Акт перший

Сидір Воробкевич

Убога кімната у вдови Митерчихи.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7

Ява 1

Митерчиха

(пряде кужіль і сумно співає)

Ой ви літа, мої цвіти,

Де-сьте ся поділи?

Чи з орлами, соколами

В ирій полетіли,

Літа молодії?

Коби знати, де шукати

Літа молодості:

За горами, за морями,

На кедровім мості,

Літа молодії?

Летіла би-м, шуміла би-м,

Ви, літа, за вами,

Просила би-м, молила би-м

Милими словами,

Літа молодії!

Чом ви з світа, любі літа,

Пропали, минули,

І на вдову, на небогу,

Так хутко забули,

Літа молодії?

Ах верніте, мої цвіти,

Ще хоч раз у гості,

Щоб згадала, як зазнала

І я молодості,

Літа молодії!

Тяжко жити на світі бідній вдові! Відколи Митерка поховали, то ні спокою, ні гаразду. І долю з ним загребли. Мучся до гробної дошки. Запрядай, стара, коли хоч жити!

Ява 2

Катерина

(входить з дровами на руках)

Боже милостивий, все сумуєш, все журишся, нене! До чого то доведе? Не журися, зозуле, я здорова, мозольної праці не страхаюся, зароблю стілько, що голоду і холоду не дізнаємо.

Митерчиха

Тяжко, дитино, з нуждою боротися…

Катерина

Вже наша доля така; трудно проти води дараби гонити.

Митерчиха

Світ мені не милий, от лиш для тебе жию.

Катерина

Не журись, ненько!

Митерчиха

Жаль, дитино, до розпуки жаль, як подумаю, що з тобою буде, коли мене не стане.

Катерина

У тебе лиш одна думка.

Митерчиха

Коби знати, дитино, що тобі добре буде поводитися, то я готова і зараз умерти; але як подумаю, що ти сама останешся, як та береза на скалі, то тоді самі сльози ллються.

(Плаче)

Катерина

Не плач, нене, не плач, голубко!

Митерчиха

Як не плакати! Самі сльози ллються… Катерино, Катерино, як подумаю, куди ти гадками кидаєш, то мене щось попід груди коле. Бог зна, в яку зорю він вродився. Завзятий, як затнеся, то хіба уломиш, а зігнути не в силі.

Катерина

Нене, нене, не такий він злий.

Митерчиха

Малим хлопцем можна було його за мізильний палець обвинути; а тепер так змінився, як не той став.

Катерина

Лихі люди тому винні. Чи ж винен він, що його родичі сюди зайшли? Нащо його зайдою, приблудою, заволокою прозвали. За то він їх знести не може і людей, як чуму, обминає.

Митерчиха

Ся охота вийде йому на безголов’я. Недовго йому брикати. То завзяття його погубить; або утре собі десь зі скали голову, або захватять його і посадять там, де сонце не сходить.

Катерина

Не все правда, що світ говорить. Він на брехнях стоїть!

Митерчиха

Вибий собі його з голови!

Катерина

Нене, нене! Що він тобі гидкого зробив?

Митерчиха

Чому ти мене, дитино, не слухаєш? Вчора була-м у куми Одокії, вона своя з Деркачами, і знов о Семені споминала.

Катерина

О нім і чути не хочу.

Митерчиха

Молодий розум! Деркачеві нема пари в цілім селі; сім сот овець у полонині, а рогової маржини без ліку, коней табунами, обійстя, як у дідича, млин, ступа, і на то все лиш один син Семен, як одна душа в тілі.

Катерина

Хто має, собі має.

Митерчиха

Катерино! Не будь уперта, не тручай свого талану! Роздумай сама, що би то за гаразд був, якби ти за Семена пішла. Всю нужду забули би ми, другий світ нам би протворився.

Катерина

Ні, нене! Не хочу того гаразду. Ліпший разовий запрацьований хліб, ніж ціле його добро! До чорта та худоба, коли жити не вподоба! Від того Семена хорони, боже, всіх хрещених і мене бідну! Ні, нене, забий мене, утопи мене, лиш о нім не споминай! Таже він і за бога забув. Де обійдеться бійка і пиятика без него? На кого так чатують злісний і побережники, як не на него? Хто вигубив лісну дичину, як не він? Хто обсмішив бідних дівчат, як не він? Ні, нене, ні! Лучше живу закопай, а не згадуй про него!

Митерчиха

Лишенько моє гірке, бідонько моя кривава! Годуєш тих діточок, думаєш з них утіхи діждати, – де ж там! Гей! Гей!

Катерина

Не гніви бога, нене! Може, мене позбутися хочеш? Скажи, піду в найми і там не загину, і там для тебе на хліб-сіль зароблю.

Митерчиха

Катерино! Біда і нужда спадуть на пас, як то чорне лихо.

Катерина

Не журися, нене! Бог нас без своєї помочі не оставить.

Ява 3

Марійка

(весела дівчина, входить, у руках тримає збанок з молоком і співає коломийку, без оркестру)

Здорова, стара! Здорова, Катерино!

Митерчиха і Катерина

Спасибі, Марійко!

Марійка

(до себе)

Знов скривилися, як середа на п’ятницю! (До них). Чи вас зашибло, чи що такого? Знов сумні, що і світа не бачать. Може, вам чорногірська відьма долю підлила, чи що такого?

Митерчиха

Добре буяти, коли є коло чого! Жиєш собі, як той горобчик на коловатниці, а ми…

Марійка

Говори, здорова! Три дні не їж, а весело дивися! Уже я не така! Тут, стара, трохи гуслянки для тебе; вчера знесли з полонини зо два терхи і я не стерпіла, щоб тобі свіжої не принести.

Митерчиха

Спасибі, донечко!

(Виходить молоко спрятати)

Марійка

(до Катерини)

А тобі що такого, Катерино? Знов, відай, той вражий Гнат у голову вкоївся?

Катерина

Як, сестричко, не сумувати, коли на серцю тяжко, до розпуки тяжко…

Марійка

Не мала би-м другої роботи і все про одного думала! Ліпше я роблю, десятьох кохаю; як один погордує, то ще дев’ять останеться. Овва! Всадився він у твоє серце, як той черв у солодке яблуко.

Катерина

Щоб тебе лихо не тронуло!

Марійка

Правду кажу! Пощо тобі сумувати? Як він тобі судився, то і верхом від него не утечеш.

Катерина

Що мені з него, коли його ніхто і добрим словом не спімне і на очі знести не може.

Марійка

Правда, злим людям він сіллю в очах, але про то…

Катерина

Лишенько моє з ним! Марійка. А се чому?

Катерина

Сумна, дуже я сумна! Чому я тогди не загибла, як я його у первий раз побачила? Що мені тепер з того? Супокій навіки пропав. Боже, чому я така нещасна?

Марійка

Спам’ятайся!

Катерина

Думаєш, сестричко, що мені однаково, коли чую: він се, він те вистроїв, він пустими дорогами ходить… Нині з крісом по Чорній горі, а завтра попри угорську границю вертиться. То мене губить, мене живцем убиває.

Марійка

Не журися, дружечко, не такий він… Він іншим стане, як не муть його, як собаку, дражнити… Не такий він, ні…

Ява 4

Митерчиха (входить потиху).

Катерина

І друга біда мене зі світу губить… Семен Деркачук не дає дороги перейти. Стару обманює, що сватати хоче, а стара мені такої завела, що хорони, боже!

Митерчиха

Що завела? (Катерина злякалася). Я лиш твого добра хочу. Він багач, не рівня заволоці Гнатові… (До Марійки) Марійко, скажи їй, най бере на розум, най не відвертає щастя від себе…

Марійка

Борони, боже, кождого чоловіка від такого щастя! Волієш її в Черемоші утопити, ніж їй з тим людоїдом вік зав’язати! Думаєш, що то правда, що він Катерину сватати хоче? Де ж там! Стережися його, як вогню!

Катерина

Чуєш, нене!

Митерчиха

Та чому?

Марійка

Таже він гірший від Іродового сина… Поб’ють його ще сльози всіх тих, котрих обсмішив… О нім і не згадуй, він для чесних людей давно пропав, мов у Чорне озеро потав.

(По хвилі)

Але я розговорилася і свою орудку забула… Просила тітка, аби-сь до неї прийшла. Хоче з тобою поговорити о коврах, що ткати маєш. Здається мені, що не вдалася їй багряна краска і хоче тебе спитати, чи більше галуну, копервасу чи черчику додати?

Митерчиха

Правда! Аби мене так лихо забуло, як я забула… І зілля відай не стало; за жердкою зановать і материнка… (Бере). Возьму, щоби ще раз не ходити. (Вбирається). Так, тепер ходімо, донечко.

Марійка

Не сумуй, сестрице, вода кореня ще не миє, не припекло ще до живого. Бувай здорова!

(Відходять)

Катерина

Ідіть здорові!

(По хвилі)

Мені аж до розпуки тяжко, а їй хочеться кепкувати! Правда, що щира душа, але коли серце тужить, то його і сам янгол розважити не годен.

Ява 5

Гнат

(входить замазаний, лютий, із крісом у руках)

Здорова, Катерино!

Катерина

Пек тобі! Який же ти страшний! Що сталося з тобою? Якби з пекла виліз!

Гнат

Тяжко спізнати бідолашного Гната! Горює бідний від днини до ночі, Черемошем і Прутом гонить сплави аж у Волощину, за серною лазить, за вовком і медведем слідить, не сидить на печі, не приглядається у дзеркалі…

Катерина

Твоя охота се твоє нещастя.

Гнат

Як зажурилася за мною! Думаєш, що не знаю? Ні! більше не буду дурним! Ти їй хрусталі, крамські пояси і бродські хусточки, а вона…

Катерина

Не потрібно мені їх! Маєш їх! (Хоче з шиї хрусталі скидати). Купуєш все за чужий кривавий гріш.

Гнат

Гм! яка зацофана! Правда, я бідний, а він багатий, кращі купить, бурштинові.

Катерина

Хто?

Гнат

Таже хто другий, як не Семен Деркачів?

Катерина

Хрестись, спам’ятайся.

(До себе)

Шалений і годі!

Гнат

Відгризайся, кілько хоч! Правда: я не против його плеча, я голий, босий, простоволосий, кругом сирота. Багач лучший, кращий, миліший.

Катерина

Що з тобою, Гнате? Приступило до тебе, чи що?

Гнат

Що? Добре-сь знала, що тебе кохаю, а тобі забагається пшеничного панича!

Катерина

Спам’ятайся!

Гнат

Гм, думаєш, я не знаю, що він…

Катерина

(плачучи)

Ох, ти мій милий світе! Чи ж я винна, що він…

Гнат

Нюхтить за тобою, як хорт за зайцем…

Катерина

Що він мої стежки переходить і я від нього відчепитися не можу?

Гнат

Ха-ха-ха! Відчепитися не може! Хто в неділю з ним гуляв? Я уганяюся за хлібом насущним, а вона собі гульки пазить! Правда, переїдається разовий хліб…

Катерина

Гнате, Гнате! Чи ти не знаєш, як то у нас діється? Преці вільно легіневі кожду дівку в танець взяти! Ану, не піде, то такого сорому набереться, що і в десятьох водах не обмиється.

Гнат

А що з ним говорила?

Катерина

Бог свідок, що я до него і словечка не промовила… Скарай мене, боже, як неправда!

Гнат

Не говорила! А люди інакше кажуть.

Катерина

Пек тим плюгавцям-брехунам!

Гнат

Правду кажуть: Гнат волоцюга, Гнат зайда, заволока, а він багач, жиє собі, як тур у горах, гей, гей!

Катерина

Гнате, Гнате, не говори так, бісишся без причини. Така говірка мене, як ножем, у серце колить, аж в грудях болить.

Гнат

Нехай болить! Думаєш, що моє серце з кремениці чи зі скали! Він тебе від мене відвернув, а я його щоби терпів? Чув хто таке? Таже він мій найгірший воріг, він мене як та гадь їсть! Хто мене межи людьми безчестить? Мене разом з грязев мішає? Мені гидкі прізвиська дає? Все він! Ні, голубко, без підпалу дрова не горять. Горлом йому волоцюга вийде! Заведу такого дива, що світ не чував!

Катерина

Гнате, Гнате, розлютився ти, як несамовитий… Гримаєш і кричиш, як той Черемош під Сокільським!

Гнат

Як же не біситись, коли ти з моїм найбільшим ворогом гуляєш і любишся.

Катерина

Гнате! ти мене не від сегодня знаєш. Знаєш ти добре, що мені без тебе і світ не милий, що я така сирота, як і ти… Гнате, Гнате, докоряєш до самих печінок, а я невинна!

Гнат

Невинна! Га-га! А з ним гуляє!

Катерина

Що-м мала чинити? Лучше, щоб мене по цілім селі у пльотках носив, мою славу безчестив? Що ти його знести не можеш, то мені не дивниця! Він багач і свавільний, а ти убогий і упертий… Вам обом і на тім світі згоди не буде, один другому борше ножем у груди, ніж аби зачув: «Він гарного рогача, гарного цапка на полонині забив».

Гнат

Або що? Може, він мені рівня? Де мій кріс блисне, там все гине, як трава під косою.

Катерина

Ваше враже завзяття мене зі світу губить. Лишенько моє з тобою! Нехай він собі за сернами уганяється, кілько воля; він багач і з кождої пригоди вимотається. Але ти, Гнате! Боже мій милий, скільки я плакала й голосила, скільки я тебе молила: «Спам’ятайся, покинь то життя плюгаве, воно до доброго не доведе!» Мої слова заніміли, як гомін в горах. Гнате, залиши таке життя, стань чемним чоловіком, відречися тої вражої стрільби! Лучше в наймах хліб заробляти, ніж тим кривавим грошем годуватися. Відречися такого життя, а я, скарай мене, боже, твоєю буду до самої смерті.

Гнат

Чи ж та серна, чи той рогач-олень, що в божій кошарі живе, не такий вільний, як той птах, що попід хмари літає? Вони всі вільні, їх бог всім людям призначив: і бідному і багачеві. Чи ж то не охота – сама скажи – іти в бір, де жиє звір, лізти на верх, де з серни терх? Чи, може, дич має якесь п’ятно на чолі, по чому можна пізнати, що лиш багачам її стріляти? Ні, не так то; кому дич дістанеться, то і того вона. Ні, не страхопудів син я, ні, ні! Давно з торбами ходив би-м, якби деколи на якусь там серну не спотикнувся. Не страхаюся роботи, руки здорові і спрятні; до чого возьмуся, то не сором. Не шукав я роботи? Не стояв я коло чужих порогів? Всі гукали на волоцюгу, приблуду, ще і псами тровили.

Катерина

Ти людей обурив.

Гнат

(сердито)

Хто? Я? Не кажи сего в другий раз! Чи то моя вина, що я бідним родився і сиротою зістав? Не раз думав я собі, чиї гріхи тут покутую? Не раз і загинути хтів, але тепер вже не хочу. Жити хочу, щоб їм за все зле відомстився.

Катерина

Який же ти лютий! Такого ще-м не бачила, сама тебе страхаюсь.

Гнат

Лютий, і такий до смерті зістану. Такого з мене зробили… Чи я не такий, як другий? Защо мене заволокою, зайдою, приблудою прозвали? Малим хлопцем думав я собі: «Говоріть і брешіть, кілько воля», а як уже підріс, то все переіначилося. Тепер як я щось таке зачую, то з сорому рад би-м у землю запастися, а у грудях так клекотить, як у пеклі. Крірвати хотів я, щоби аж крізь мозолі кров текла, но годі! Всі мене як собаку дражнили, як чуму обминали і з мене лютого чоловіка зробили… У добрі можна мене було за мізильний палець замотати, а тепер все спізнилося!

Катерина

Ти доброго серця, то правда, але твоє завзяття таке лукаве, що скорше уломиш, ніж зігнеш.

Гнат

Овва! Хто забанує за волоцюгою? Знаю добре, як на мене побережники і злісний чатують, ха-ха-ха! Дурні не знають, що їх ще довго за ніс водитиму. Як долом загримить, то всі вділ, а Гнат горі скалами, як та коза, і дивиться на них в долину, як той орел, та регочеться з дураків. Катерино, ти не знаєш, яка то охота за ланев звиватися.

Катерина

Про мене… Ти марне пропадеш і слід твій западеться по тих дебрах і скалах.

Гнат

Нехай западеться! Приблуда-заволока всім чорний в очах. Бувай здорова! Не хочу вже тебе ні бачити, ні від тебе щось чути. (Хоче іти).

Катерина

Гнате!

Гнат

Що хоч?

Катерина

Щоби-сь відрікся теперішнього життя… До чого воно тебе доведе? До якогось часу і фортуна служитиме, але прийде пора, і твоя зоря згасне. Нидіти будеш у темниці, як ті другі, ворогам на втіху, або марно загинеш, як той Іван Березнюків, котрому злісний в саме серце вцілив.

Гнат

А той кріс що? (Показує). Моя гвинтівка і того орла бере, що попід хмари носиться.

Катерина

Гнате, Гнате! Я готова за тебе і зараз умерти, а ти мене слухати не хочеш! Покайся, ще не пізно! Стань порядним легінем і, що було, все забудеться!

Гнат

(до себе)

Правду вона каже, тої ночі думав я, що вже кінець зо мною. Кулі літали, аж у вухах пищало. Гаразд, що не пізнали…

(До Катерини)

Коби знати, Катерино, що хоч одна душа на світі е, котра о мені не так зле думає, як ті другі люди, то… Хоч трудно се стрілецьке життя навіки покинути, тую молодецьку буйність за ніщо в заміну дати…

Катерина

А якби знайшлася така душа, що тоді?

Гнат

(задумчиво)

Тогди… тогди… став би-м іншим чоловіком.

Катерина

От я перша думаю о тобі інакше.

Гнат

А чому ж ти притаїлася? Знаєш, що я тебе люблю, може, ще щиріше, як то стрілецьке життя, а ти до мене лиш досадками, ще любого слова не промовила… Правда, я забув вже, преці інші до твого серця дібралися.

Катерина

Гнате, не казала-м тобі, що його знести не можу? Чи ж не пізнав ти із моєї мови, із моїх сліз, що тебе щиро кохаю? Статкуй, а я буду твоєю до самої смерті.

(Обнімає його)

Гнат

Коли так, Катерино, то кленуся на хрест божий, що іншим чоловіком стану! В заміну даю моє буйне, стрілецьке життя.

Катерина

Гнате мій! Голубе мій сизий!

(Обнімаються)

Яка ж я тепер щаслива! Нема такої на цілу карпатську верховину.

Гнат

А мені якби тяжкий камінь з грудей упав. Тут маєш моє слово, що навіки залишу моє негідне життя. (Розбиває кріс об землю). Катерино моя!

Катерина

Гнате мій милий! Тепер мені так любо, так мило, і сказати не можу.

(Тим часом зазирає крізь вікно Семен)

Гнат

Бувай здорова, Катерино! Іду шукати роботи. Буду вугля палити, в зрубі латри складати, Черемошем і Прутом дараби гонити. Не страхаюся мозольної праці, не страхаюся кривавого поту. Як чорний віл крірватиму, щоб до чогось доробився і свій притулок мав.

Катерина

Бувай здоров, мій Гнате!

Гнат

Не забувай за мене!

Катерина

Пам’ятай, що-сь обіцяв.

Гнат

Вовіки, амінь.

(Відходить. Катерина його випроводжає)

Катерина

Милостивий боже, дякую тобі за твою милість, за то, що звернув блудного на пряму дорогу і не дав бідному сироті марно загинути.

(Встає, чує коло вікна хід)

Що се? Хтось шмигнув коло хати… Може, неня домів вертає?

(Дивиться у вікно, тим часом у кімнату входить Семен, п’яний)

Ява 6

Семен

Здорова, Катерино!

Катерина

(злякана)

Що за мара тебе сюди занесла?

Семен

Таже я Семен Деркачук; не постарівся так, щоб не пізнати мене! Що мене сюди занесло? Питаннячко! Та що ж несе хлопця до хорошої дівчини? Дівка мід, а хлопець муха. Ти сама дома? Де стара ділася?

Катерина

Сама, або що?

Семен

Сама, гм! Знаєш: я муха і шукаю меду!

Катерина

Щоб на тебе образи поспадали! Шукай собі, мерзеннику, меду, де хоч, але не тут!

Семен

Не тріскай, як кора на морозі! Мід медові не рівний… Чорт зна, чом ти мене знести не можеш.

Катерина

І на очі бачити не хочу.

Семен

Пек тобі! Не коцофанься, як та сорока! Таже ви всі як одним боднарем стругані! Чи з Гнатом миліша розмова?

Катерина

Зась тобі до него! Чогось прийшов? Скажи! Чи, може, тих шукаєш, що козам роги втинають?

Семен

От маєш! Чого? Таже прийшов до тебе, голубко, рибко моя солоденька, бо-м тебе сподобав.

Катерина

Відчепись і щезай! Як ні, то почухаєшся, де не свербить. Мене не змудруєш так, як тих других.

Семен

І дихнути без тебе не можу, моя кралечко.

Катерина

Відчепись! Я не вівчарева Параска, ні Анниця Смеречукова… Ні, ні! Не думай, що і мене осмішиш! Одна давно з сорому у могилу лягла, а друга з ума, зійшла і блудом ходить. Щезай геть від мене, бо…

Семен

Брехні і пльотки! Вони зроду такі були, я не винен. Не вір, Катерино! Я прийшов тобі сказати, що тебе щиро люблю і що з тобою женитися хочу. Станеш газдинею на цілім обійстю старого Федора Деркача.

Катерина

Нащо мені то срібло, коли жити не добро! Не хочу ні твого обійстя, ні тебе! Я убога сирота, мені інша доля судилася: гарувати від колиски до гробної дошки.

Семен

Меш панувати, як попівна.

Катерина

Не хочу твого панування! Шукай собі багачки, такої против твого плеча. Я не тобі під пару.

Семен

Є їх, нівроку, от тілько (показує на волосся), але я не хочу їх, я лиш тебе забаг, лиш тебе хочу!

(Зближається до Катерини)

Катерина

Щезай від мене, ідолів сину!

Семен

Яка мені з неї! І діткнутись не мож.

Катерина

Така вже зроду.

Семен

Катерино, не будь дурна! Будеш жити, як тур у горах. Твої фанаберії пуста полова. Я без тебе і дихнути не можу.

(Хоче обняти)

Катерина

Щезни, біснуватий мерзеннику! Цур тобі! Щезай туди, де у сім пасем воду святять.

Семен

Говори здорова! Забаг тебе і кінець… І сам чорт мене від тебе не відверне.

Катерина

Від напасті не пропасти… Щезай!

Семен

Катерино, тоді від тебе щезну, коли Черемош горі течиме. (Хоче обняти її). Знаю вас всіх! Ходи, най тебе приголублю!

Катерина

Щоб тебе нужда не минула!

Семен

Думаєш, що я дурний і нічого не знаю? Удаєш святу на лівий бік! А хто тепер у тебе був і коло тебе, як котюга, ластився? Гнат, приблуда! Файна слава для дівки, як сама з легінем женихається, а ще до того з таким, що сором згадувати.

Катерина

Тобі до него зась!

Семен

Зась?! Сором і ганьба з волоцюгою Гнатом сходитися! Як се по селі розголошу, то піде така слава, що й у йорданській воді не обхаришся. Чи той дранколат ліпший від мене? Через кватиру бачив я ваше милування і цілування… Тьфу! сором і ганьба!

Катерина

Щоби тебе горою підняло! Чи ж то сором у честі з парубком поговорити? Семен. Овва, що за честь!

Катерина

Його мізильний палець вартніший від тебе цілого. Стережися його!

Семен

Не страшків син Семен Деркачук, а упертий, як чорт! Дійся, що хоч, не улетиш ти з моїх рук! Побачимо, хто сильніший, чи я, чи ти!

(Зближається)

Катерина

Побачимо, мерзеннику, побачимо, плюгавий нехлюйнику!

Семен

(береться до неї, вона борониться)

Не першинка мені з дівкою поборотись!

Катерина

Щезай, відчепись! Не дай, господи, бідній сироті у неславі потонути!

Ява 7

Митерчиха входить.

Митерчиха

Що за розбій у моїй хаті?!

Катерина

Отсей глумився надо мною. Як звірюка на мене напав, осмішити хотів… Нене! нене!

Семен

Ха-ха-ха! Якої завели, дві баби – і цілий торг! Послухай, стара: багатий Семен полюбив бідну сироту Катерину і прийшов сюди, щоб її спитати, чи не пішла би за него. А вона от якої завела! Скиглить і верещить, якби хто її мордувати хотів.

Катерина

Не вір йому, нене!

Митерчиха

(до неї)

Мовчи, мовчи!

Семен

Пускається до мене, як та гадь з-під корча.

Катерина

Брехня, окаянника! Осмішити мене хотів так, як тих інших. Щоб тебе земля не приймила!

Семен

Мною гордує, а з волоцюгою Гнатом і люба розмова і миле женихання. Отсими очима бачив, як обоє обіймалися. Не журися, така піде по селу слава, що…

Катерина

Ти оваде рудий!

Семен

Рачки лізтимеш, але все запізно буде!

(Виходить)

Катерина

Не діждеш, огидо!

Семен

(у дверях)

Попам’ятаєш!

Митерчиха

Такого дива наробила-сь, що хорони боже. Намоталась таке, що і чорт не розсучить. Піде бесідонька непотрібна… О неволе моя гірка!

Дурна Анниця входить, простоволоса, обквітчана, розтріпана.

Анниця

Ха-ха-ха! То він, то він! Ха-ха-ха! Нема мого сокола! Гей за ним, гей за ним! Правда, що буде весілля?… А княгинею хто? Анниця, правда? Ух-ух, і бояри, і дружечки, і музики, і цимбали, всі будемо гуляти, круту-руту збирати, молоду княгиню вінчати… Ха-ха-ха! Де він, де він, я без него… Ух-ух! Утік, мене лишив! Піду за ним аж у саме пекло і там його знайду, ха-ха-ха!

(Відходить танцюючи і співаючи)

Ух-га, ух-га! Нема мого сокола! – Мене звів, мене звів І з вихрами полетів!

Завіса спадає.

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 390 – 402.