Акт другий

Сидір Воробкевич

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16

Ява 1

Канцелярія мандатора, входить Зося з поля в капелюсі.

Зося

На лану і душі нема.

(Кличе)

Броніславе, де твої женці? Пшениця сиплеться, а йому байдуже.

(Пауза)

Не розберу, що з ним сталося, – і хати не держиться і щирого слова не промовить. Броніславе! Знов вилетів… Тьфу, який сопух! Накадили, як у пеклі (розтворяє вікна). Лиш гульні, карти, полювання йому на умі. Дружба з паном економом, з лісничим, з якимись там підпанками його від мене відвернула, холодом наповнила. Якби не я, то тут давно пусткою воняло б… Та що мені з достатку, з розкоші! Одно мене ще найбільше підтримує, от тая любов до бідного народу, де лише можу, милую і помагаю. Тож і всі мене поважають. А він від якогось часу якийсь дуже непевний став: то криється, то гримає, і знов аж надто ластиться… Без вогню ж не куриться… Як курка порпатиму, поки не знайду причину. Пожди, мій голубчику, твоя Зося не патинок, щоби його, коли хоч, з ноги скинути.

Ява 2

Зося. Під час її співу входить Параска і Одарка.

Зося

Де вогонь не горить,

Там ся не курить;

Хто на світі щаслив,

Той ся не журить.

Як роса, моя краса

Марно пропадає;

Як тяженько на душі,

Бог святий лиш знає.

Одарка

Від напасти не пропасти,

Крий мя мати божа!

Та пощо я чорноброва,

Кажуть, гарна, гожа?

Напосілись воріженьки

Світ мені закрити,

Ой без долі та без щастя

Тяжко в світі жити!

Зося

Чого ти тужиш, Одарко?

Одарка.

Серце рветься вдвоє.

Параска

Напосілись воріженьки

Та й на життя моє.

Зося

Що ся стало, бідний світе?

Паніматці всьо скажіте!

Параска і Одарка

(разом)

О тяжкая ти, недоле,

Що ти виробляєш!

Тих, що щиро полюбились,

Люто розлучаєш.

(Одарка плаче)

Зося

Мій ти святий боже,

Що я провинила,

Що така нещасна доля

Мені ся судила?

Пустка тамки, де любви

Цвів раз цвіт прекрасний,

Темна нічка там, де був

Світлий день і ясний.

Одарка

В грудях серце розпукаєсь.

Щоби ті не жили,

Що гіркої в него трути,

Їді, жовчі влили.

Я без тебе, як та квітка

Без сонця, змарнію;

Очі гаснуть, личко в’яне,

Чахну я і млію.

Зося

Чого ж ти тужиш, Одарко?

Параска

(плаче)

Ох, лишенько моє гірке!

Одарка

(плаче)

Ох, недоле тяжка! Рятуйте, милостива паніматко, рятуйте мене!

Зося

Бог з вами, голосите як по мерці. Що ж сталося? Скажіть!

Параска

Прийшли-сьмо до вас пожалуватись… Ми бачили, що пан мандатор в село пішли.

Одарка

Пан сендзя мого Петра в фурдигу замкнули.

Параска

Отепер нам старий Микола оповідав.

Зося

Що оповідав?

Параска

Петро її покохав, хоче з нею женитися, а пан мандатор не позволяють, щоб вони пібралися.

Одарка

Задумали його до війська віддати.

Зося

Таже Петро давно вже визволений.

Параска

Визволений, то правда, але пан мандатор на него щось зуби закусили і свого доконати хочуть.

Одарка

Старий Микола такий розлючений, що хорони боже!

Параска

Та де ж не бути, коли з його дитини хочуть сміх робити.

Зося

(до себе)

Часочок дома не була і вже лихо скоїлось.

Параска

Коби ви знали, паніматко…

Зося

Що?

Одарка

Вам волос горі став би…

Параска

Під землю би-сьте…

Зося

Що такого?

Одарка

Все розкажу.

Зося

Кажи, дитино!

Одарка

Пан сендзя мені дороги не дають перейти.

Зося

Що? Мій муж? мій Броніслав?

Параска

Так, так, щира правда, наш велебний пан сендзя.

Одарка

Таке до мене говорять, що гріх і помислити.

Зося

Кажи далі, дитино.

Одарка

Все хочуть, аби їх цілувати… Не раз думала-м, що свята земля піді мною провалиться.

Зося

Чому ж ти мені об сім і словечком не спімнула? Одарка. Зі сорому, паніматочко.

Параска

Не раз вона до вас бігла, сказати все хотіла.

Одарка

Та перед вашим порогом, як той буряк, скраснію і знов нищечком домів вертаю і навіть обзираюся, чи мене хтось не бачив. Але тепер все скажу, пан мандатор хотіли мене змудрувати.

Параска

Сором на мою дитину навести.

Зося

(до себе)

Пожди, мій голубе, тепер аж я знаю твої песі дороги.

Одарка

Не раз мені коралі, стрічки, золоті перстені в руку тичуть, але я їх не приймала.

Зося

(до себе)

Почекай, орлику, підотну я тобі крила.

(До Одарки)

Не журися, Одарко: скоро ти з Петром звінчаєшся, а пан мандатор буде вашим шлюбним батьком. Ти лиш роби те, що я скажу.

Одарка

Та кого нам слухати, як не вас, ласкава наша добродійко! Все до ниточки, до волосочка зроблю… Змилуйтеся, паніматко!

Параска

Порадьте, добродійко!

Зося

Дивися, щоби ти ще сегодня з моїм мужем була.

Одарка

Боюся, паніматочко!

Зося

Не бійся, він тебе не з’їсть. Старайся ласкаву удавати; як схоче тебе цілувати, не дуже відвертайся, від одного поцілуя ще ніхто не загиб… Скажеш йому, щоби в неділю прийшов так надвечір у лісочок, там на ту прогалину, де пани на полювання сходяться; знаєш, там, де під липою нова лавочка.

Одарка

Знаю, знаю.

Зося

Скажеш йому, що в неділю будеш ждати.

Одарка

Гаразд…

(До себе)

Ой як мені тяжко на серцю.

Зося

Нині ввечір прийдеш до мене, ми порадимося, як все замотати, щоби ти якнайскоріше з твоїм Петром звінчалася.

Одарка

Добре паніматочко (плаче). За що мій Петро так покутує? У темниці ночуватиме?

Зося

Не плач! Як він його не випустить, то даю тобі слово, що сама його на волю пущу.

Параска

(цілує її руку)

Най вас бог нагородить!

Одарка

Спасибі, паніматко.

(Цілує в руку)

Зося

(до себе)

Невірний, безстидний! Так поступає чесний муж! Тьфу, сором і ганьба!.. Але пожди-но, таке кільце в ніс заткну, що до смерті не будеш до дівчат і молодиць залицятися. Притну соколові крила. Почекай, старий лисе, тобі вже не до курей, капкан напоготові… Таку комедію в лісі справлю, що світ надивується і з велебного пана мандатора насміється.

Параска і Одарка

Бувайте, паніматко, здорові!

Зося

Ідіть здорові!

(Дивиться через вікно)

Ні, ні, тут лишіться! От ген іде мій муж.

Параска і Одарка

Пречиста діво, стань нам у пригоді! Втікаймо, тут нам зараз і амінь буде.

Зося

Ні, ні! Се вода на наш млин. Ти, Зозулихо, зо мною ходи, садом направець додому підеш, а ти, Одарко, тут останься. Як він прийде, то скажеш, що прийшлась мене просити, щоби Петра на волю пустили, но ти дуже жалуєш, що я ще з поля не вернула… Проси його, щоби Петра випустив, а як пічне знов зі своїми любощами, то не дуже від него відвертайся і за лісок не забудь? Чуєш? Я тут за дверима вашу розмову слухати буду.

Параска і Зося відходять, Зося стоїть в другій кімнаті і заглядає через отворені двері, її голову від часу до часу видко.

Ява 3

Одарка сама.

Одарка

Ох, лишенько! Тобі серце на кусні рветься, а ти ще ніби веселу удавай! Послухаю паніматку, хто знає, може, і удасться таким способом з Петром злучитись?

Ява 4

Броніслав входить і співає, Одарка стоїть збоку.

Броніслав

Я пан мандатор де Похвальський –

Гм, гм, гм, гм, гм!

Я маю вигляд єнеральський –

Гм, гм, гм, гм, гм!

Я право всім дівицям,

Менжаткам, молодицям

Як зроблю, пам’ятають

І сендзя величають.

Одну я поцілую,

А другій подарую

Серденько, третій скажу:

Люби мя, дівча враже!

Бо я мандатор на цілу губу,

Мій гонор трублять в ієрихонську трубу!

Цілісіньке село збігав, дівча мов під землю пропало.

(Оглядається і бачить Одарку)

А ти тут, моя ясочко?

Одарка

Тут, прошу єгомостя.

Броніслав

Що тебе сюди привело?

Одарка

Прийшла паніматку просити, щоб ласкаві були за Петра з єгомостем добре слово поговорити. Але жаль, великий жаль, що паніматочка ще з поля не вернули.

Броніслав

(до себе)

Сам голуб в кігті яструба влетів.

(До Одарки)

його! Такого розбишаку, такого пискатого паливоду на волю пустити? Я йому вже білий кабат і сині панталони підкроїв.

Одарка

Пане сендзьо! змилуйтеся, зробіть ласку бідній дівчині (хоче цілувати руку), він невинний, він…

Броніслав

Невинний? Хто в уряді так обходиться, як він, того не фурдига, але кримінал жде.

Одарка

Змилосердіться, пане сендзьо, вчиніть мені волю!

Броніслав

Я маю вчинити тобі волю? А ти мені як чиниш? Я би для тебе всьо зробив, якби ти для мене інакша була, якби ти мене хоч трошки покохала. А я ж тебе так люблю (гладить її підборіддя), ти крале моя дорога! пташко моя, золотопірочко, чарівниченько моя прегарна!

Одарка

Зробіть мені сю ласку, до смерті пам’ятати буду…

Броніслав

(обнімає її)

Чудо – дівка! Поцілуй же ж мене, горличко хороша! Зірочко ясненька!

Одарка

Фе, якби паніматка побачила, то і мені, і вам посипалося би мов з мішка.

(До себе)

Щоб тебе безносі цілували!

Броніслав

Пані нема дома.

(Пауза)

Як так, то нема межи нами згоди, моя галочко!…

Одарка

Пане сендзьо… таж тут небезпечно, тут хто-будь може побачити… тут і стіни вуха та й очі мають.. Коби хоч так, щоби нас ніхто не видів!

Броніслав

Ану-ну, де ж би то, де і коли?

Одарка

Послухайте, що скажу: прийдіть у неділю вечерком в лісочок, там, де прогалина і лавки.

Броніслав

Ага, знаю, моя рибочко, отже там…

Одарка

Там вас ждатиму, там вже вас і поцілую і до серця пригорну і приголублю…

Броніслав

Серце моє, птичко моя зозуляста!

Одарка

Лиш пустіть мого Петра!

Броніслав

Добре, голубко, зараз пущу, як лиш прийде Гаврило.

Одарка

Спасибі вам, пане сендзьо.

(Співає)

Ой під липов у лісочку

Там розмова мила,

Там до серця я пригорну,

Кого-м полюбила.

Броніслав

Як голубів люба пара,

Мем там воркотіти.

Ах подай ми твою ручку,

Мій рожевий цвіте!

Одарка

Моя ручка мозолиста,

Гей тверда для пана.

Броніслав

Не думай, що хлопка гарна

Лише для Івана.

Одарка

(разом)

Сотворив же ж бог на те

Мої очі й личко,

Щоби в них той заглядав,

Котрий мене покохав.

Броніслав

(разом)

Ближче, ближче ся горни,

Тут до серця ся тули!

Твої очка й личенько

Вп’ялись мені в серденько.

Одарка

Тепер бувайте мені здорові, до побачення в неділю там, в темнім лісочку!….

Броніслав

До побачення, до побачення, моя перепілко!

Одарка відходить.

Ява 5

Броніслав сам.

Броніслав

Що-м хотів таки доконав. Прилипло дівча до мене, як муха до меду. Ще три дні до тої неділі; шкода, що так довго чекати.

Ява 6

Броніслав. Входить Гаврило і Чорнило. Оба вже мають в чубку.

Броніслав

Як зорудували?

Оба

Просимо єгомостя, не дуже добре…

Чорнило

Микола і на думці не має пана перепросити.

Гаврило

Затявся, хоч йому вогонь на лисині клади.

Чорнило

В дорогу лагодиться…

Гаврило

До самого Відня їхати забаг…

Чорнило

Я би єгомостеві радив того вражого Петра на волю пустити.

Гаврило

І я… По що гидкої говірки? Микола задуфалий чоловік; він з малої хмари такого дощу наробить, що…

Чорнило

Він від поклонів ще не згорбився…

Гаврило

Завзятий, як той чорт…

Броніслав

Про мене! Ідіть, випустіть псяпару.

Чорнило

Ходім, ходім!

(До Гаврила)

Знов почесне буде.

Гаврило

Ой, кажу! Петро нам аж дві кварти оковитки заплатить… Гуляй, душе, а пшеницю нехай горобці скубуть! Що я винен, що тим хрестинам, могоричам, почестям кінця нема?

Чорнило

З похмілля вже два тижні не виходжу.

Броніслав

Скажіть йому, що ви його у мене випросили, вимолили.

Чорнило

Добре, гаразд!

Гаврило

Нехай прийде подякувати.

Чорнило

Руку поцілувати.

Броніслав

Не треба. Того опришка щоб на очі не бачив.

Чорнило і Гаврило відходять.

Ява 7

Броніслав сам.

Броніслав

У неділю вечером там, там у лісочку,

Пригортати буду я гарну дівчиночку.

Поцілую її личко і губки-калину.

Пан мандатор буде мав найкращу дівчину.

Ява 8

Броніслав. Входить старий слуга лісничого.

Слуга

Кланяюся єгомостеві, прошу пана.

Броніслав

Що скажеш, Гриню?

Слуга

Приніс від пана лісничого сей лист, прошу пана.

(дає лист)

Броніслав

(отворяє)

Добре, скажи, що як зможу, то прибуду.

Слуга

Добре, прошу пана.

Броніслав

Уклонися всім від мене.

Слуга

Услужу, прошу пана.

(Відходить)

Ява 9

Броніслав сам.

Броніслав

От і маєш, бабо, редути! І мінути нема спокою… Коби чоловік лиш мандатором в світі не був. Вчора на хрестинах в економа, а сегодня забава у лісничого. Добра з него душа, а ще лучша від него вона. Що там за компоти, за будені… а той пунш!… Як вона його приправить з помаранчами і цитринами, господи, кленкайцє народи!… Як тобі чарку з бовлі наллє, то хай ховається і нектар! А яка вона собі чепурненька, жартлива і підскочна, і заманчива, як та сирена; як що промовить, то мов марципаном трактує, а як засміється, то думаєш, що боже сонечко усміхнулося. Що би я за те дав, якби моя Зося так потрафила! Але де там! Уродися, та вдайся… Треба ще раз прочитати, що мій щирий друг Фабіян пише:

«Дрогі Бронцю!

Куропатви, карти і весьола компанія цєбє дзісь очекуйоу.

Твуй пшеяцель Фабіян і пана мандатаріуша пшеяцюлка Сабіна».

І вона підписалася. Дійся, що хоч, треба на кождий спосіб піти.

Ява 10

Броніслав. Входить Зося в солом’янім капелюсі, гейби з поля.

Броніслав

Що діється, серце, на лану?

Зося

Ще питаєшся? Таже там і душі нема. Марно пропадає божий дар…

Броніслав

Що? як нема? Гаврило преці робітників згонив, він всіх на палиці накарбував.

Зося

Накарбував чарки, що нині вицідив. Кажу тобі, що і душі на лану нема. Що з тобою, Броню, сталося? Ти від якогось часу о ніщо не дбаєш, тобі все байдуже.

Броніслав

Навчу я того Гаврила!

Зося

Про мене, нехай і слих його пропаде! Шкода мого труду: я лан виорала, я засіяла, а тепер нехай… Коли тобі все однаково, то і мені, побачимо, куди дійдемо.

Броніслав

Не гнівайся, Зосю; всему лиш Гаврило винен.

Зося

Гаврило Гаврилом, а тобі, мій паноньку, корона не впала би, якби тут і там подивився, господарки доглянув.

Броніслав

Правду маєш, Зосю. Але сі протоколи, ся писанина, сей труд не дають віддихнути, від праці я аж знеміг.

Зося

(до себе)

Се така правда…

(До него)

Дивись, щоби хоч завтра женці на лану були.

Броніслав

Не журись, то вже моє діло: як мурашок позгоню.

Ява 11

Ті ж. Входять Гаврило і Чорнило.

Гаврило

Тепер може Одарка Петром тішитися і любувати.

Чорнило

І цілувати…

Броніслав

Мовчіть! Ото дураки ярмаркові.

Зося

Що то за Петро? що за Одарка?

Броніслав

Знаєш, ледачий Петро Ганчарюків.

Чорнило

Той розбійник.

Гаврило

Опришок, урвитель.

Зося

Знаю, знаю. Що з ним такого сталося?

Броніслав

Пискував і за то трохи в козі посидів.

Чорнило

Для таких лотрів найліпший лік холодочок.

Гаврило

Той паскуда не лиш пана мандатора, але й пана писаря і мою особу тут в уряді образив.

Зося

А чия то Одарка?

Броніслав

Одарка, Одарка… (моргає до Гаврила) чия вона до псячої?

Гаврило

Одарка, Одарка – яка хрінова мати, пльонтається на язиці і годі догадатися…

Чорнило

Одарка мамина… дочка старої Явдохи Шницарихи, пустоцвіт, якого пошукати.

Броніслав

Ага, ага! та сама…

Зося

Так, а чому мали би Петро і Одарка тішитися?

Гаврило

Бо вони ніби полюбилися!

Зося

(до Гаврила)

Так ти сегодня на лан женців вигнав?

Гаврило

Прошу їмості, подивіться, яких тут карбів… але…

Чорнило

Гей пізно їм знати дав. Нехай їмость не журяться: як я і Гаврило по селу кинемось, то завтра буде їх без ліку, побачите.

Броніслав

Таки довго не думайте, спішіть у село, бо як ні, то я вам накарбую.

Гаврило

Ходімо, пане Чорнило, вже вечоріє, сама добра пора. За наш труд і завтра на сухо не буде.

Чорнило

Ходімо!

(Співають)

Гаврило

Пшеницю будем завтра

Злотоколосу жати,

Чорнило

Віночки добродійці

Хорошії сплітати.

Гаврило

Щоб було в паніматки

Дар-божого доволі;

Чорнило

Добра щоб тілько мали,

Як зілля того в полі.

Зося

Їм співати забагаєсь,

А пшениця пропадає.

Броніслав

Завтра як женців не буде,

Пам’ятайте, що вам кажу:

Як умію, так нагрію

Ту чуприну вашу вражу.

Чорнило і Гаврило

Серпом будуть так махати (показують)

І пшеницю будуть жати,

А дівчата-пташенята,

Що в них чорні оченята,

Як шнурочок бровенята

І тонкий чорненький волос,

Пісню таку защебечуть

На все поле, на весь голос:

Ой на горі там женці жнуть,

А попід горою, долом долиною

Козаки ідуть.

Зося

О бодай вас, чудотворці,

Смуток мій ви розігнали.

Броніслав.

А журба, гризота моя

Мов у безвість десь пропали.

Гаврило і Чорнило

Хоч пшениця вже дозріла,

Та треба полити

Наше горло, тяжко рибці

На сухому жити.

Броніслав і Зося

На лану женці щоб були,

Всего пристараєм.

Що при праці покріпитись

Треба, се ми знаєм.

Гаврило

Як мурашки, вже зрання

Женці муть увихатись.

Чорнило

Сі серпом тут задзвонять,

Сі муть снопи в’язати.

Гаврило

До сеї дівки моргну,

Як я се розумію.

Чорнило

Як крикну: гей, спішіться,

Ганнусе і Марійо!

Броніслав

Гей, спішіть у село!

Гаврило і Чорнило

Ідемо, ідемо!

(Відходять)

Ява 12

Зося сідає на крісло, Броніслав коло неї дуже закоханого удає.

Зося

(задумалась)

Гей, гей!

Броніслав

Зосю, чого так задумалася?

Зося

Та нема, може, чому? Все на моїй голові. І ти не такий, який колись був.

Броніслав

Не вір, моє серце, я тебе так люблю, як любив.

Зося

Бодай так!

Броніслав

Я тебе так поважаю, як поважав.

Зося

Аж сміх збирає!

Броніслав

Зосю моя дорога! (зближається до неї). Я без тебе…

Зося

Чоловіче, не гріши!

Броніслав

Вір мені, Зосько моя люба!

Зося

Коли ти мене так кохаєш, чому ти все без мене в гостину ходиш? Дома лиш гримаєш і лиш там веселий, де мене нема. Може, я тобі обридла, тобі на заваді, скажи правду. Я собі ще притулок і кусок хліба знайду, тягарем тобі не хочу бути… Я у тебе лиш скритність і байдужість виджу.

Броніслав

Не будь дитиною, Зосю, я тебе усе люблю і поважаю. Всюди з тобою не можу бути, тобі би не раз самій нудилось.

(Зближається)

Зосько моя дорога, і сегодня мушу тебе саму лишити.

Зося

Знов? Броню, останься дома, ти ще по вчорашніх хрестинах не виспався… втомлений…

Броніслав

Пише мій друг Фабіян, що має щось дуже важного зі мною говорити.

Зося

Може, не він, лише пані Сабіна?

Броніслав

Фе, Зосько! не їж мене живцем, не досаджуй без кінця, я того не заслужив… Чи ж ти переконалася, що я тобі нещирий, не вірний?

Зося

Про мене, йди, лише не бався.

Броніслав

Ні, ні, будь спокійна! От загляну лише в хату. Правда, що до него не близька дорога, аж за селом у діброві.

Зося

Бувай здоров! Мені треба подивитись, що челядь робить.

(Відходить)

Ява 13

Броніслав сам.

Броніслав

Па, па! (махає рукою) моє серденько, моя петрушко, моя цибуле і хріне мій любий! Доволі туркотіла і голову сушила! Ви всі на одно копито, з одного тіста: одно любе слово, якесь підхлібство вам лише сказати, і знов серце на місці. Але щось і вона занюхала… Тяжко перед тими жінками встеречися; вони не двоє очей, не двоє ушей, лиш тисячу мають. Вона мудра, та бо і я в тім’я не битий. От все дурниця! Треба прибратися, тоалету зробити.

(Бере із шафи чемеру, вбирається, чешеться, мастить волосся, помадує, крутить вуса і співає)

В божім лісі не лиш звір,

Но і липа і ялиця,

А у світі не лиш дівка,

Но і красна молодиця.

Гарну скрипку витинають

Із смереки, яворини, –

Нині тужу за менжатков,

Завтра тягне до дівчини.

Одарку в неділю я поцілую,

А нині, а нині, а нині

Се моє серденько,

Що тьохка тепленько,

Належить Сабіні, Сабіні.

О Сабіно, о Сабіно, о Сабіно ти моя!

Ой вночі лиш місяць світить,

Боже сонце вдень лиш гріє;

Хто кількох не любить разом,

Той і жити не уміє.

Того лучше з мосту в воду, –

Хто не любить, нехай гине!

Люба мова в молодиці,

Ще миліша у дівчини.

Одарку в неділю і т. д. до кінця.

При кінці 2-ої строфи входить Зося.

Ява 14

Зося і Броніслав.

Зося

Одарка, Одарка, Сабіна, Сабіна!

Броніслав

От заспівав пісню… пригадав покійних (зжаханий), і жаль зробилося. Сабіною моя мати звалася.

Зося

А Одаркою?

Броніслав

Одарка моя кузинка.

Зося

Котра?

Броніслав

Ти її не знала, вона дитиною померла… нехай царствує! Що то за хороша і розумна дитина була!

Зося

Таже то дуже весела пісня, що ти співав.

Броніслав

Хорони боже! не чула-сь, моє серце, як крізь мелодію пробивалася вічна туга, сумний біль.

Зося

Як так о померших співають, то…

Броніслав

Коби ти, моє серце, покійних була знала, то інакше говорила би-сь.

Зося

Знов якісь баньки пускаєш, а як прибрався! Кавалер та й годі!

Броніслав

Таже не піду у шлафроку і пантофлях.

Зося

Правда, до Сабіни треба прибратися. Вона цокотуха, що аж га! подобається тобі.

Броніслав

Хрестись! що вона мене обходить? Кажу тобі, моє серце, що лиш тебе однісіньку на світі кохаю.

Зося

Бодай так воробці канарками були!

Броніслав

Вір мені, моя душко, а тепер па, сердушко!

(Цілує галантно в руку і виходить)

Ява 15

Зося сама.

Зося

Знає святого удавати, мовби у єзуїтів виріс. Хитра з нього птичка, викручується, як москаль, але трафила коса на камінь. Підкую тебе на всі чотири ноги.

(Тримає трунок в руках)

Се для Одарки приладила-м.

Ява 16

Зося. Входять Параска і Одарка, цілують Зосю в руку.

Параска

Прийшла-м, паніматко, як казали-сьте.

Зося

Добре. От послухайте, що вам скажу.

Одарка

Кажіть, паніматко!

Зося

(довго щось шепче, показує руками, вони кивають головами)

В неділю там в лісі… розумієш?

Одарка

Розумію.

Зося

Дивись, щоби все так було, як я казала.

Параска

Не журіться!

Зося

А потім побачиш, що Петро буде твій.

Параска

Добрітко наша невсипуща!

Одарка

Наша потіхо і охороно сильна, певна і надійна!

Співають.

Зося.

Як казала-м, так роби!

Параска і Одарка

Добре, паніматко!

Зося

Буде все гаразд, не бійсь!

Параска і Одарка

Добре, паніматко!

Зося

Тому ж коневі, що норовистий,

Треба уздечку все накладати.

Як не поможе сильна вуздечка,

То батогами треба карати.

Одарка

Все до волосочка

Зроблю, як казали,

Бо мені паніматка

Добру раду дали.

Так з Петром лиш зможу

Шлюбом ся злучити,

Разом в парі, із миленьким

Щиро ся любити.

Мій Петро – моє добро,

Злото, срібло мій Петро.

Зося і Параска

(співають)

Твій Петро – твоє добро,

Злото, срібло твій Петро.

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 512 – 527.