… і т. д.
Горпина
А у мене увесь рід багатий,
Будуть мене часто частувати!
Сюди, туди… і т. д.
Шпонька і Шило
Сюди, туди, он куди… і т. д.
Горпина
А я буду повну випивати!
Сюди, туди… і т. д.
Шило і Шпонька
Туди, сюди, он куди… і т. д.
Шило
(схоплюється і почина раптом співати, при танцьовуючи).
Отак чумак дочумакувався,
Пропив штани та й у боки взявся!
Ой ти, чумаче, голубче,
Чом ти не робиш, як лучче?
Ой ти, чумаче, голубче,
Чом ти не робиш, як лучче?
Горпина
Чужі люде конопельки сіють,
А наші десь у мішечку пріють!
Ой ти, чумаче… і т. д.
(Танцює з Шилом).
Шпонька підспівує на губах, підхитуючи плечима й головою.
Шило і Горпина.
Чужі люде конопельки мочать,
А наші десь свині волочать!
Ой ти, чумаче… і т. д.
Шило
Ex, пане Іване, покажемо їй, які ми старі!
(Почина садить гопака).
Шпонька схоплюється теж танцювати навприсядки, держачись тільки за ослона, щоб не впасти.
Завіса тихо спада
Примітки
Водевіль «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» створений у 1872 році. Наступного 1873 року його було поставлено аматорами на домашній сцені. Вперше надруковано в 1881 році в альманасі «Луна» («Луна», український альманах на 1881 рік, частина перша, К., вид. Ільницького, 1881, стор. 83 – 120) і підписано ініціалами автора – «М. С». В удосконаленій редакції п’єса ввійшла до першого тома драматичних творів письменника видання 1890 року.
Водевіль Старицького своїм сюжетом і комедійними ситуаціями споріднений з раніше написаними творами – Л. І. Глібова «До мирового» (1862) і О. О. Шаховського «Ссора, или Два соседа» (1810). Однак немає підстав твердити про пряму залежність автора від своїх попередників. З художнього погляду цей твір стоїть незрівнянно вище від згаданих одноактних жартів. Останні давно забуті, а п’єса Старицького не сходить зі сцени й понині. В її постановках брали участь М. Кропивницький (Шпонька), М. Садовський (Шило), М. Заньковецька (Горпина). Особливо успішно виступав у ролі Шпоньки П. Саксаганський.
Текст подається за виданням: М. П. Старицький, Малоросійський театр, М., изд. С. Рассохина, 1890.
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 121 – 143.