Похід Карла на схід
Дмитро Донцов
Коли Карло вірно оцінював політичне положення Європи і Росії, то також з військового погляду був його плян походу на Росію добре обоснований. Цей похід почав Карло 1707 року, по перемозі над Данією й Августом.
Сили, якими розпоряджали шведи для переведення цих операцій, були як на ті часи, цілком значні. Під кінець 1707 р. стояло під безпосереднім приказом короля разом 35.000 війська усякого роду, а 8.000 стояло в Польщі під генерал-майором Красовом (не вчисляючи польського війська). Левенгавпт зібрав також значнішу силу (11.000). В Естонії стояв Шліппенбах, у Фінляндії Лібекер (15.000). Російські сили, що мали оперувати проти самого короля, числились 58.000 людей [Крім того було ще 15 000 під генералом Боуром між Дорпатом і Псковом і 25 000 під Апраксіном в Інгерманляндії.]. Ось скільки змогла велика Росія, яка сім разів стільки населення мала що Швеція, і якій цілих сім літ часу оставив Карло для доповнення армії, виставити війська проти нього, на головний фронт!
Викинувши москалів із Прасниша і Гродна, дійшов Карло в лютому 1708 року до Сморгоня коло Вильна, де виробляв плян дальшого походу. Відповідно до того пляну мав Левенгавпт долучитися з Курляндії до головної армії Лібекер здобути Інгерманляндію і Петербург, посаджений Карлом на польський престол король Станіслав мав піти в Польщу і злучитися з Красовим, після чого литовська армія мала йти на Смоленськ, коронна на Київ [Закидається шведському королеві, що він ще 1701 р. після битви над Нарвою, не пішов дальше походом на Петра, а обернувся проти Августа. Недобачується тут, що цей останній мав ще відносно велику армію на шведській землі, коли Петро хвилево зовсім не був небезпечний. Коли б Карло був дальше гонив за Петром, то наразився б був на небезпеку відрізання від Швеції саксонцями й поляками. Зате повна побіда над Данією і Августом могла йому дати зовсім вільну руку до війни з Москвою.].
Мазепа мав, відповідно до умови, при наближенні шведської армії підняти повстання в цілім краю, видати шведам твердині Млин, Стародуб і Новгород Сіверський та підбурити донських козаків. З усіми отими силами мало шведське військо йти на Москву. Такий був плян Карла і ледви чи він міг вибрати інший. Зі Сморгоня йти в Лівонію, країну цілком винищену, не було вказано не лише з тої причини, але також і головно тому, що з заняттям балтийських провінцій не багато було б осягнено: адже тут ходило про повалення Росії, а це могло наступити тільки в Москві. Інші дороги до цього міста, напр., північна (через Твер або Смоленськ), були ізза густих лісів непроходимі після осуду компетентного учасника походу [Гляди «Relation de la Batailie de Poltawa». Додаток до «Histoire militaire de Charles ХII» par M. Gustave Adlerfeld. Paris MDCCXLI.].
Не краща теж була дорога з Могилева на схід. Її москалі якнайкраще приготовили на прийняття ворога; вона показалася особливо невідповідною, коли виявилося, що москалі відступаючи, не здержуються зовсім навіть на власній землі з тактикою грабунків і нищення, застосованою, в Польщі і на Литві. Були навіть основи припускати, що ця тактика москалів мала у власнім краю більше виглядів на успіх, чим де-небудь інше. Східний напрям був отже з огляду на виживлення армії некорисний. На полудні було Полісся, в тодішніх часах ще більше багниста околиця як сьогодні; зате Україна, найкраще заселена й найурожайніша країна під царським скиптром, могла бути місцем відпочинку для слабо заосмотреної шведської армії.
Ці причини змусили Карла по заняттю Могилева 18 липня і по демонстрації в сторону Смоленська, якою хотів мабуть відтягнути московські війська від України і від ведучих туди доріг, звернутися з кінцем вересня 1708 до краю Мазепи. Тут хотів мабуть направити часто закидувану йому помилку і запевнивши собі тилові получения (через Україну і сусідню Польщу) з Швецією, що при дальшому поході на Москву просто на схід від Могилева не було б так легко.
По свідченням Нордберга [Гляди «Histoire de Charles XII. Monsieur J. A. Nordberg MDCCXLVII. Том ІІ.] була Україна багатим краєм, у якому армії майже нічого не бракувало. Також Адлєрфельд [Гляди «Histoire militaire de Charles ХІІ» par M. Gustave Adlerfeld. Paris MDCCXLI. Том ІІІ.] каже, що шведи найшли там великі і гарні села і що в однім селі можна було примістити часто й чотири полки.
Було багато худоби, зерна й паші. Про багатство краю свідчать також і факти, що Мазепа казав закласти в Чернігові склад збіжжя на 15.000 четвертей (1 четвертина 2.099 hl) і що командант російської залоги в Києві, князь Голіцин дістав наказ зібрати на літо 1707 припас для 55.000 коней та на три місяці муки і сухарів для 77.000 люда. Скільки запасів поживи міг край дати для армії видно також з походу Мазепи на Волинь в серпні 1705. Тоді їхало за 40-тисячною армією 16.000 возів з припасом на 6 місяців. Фридрих Великий обчисляє (в своїй книжці «Основи воєнної штуки»), що для одного походу з Полтави до Москви потрібно було Карлові найменше на три місяці харчів, що вимагало навантаження 3.000 возів. З наведених прикладів бачимо, що цеї конечної передумови успішного походу на Москву армії Карла XII, на Україні не бракувало б. Також евентуальне навязання безпосереднього стику з Кримом і Туреччиною мусіло грати в плянах Карла не останню ролю.
Що «наглий» зворот Карла на Україну зовсім не був такий наглий, показує крім того і ця обставина, що з російської сторони числилися з тим довший час вже перед тим. Про такий намір Карла сповіщає своєму урядові московський посол у Гаазі Матвеев уже в серпні 1707. Цей намір можна було помітити також з воєнних нарад, які відбував Петро з генералами своєї армії, як вона відступала зпід Варшави аж до московської границі (напр., у Бішенковичах у березні 1708). Ба, навіть в січні 1707 числився цар з недалеким походом на Україну, коли візвав 24-того цього місяця Мазепу укріпити Київ. Щойно для пізніших істориків був цей плян авантурою, для тих істориків, які минуле мірять очима теперішности, в істориків, у яких ані Польща, ані Гетьманщина, ані Крим не були тоді самостійними чинниками, а які на цілій цій території бачили тільки сьогоднішню російську імперію.
Збираючи разом сказане, побачимо, що шведський король, постановляючи 1708 року свій похід на Москву через Україну та згромаджуючи свої сили для рішучого удару проти Петра, мав повну слушність так з політичного, як і з військового становища. Тепер пригляньмося, чому цей, опертий на зовсім слушних премісах плян геніяльного вождя, таки не повівся і спричинив кінець шведської імперії?
Найважніша причина невдачі лежить в тім, що ціле діло виконано запізно. Плян чинного вмішання в драму, що відогравалася перед його очима, повстав у Мазепи ще в 1707 році, коли Карло з військом був ще у Польщі. Вже тоді, у вересні 1707, післав Мазепа свого довіреного до новообраного польського короля Станіслава, обіцяючи свою поміч тодішньому польському союзникові Карла. Гетьман писав, що виріже 7000 москалів, що стоять залогою на Україні і на трупах їх збудує на Дніпрі міст для шведів, коли прийдуть йому на підмогу. Тоді хвиля повстання була дуже відповідна, бо російські війська були на півночі Полісся, а фатальний для України чоловік, князь Меншиков стояв далеко між Гродном і Вильном. Цей плян одначе Карло прийняв лише до відома і шведська армія пішла на Литву. До цієї справи завважує австрійський історик XVIII ст. Енгель ось що:
«Ця проволока була одною з багатьох причин, ізза яких під Полтавою згинув чар шведського імени, бо через ту проволоку не міг Мазепа дати Карлові всю обіцяну поміч, хоч як він старався виконати добре своє завдання й злучитися з шведським королем і Лещинським. Коли б міг був Мазепа робити діло в першім пориві, коли б він не був змушений відкладати повстання на 1708 рік, через що наміри його ставали замітніші, вороги діяльніші, російські війська на Україні чимраз численними – то хто зна, чи не мали б ми нині українського володаря з роду Мазепів, великого шведського цісарства на півночі, та і Суворов не стояв би був 1795 року в Варшаві» [J. Ch. Engel Geschichte der Ukraine, 1796.].
Карло пішов на Литву і Мазепі не залишилося нічого іншого як щиро прилучитися до царя або піти дорогою крайнє небезпечної й ризиковної тактики проволікання, і коли не чинно, то бодай пасивно помагати шведам аж прийде слушний час. Мазепа рішився на це друге і в приміненні тої тактики показався одним з найздібніших учнів Макіявеля, але й значні прислуги віддав шведам: збирає нових прихильників в краю, розвиває успішну агітацію серед запорожців, укріплює деякі точки опертя і закладає для шведів склади.
Рівночасно старається гетьман не випускати своєї армії з України мимо все нових приказів царя. Очевидно це не могло йому повестися в цілости, щоби не виявилися передчасно його пляни та не пропала ціла справа, ще й українські війська були досить розсипані. Понад 6.000 відправлено в квітні на Литву, 7.000 відіслано до Польщі для скріплення воюючих там українських військ, 3.000 пішло до Смоленська. Серед таких обставин робити повстання, не було б відповідно. Карло був задалеко, москалі заблизько, сили гетьмана замалі. Меншиков стояв коло Гомеля. Також не міг Мазепа йти назустріч Карлові, бо не міг видати своєї столиці Батурина на луп москалям.
Положення ставало надзвичайно критичне, кожний день був дорогий і гетьман напирав на Карла, щоби безпроволочно приходив на Україну. Та замість іти, Карло цілий місяць (від 18 липня до 18 серпня) згайнував у Могилеві. Не знав, чи має вижидати Левенгавпта, якому давно дав приказ прилучитися до головної армії, чи послухати закликів Мазепи.
«Перший раз за все його дотеперішнє воєнне життя бачимо в нього, – пише про це Sarauw [Die Feldzuege Karls XII. Ein quellenmaessiger Beitrag zur Kriegsgeschichte und Kabinetspolitik Europas im XVIII Jahr hundert von Ch. v. Sarauw. Kgl. daen. Kapitaen a D. Leipcig 1881.] – операції, націховані безпорадністю і нерішучістю, які й були причиною всіх пізніших втрат і клопотів. Коли б або заждав уже на Левенгавпта, або зараз кинувся до країни козаків, тоді справи прийняли б зовсім інший вигляд».