Скаменілий багач
Сидір Воробкевич
«Гей слуги, до роботи! гей слуги, до волів!
Гей плуг і истик в руки! Хто пусто би сидів?
Весна лиш раз вітає… спішитися нам тра,
Щоб з голоду не мліли, знай довга бо зима!»
Багатий пан господар так слуг все наганяв.
Грицько, слуга найстарший, на те єму сказав:
«Господарю препильний, не чуєш дзвонів ти?
Вони нам любо кажуть, до церкви щоб іти…
Бо нині день Господень, робити нині гріх;
Як ні, то покарає нас Бог святий усіх»…
«До плуга, сякий-такий!» – господар закричав,
І слуг всіх до роботи нагаєм наганяв.
У поле плуг за плугом, як гуси, потягли…
Молились люди в церкві, а голоси пливли
І Господа благали, щоб милість надіслав,
Щоб грішним людям хліба, здоров’я дарував…
Гуділи мило дзвони, багач ніщо не чув…
Він празник, Бога свого давно-давно забув…
«Сю ниву ти, Іване, ти, Петре, ту ори!
Гей, хлопці, наганяйте скоріше всі воли!»
Орють по всіх загонах, неначе в будній день…
Та чудо, диво сталось: господар зціп мов пень.
Він рад би знак вже дати: « Вертаймося домів!»
Та годі, зціп навіки… бо божа кара-гнів
На нього тьмою спали… Донині він стоїть
У полі там при шляху вже може триста літ…
Примітки
Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 324 – 325.