Не судилось (Панське болото)
Михайло Старицький
Драма в 5 дiях
Високоповажному артистовi Миколi Карповичу Садовському присвячує автор
Дiйовi люде:
Iван Андрiйович Ляшенко – 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-українськи.
Анна Петрiвна – 40 лiт, його жiнка; закида часом по-українськи, моди ради.
Николай Степанович Бєлохвостов – кузен Ляшенчихи, 30 лiт; фатуватий.
Зiзi – дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.
Михайло – син їх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.
Павло Чубань – його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.
Жозефiна – швейцарка, учителька.
Катря Дзвонарiвна – дiвчина молода, селянка.
Горпина Дзвонариха – її мати, недужа й слаба.
Дмитро Ковбань – парубок, годованець Дзвонарiв.
Пашка – подруга Катрi.
Степанида – покритка, п’яничка й плетуха.
Шльома – жид, орендар.
Харлампiй – старий лакей.
Аннушка – покоївка; вертка на всi заставки.
Селяне, соцькi, парубки, дiвчата, дворовi.
Дiється на правiм березi Днiпра, з початку [18]60-х рокiв.
Мiж 1-ю i 2-ю дiєю мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю – мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю – два мiсяцi.
Примітки
«Драма ця, – писав М. П. Старицький, – була задумана мною ще в 1876 році і того ж року не тільки докладний план, а й дві перших дії були закінчені, але внаслідок заборони малоросійської сцени роботу цю я облишив тоді, не бачачи в найближчому майбутньому цілі її застосування» («Заря», 1884, № 92).
У той час драма мала назву «Панське болото». Завершуючи роботу над драмою в 1881 році, автор замінив її первісну назву на нинішню – «Не судилось». Під цією назвою твір вперше й надруковано 1883 року («Рада», український альманах на 1883 рік, частина І, вид. М. Старицький, К., 1883, стор. 271 – 350). Тоді ж письменник надіслав свою драму до цензури, сподіваючись одержати дозвіл на її постановку. Але до сцени її не допустили.
У висновку Петербурзького цензурного комітету писалось:
«Через усю п’єсу проходить та думка, що пани безкарно можуть глумитися над чесними селянськими дівчатами, а потім безжалісно залишати їх. Зважаючи на ще не зміцнілі моральні відносини між селянами і колишніми їхніми власниками, здається, на думку комітету, несвоєчасним і незручним виводити на сцену ті сумні моменти з минулого селянського побуту, які можуть породити або підтримати пристрасну упередженість між вищим і нижчим станами». (Центральний Державний Історичний архів в Ленінграді, ф. 776, оп. 26, 1883, од. зб. 2, арк. 50).
Наступного, 1884 року, автор трохи переробив драму і під новими заголовками – «Не до пари» і «Щербата доля» – двічі подавав до цензури. Але наслідок був той самий: цензура забороняла її і в нових редакціях.
Під тиском цензури драматург змушений був ще більше послабити соціальну загостреність п’єси, і тільки після цього вона була дозволена в 1885 році до постановки (під заголовком «Не так склалося, як ждалося»).
У такому спотвореному вигляді драма й виставлялась на сцені до революції. Вперше її показала глядачам трупа Старицького 10 грудня 1885 року в Воронежі. Згодом вона ввійшла в репертуар і інших труп.
Особливим успіхом користувалась постановка драми за участю М. Заньковецької, яка виконувала роль головної героїні – Катрі. Це була одна з найулюбленіших ролей великої артистки.
Драма «Не судилось» успішно виставляється і на сцені радянських театрів.
Текст драми подається за першодруком. Сцена другої дії (вихід VIII) поновлюється за виданням: М. Старицький, Драматичні твори, К., Держлітвидав України, 1941, стор. 36 – 39. У названому виданні сцену дано за автографом, нині загубленим.
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 145 – 235.