Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці

Михайло Старицький

Драма із давніх часів, народна,
з музикою, співами, танцями, в 5 діях

Сюжет взято із народної пісні
і народного переказу про Марусю Шурай

Дійові люде:

Вустя Шурай – вдова, жінка підстаркувата.

Маруся – її дочка, 18 літ.

Грицько Шандура – парубок, з козаків-підпанків.

Дарина – його сестра і молочна сестра Марусі.

Наталка – друга сестра Грицька, 10 літ.

Васько – брат його, хлопчик 6 літ.

Хома – родич Шандурів, підстаркуватий.

Меланка – його баба, стара.

Потап – молодий козак, товариш Грицька.

Галина Шеньова – з багатої сім’ї дівчина.

Дмитро – підпарубочий.

Степанида – стара дівка, ряба.

1-й, 2-й, 3-й і 4-й парубки.

1-а, 2-а, 3-я дівчата.

Торбаніст, десяцькі, люде, парубки й дівчата.

Одіж на всіх стародавня: плахти, намітки, жупани, кунтуші.

Примітки

М. П. Старицький у підзаголовку до цієї драми вказує, що її сюжет взято з народної пісні і народного переказу про Марусю Шурай. В первісній редакції, створеній десь біля 1885 p., драма й була названа іменем героїні переказу. Виставляти цю п’єсу цензура заборонила.

Для того щоб здобути можливість поставити драму, М. П. Старицький змушений був вступити у складні взаємини з В. С. Александровим, автором дозволеної вже на той час оперетки з подібним сюжетом «Не ходи, Грицю, на вечорниці». Про це драматург сам розповідає в листі до І. Франка (квітень 1902):

«Не можу при цьому не згадать покійного Александрова. У його було 2 п’єси, написаних, як він сам казав, для дітей (брошурочки по 8 – 10 сторінок): «За Немань іду» і «Не ходи, Грицю». Ми з ним умовились, що я свою «Марусю Чурай», яка двічі була мені заборонена, пущу під стягом його «Гриця» (гаразд, що й сюжети близькі), а зате перероблю йому для вжитку «За Немань іду» у добру оперету. Сталась братерська згода: за перероб «Неманя» Д. Александров аж шалів з радості, а я теж за свою «Марусю». «За Немань іду» і досі іде в моїй переробці і дає сім’ї Александрова дохід.

Коли ж настала цензурна полегкість, то я свого «Гриця» подав до цензури і одержав дозвоління. Зауважте, що перше, коли я давав свого «Гриця» під стягом Алек[сандр]ова, то мусив дійових людей назвать його іменням і вставити ще один, замітний на око, факт – його пожежу; а в своїй п’єсі чужу пожежу я викинув й імення змінив на свої…

Що ж би ви, голубе, думали? Покійний, не тим будь пом’янутий, позаздрив на славу «Гриця» і на дохід (він 2 чи 3 роки одержував за нього авторський гонорар) і надрукував у «Южнім краї» таке: «Мій Гриць, відомий більше двох років харківцям, появився учора на сцені під підписом Старицького, той саме Гриць, а змінено тільки імення діячів та викинуто пожежу. Що сей сон зазнача?» Я потяг покійного на третейський суд, і останній вирік, що моя п’єса оригінальна, а його обвинувачення й поступовання нечемне» («Радянське літературознавство», 1957, № 19, стор, 136).

П’єса Старицького в новій редакції під назвою «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» у 1887 році почала свій славний шлях на українській сцені. Виконавцями провідних ролей в ній виступали: М. Заньковецька (Маруся), М. Садовський (Гриць), І. Карпенко-Карий (Хома).

Великою популярністю користується драма і за радянських часів. її з успіхом виставляють як професійні театри, так і самодіяльні колективи.

«Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» вперше надруковано 1890 року в збірці п’єс М. П. Старицького: Малоросійський театр, М., изд. С. Рассохина, 1890.

Подається за першодруком.

Маруся Шурай (Чурай) (нар. бл. 1628 – рік см. невід.) – напівлегендарна особа, складачка пісень, між іншим, і пісні «Ой не ходи, Грицю…» Була засуджена 1648 р. на смерть за отруєння коханого. Богдан Хмельницький помилував її. Героїня багатьох повістей і драм (О. Шаховського, Г. Бораковського, В. Самійленка та ін.).

Александров Володимир Степанович (1825 – 1894) – український поет і драматург, автор п’єс «За Немань іду» (1872) та «Не ходи, Грицю, на вечорниці» (1873).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 437 – 507.