3

Зинаїда Тулуб

Почув про хворобу Петра Конашевича і владика Курцевич і приїхав одвідати хворого. Як лікао і вихованець Падуанського університету, він думав допомогти йому, але, не дуже покладаючись на себе, захопив по дорозі відомого лікаря Самуїла Шмойловича – для консиліуму. Присутність лейб-медика Ле-Куртьє збентежила шановних ескулапів, але француз, як вихована людина, враз знайшов невимушений тон і заговорив із ними не як лікар, а як гість з гостями в якомусь салоні. В розмові він потроху знайомив лікарів з історією хвороби Сагайдачного, її симптомами і самопочуттям хворого, щоб згодом поговорити з ними докладніше.

– Денаж тут ne va pas. Я заливай рана тшісте Oleum purum і даю кворому теріак та препарати argenti et auri, a коли серце пратсює погано – гарячу каву. Яке счастя, що турки познайомили з каву нашу країну.

Під час розмови приїхав воєвода Томаш Замойський. Його поява розважала і заспокоювала хворого, бо він завжди розповідав щось цікаве й далеке від всього місцевого. Раділи йому і Настя, і Хома Причепа і радо запрошували його до спочивальні.

Замойський привітався з лікарями, весело зауважив, що хворий має значно кращий вигляд, ніж тиждень тому, і за кілька хвилин розмова вже перейшла на медичні новини, однаково цікаві і лікарям, і хворому.

– Кілька років тому, коли я жив у Лондоні, – розповідав молодий воєвода, – довелося мені бути на лекції професора Вільяма Гарвея. Він запевняв, ніби людська кров не стоїть у жилах, а невпинно тече людським тілом; з правої половини серця вона нібито потрапляє до легенів і там, з чорної і зіпсованої, перетворюється на ясно-червону і свіжу і знов повертається до серця, але вже до лівої його половини, а серце стискається і штовхає її далі, в так звану аорту, і жене у найдальші кутки людського тіла. Це повідомлення зробило надзвичайне враження. Навколо імені Гарвея виникло чимала сулеречок і розмов. Одні казали, що це нова ера в науці; інші запевняли, що він неук і шахрай, а треті – що він чаклун і єретик і що треба його спалити на вогнищі. Згодом я виїхав з Лондона і не знаю, яка з цих думок перемогла і чи прищепилася його теорія в медицині. Цікаво, як ви, фахівці, ставитеся до неї?

У Шмойловича заблищали очі, а Курцевич відхилився на спинку крісла і затарабанив по поручнях пальцями.

– Єресь! Мерзенна єресь! – вигукнув він. – Та хіба ж можна вважати серце, джерело життя й сідало душі, за якусь помпу, що помпує і штовхає по жилах кров? Тільки в Англії, батьківщині пуританізму та інших єресей і можлива поява такого шахрая і єретика.

– Але ж дозвольте, reverendissime, – засперечався Шмойлович. – Про це вже пишуть і говорять давно. Ще Сервет 1553 року довів, що чорна кров перетворюється у легенях на ясно-червону, артеріальну. Про це говорив і Реальдо Коломбо з Кремони та й інші.

– А Цізальпін, нічого не чувши про них, теж довідався з власного досвіду про перехід крові крізь легені і про поворот її до серця, – додав Замойський, зацікавлений суперечкою лікарів. – Але…

Але Курцевич не дав йому договорити:

– Та що там згадувати різних неуків! – вигукнув він. – Чимало дурниць висловлюють легковажні й безглузді юнаки!.. Але ж Гарвей – людина літня, розважлива і до того ж – професор. Ні, це неприпустимо! Це просто злочин – намагатися зазирнути смертним оком у таємниці людського життя і знущатися з мертвого тіла.

Шмойлович спалахнув і обурено підвівся з місця.

– О domine!.. В вас зараз промовляє не лікар, а єпископ, князь церкви, а не вчений дослідник. Пригадайте, як років двадцять п’ять тому, в Падуї і в Монпелье, ви самі, студенти славетної школи Везалія, викопували на кладовищі новопоховані трупи, щоб вивчити на них анатомію. Адже ж ви самі розповідали, як ви тремтіли перед інквізицею, як прокрадалися вночі на кладовище, як видиралися на мури, як підкупали наглядачів.

– Молоді, дурні були… Дійсно, що анатомію краще вивчати на мерцях, але ж не можна доброму християнинові турбувати останній спокій спочилих во господі. Це вже надто велика спокуса і джерело безвір’я.

І щось жорстоке і фанатичне забриніло в тоні Курцевича.

Шмойловича дратував цей тон. Граючись важким золотим ланцюжком на грудях, стояв він біля стола, скоca позирав на Курцевича з-під кошлатих брів і кидав стримано, але гнівно:

– Mutantur tempora, et nos mutamur in illis. Тепер пан владика виправдує аутодафе святої інквізиції і готовий кинути в полум’я лікаря за шукання кращого засобу лікувати людину, а двадцять років тому він ридав, повернувшись з Рима, і з жахом розповідав, як спалили отці інквізитори на Кампо-ді-Фіорі астронома Джордано Бруно за шукання вільного знання та істини.

Легкий червінь виступив на обличчі Курцевича. Він зніяковів і не одразу знайшов, що сказати.

– Та я й тепер не полюбляю прилюдних страт… Адже ж – нерви… Але твердження Бруно й Коперніка і всіх прісних їм не можна терпіти. Хай не стратою, а якимсь іншим засобом, але треба примусити їх зрекатися своїх заблуд, надто небезпечних для людства.

– Он як? – іронічно підвів брови Шмойлович. – Та невже тому, що ми довідаємось, що земля обертається навколо сонця, а не навпаки, життя одразу зміниться? Повірте, padre reverendissime, жодна волосина не впаде з вашої голови і ніхто не стане щасливіший або нещасливіший. Проте знання, наука значно виграють. Кажуть, ніби якийсь астроном зробив собі зорову трубу надзвичайної сили, щоб спостерігати зорі небесні, і те, що він побачив на власні очі, цілком стверджує теорію Коперніка, Бруно та Кеплера. Майбутнє за цими «єретиками», як ви їх називаєте, скільки не палили б їх на вогнищах і не катували по катівнях.

Суперечка розпалювалася. Лікарі не слухали ніяких доказів і роздратовано уривали один одного. За хворого всі забули, але й він захопився розмовою, і на його вилицях спалахнув червінь. Ле-Куртьє весь час чемно мовчав і лише тепер втрутився в розмову:

– Монсеньйор Курцевич a bien raison, – сказав він, коли лікарі на мить замовкли. – Я – гугенот, отже, нікто n’osera dire que я люблю інквізиція, але я мушу візнавать, que молоді люди надто намагаються кинути один око в тайні природа, і замість авторитет, осяяні славою des siecles опираються на жалюгідні і недосконалі досвід. Недурно весь людство засудить тсього Бруно. Він довго жив а Женев, у кальвінист, ворогів Ватікана і римські пап, але примушені був тікати від справедливі обурення des гугенот. Потім жив а Paris, a Londres і в багато міст Німеччина, і скрізь всі англікантсі, католік, кальвініст, лютер’ян, пуритан і реформіст всіх фарб і гатунок мали його за божевільні, за єретик, за шакрай або блазень. І святі інквізиція тільки ствердив загальні вирок всіх учені Європи, коли засуділь його на ауто-да-фе.

Курцевич вдячно закивав головою несподіваному спільникові.

– Так, дійсно так, пане лікарю! Бо ж це небезпечна людина! Він розкладає юнацтво, а воно, не добравши вмісту його тверджень, захоплюється його промовницьким хистом і не бачить, де правда і де брехня в його спритній і фальшивій діалектиці. Ви тільки уявіть собі, що б вийшло, коли б не заткнули йому і його спільникам рота: він вважає, що Земля крутиться навколо Сонця. Ви чуєте: Земля навколо Сонця! Отже, Земля не є центр Всесвіту, а звичайнісіньке небесне тіло, а центр є Сонце. Адже ж такою єретичною думкою він розбиває вщент святе письмо, авторитет біблії, непохитного джерела істини. А в біблії сказано, що бог створив землю, і над нею небо з зорями, сонцем і місяцем, а на землі – людину, найвищий і найдосконаліший зразок свої творчої сили. Ще Арістотель казав, що Земля є центр всесвіту, навколо якого обертаються кілька планет, а вище – височить кришталеве склепіння небесне з нерухомими зорями. А цей нахаба і єретик намагається молотом свого мерзенного язика розбити це кришталеве склепіння і запевняє, що всесвітів, подібних нашому, – безліч, і всесвіт безмежно, неосяжно великий – безкраїй. Припустимо на мить, що це так. Але ж тоді Земля стає піщинкою в його океані. На що ж тоді перетворюється людина, задля порятунку якої господь віддав свого единородного сина, задля якої створив він всесвіт і наказав світилам небесним прислуговувати їй?! Це ж жалюгідна порошинка на тілі крихітної часточки Всесвіту, яка зветься Землею, Який жахливий зразок богохульства, коли в святому письмі є приклади, що світила скоряються слову льодини. Пригадайте, як Ісус Навін наказав світилам небесним; «Стій, сонце, не рухайся, місяцю», коли йому треба було завершити перемогу свою над ворогом. Та хіба б зупинилося сонце, коли б воно було центром всесвіту, з наказу смертної людини, непомітної комашки на лоні його супутника, землі?! Ні, коли вже так, то хай не сам Бруно, а сотня, тисяча таких божевільних згорять на вогнищах інквізиції, аби не припустити такого безглуздя і єресі, що ламає нашу віру в бога, в святе письмо, в церкву і в наш авторитет як пастирів людських душ. І я готовий розгрішити Ватікан від половини його гріхів за один такий мудрий і далекоглядний вирок.

Шмойлович мовчки розбирав на столі хірургічні інструменти, і руки його тремтіли. Курцевич так поставив питання, що одне необачне слово могло послати на вогнище Самуїла Шмойловича навіть у Польщі, де офіціально інквізиції не існувало. Адже ж він єврей, один з представників безправного народу, проти якого скеровувався при кожній лихій годині фанатизм темного люду.

«Обскуранти! Сліпі кроти! Раби авторитетів! – хотілося крикнути їм. – Хай гинуть Бруно, Копернік і Галілей і всі інші, що сяють в темряві поодинокими іскрами справжнього знання, але ж за ними майбутнє».

Але мовчав учений лікар, реб Самуїл Шмойлович, тому що не настав ще час, коли людина зможе говорити все, що думає, і вільно шукати знання запитливо-цікавим розумом, пізнавати одну по одній таємниці природи і будови всесвіту. Він відчував, що нема чого йому тут робити, і навіть як лікар він тут зайвий і зовсім чужий.

А Томаш Замойський побожно перехрестився і звів очі до стелі.

– Амінь. Воістину велика мудрість церкви і папи римського – земного заступника святих апостолів, непохитного в справах віри, як і сам господь.

Реб Самуїл Шмойлович склав свої блискучі інструменти, так і не оглянувши хворого. Але самолюбство було сильнішим від інстинкту самоохорони, і він раптом підвів голову і кинув Курцевичу і Ле-Куртьє:

– Ми дуже відхилилися від теми, панове, і, мабуть, в моєї вини. Але все ж таки визнайте, як лікарі, що знання анатомії неможливе без вивчення трупів, анатомія є підвалина медицини.

Курцевич недбало знизав плечима.

– Якщо бажаєте – так… Але я вважаю і ще раз повторюю, що розкопувати могили – неприпустимо.

Коли Шмойлович пішов, Ле-Куртье чемно запросив Курцевича оглянути хворого, а Томаш Замойський перейшов до вітальні, де вже чекала на нього Настя. Він і шанобливо дзенькнув острогами і схилився до її випещеної руки і після перших звичайних фраз спитав її:

– Пані гетьманова, певно, вже чула, що пише з Стамбула наш посол Сулішовський?

– Ні, – з несподіванки здригнулася Настя. – А що саме?

– Отже, пані не знає, що падишаха Османа забито? Він надто обурив і яничарів, і інших мешканців Стамбула своїми нічними дозорами, забороною шинкування і вимогами суворої дисципліни. Яничари забили його і аж до вечора тягали його мертве тіло по вулицях і по майданах столиці, прив’язане до кінського хвоста, потім вдерлися до Біюк-сарая і забили його жінок – доньку муфті Есаада, доньку Петрев-баші і ще якусь третю, грекиню… Яке щастя, що пані гетьманова вчасно вирвалася з цієї пастки! – додав він і не помітив, що Настя зблідла, як мрець.

– Кисмет, – пошепки виронила вона.

Але витримка й тут не залишила колишню султану Стамбула: вона запросила гостя до їдальні і довго й гостинно частувала його різними винами, ласощами і наїдками.

Примітки

Теріак – складний препарат, широко уживаний при лікуванні важких пропасниць і як протиотрутне. Теріак – винахід Андромаха, головного лікаря римського імператора Нерона, і вживався аж до XX сторіччя.

Вільям Гарвей (1578 – 1658) – вперше повідомив про відкриття кровообігу лікарські кола Лондона року 1614, але видрукував свій твір про кровообіг в 1624 році.

Везалій (1514 – 1564) – славетний анатом і хірург, що перший в Падуї і Болоньї почав вивчати на трупах анатомію і розбив авторитет Галена, довівши, що він подає анатомію мавпи замість людини. Везалій видав перший анатомічний атлас і курс анатомії.

Джордано Бруно – відомий астроном і філософ, один в перших послідовників і прибічників геліоцентричної системи Коперника, спалений на вогнищі в Римі як єретик року 1600 на площі Кампо-ді-Фіорі.

Копернік Микола (1473 – 1543) – астроном, перший довів, що Земля обертається навколо Сонця протягом 365 днів, тобто одного року.

Кеплер (1571 – 1630) – відомий астроном, основоположник теоретичної астрономії, що встановив закон руху планет навколо Сонця.

Обскуранти (від латинського (obscurus – темний), прибічники середньовічної відсталої науки, схоластики, вороги освіти, знання.

Падишаха Османа забито – це сталось 20 травня 1622 року, тобто через два місяці після смерті Сагайдачного (20 березня 1622 р.). Цей маленький анахронізм є художньо виправданим – щоб не повертатись більше до Османа.