Зброя на синів батька брехні
Дмитро Донцов
Хто знає історію Європи, мусить зрозуміти, як радикально змінилося відношення провідних еліт Окциденту до Росії. Гасла французької революції – «свобода, рівність і братерство» (гасла теперішньої демократії) – здегенерувались, стали маскою хаосу. «Свобода» – обернулась в свободу ширити розпусту і зраду, а навіть в свободу розкладати християнську церкву, бо «богами» сучасності! стали гріш, шлунок і секс. «Рівність» – обернулася в пропаганду проти всього, що вивищувалося над масою, закоханою в «добробуті» і матеріальнім «щастю», настроєної проти великих ідей і чинів, проти героїзму. А «братерство» обернулося в пропаганду «дружби» з СССР, або в ООН «об’єднаної Європи».
Все це, всі ці три пишні гасла – «свобода, рівність і братерство» – були лише масками таємних мафій (часто культурою і походженням чужих Європі), щоб опанувати окремі нації в якімсь «світовім уряді» одного чи другого «вибраного народу», де і уряд, і армія, і поліція належали б не «братеризованим» націям, а ворожій їм мафії. А крім того – в політиці велася лінія «коекзистенції» з слугами «отця брехні» – диявола, з СССР, і не лише в політиці, а й в культурі і в церковній сфері.
Все це мало фатальний вплив на нашу еміграцію та її різні «об’єднання», які висували прекрасні гасла свободи України, рівності і братерства, – гасла, які були брехливою маскою того, що крилося за ними. У цих збаламучених «патріотів» все це було і «так» і «ні» (щодо ідеї), та «боротьба» і «дружба» (щодо питання – як?). І мішанина в «об’єднанім» гурті і правих і лівих, і білих і червоних, християн з ворогами Христа (це до питання хто має вибороти вільну Україну).
Одні з таких «патріотів» виступають проти націоналізму, другі поручають ідею москвофільства Мухиної і мирні розмови тегеранські. Є і такі, що рекомендують або ідею ялтинської рузвелтівської «демократії», а інші просто стоять за об’єднання людей різних думок, але промовчують – під якою ж об’єднуючою ідеєю. Хаос і мішанина.
Хаос у всіх трьох основних питаннях: За що – за одну, свою правду, чи за дві різні? Як іти на ворога нашої правди, – чи з багнетом, чи з букетом?… І – хто має вести націю до її великої мети? Ті Шевченкові «брати», які хочуть «катів катувати», чи ті, що хочуть «катам помагати»? Врешті ставляється перед нами питання: Чи іти проти московських і промосковських антихристів як ішли наші предки лицарства козацького, з хрестом і мечем, – а чи іти з московськими та іншими ворогами християнства, як це сугерують двоєдушні слуги брехні? Яким шляхом іти?
І ось відповідь на всі ці пекучі питання – знаходимо в словах Христа. Тих, що виступали проти його правди, його закону, – він не визнавав, бо казав про нього «ваш закон». А їх називав «синами диявола», отця брехні» (Іоана VIII). Не вільно бути «двоєдушним» визнавцем двох протилежних ідей і сил – казав він. «Ніхто не може служити двом панам, бо або для одного будете старатися, а про другого не дбати, – не можете служити Богові і мамоні» (Матвія VI).
Це є відповідь пропагаторам «двоєдушія» і «двоємислія» в ідеї, за яку ніби вони боряться тим, що заходяться ліпити одне християнство з різнородними агентами московської «церкви»… Також тим, що ідею свободи нації, так як її розумів Шевченко і Л.Українка, хочуть мішати із «свободою» Віри Вовк чи Мухіної (Сосновського). Так роблять і ті, що прагнуть націоналізм помішати разом з «націонал – комунізмом» совєтофільським.
З науки Христа випливає відповідь на те, як має Україна старатися здобути свою свободу, під прапором одної своєї великої правди. «Статечні» політики, для яких так звана «тактика» стоїть над ідеєю, закидають націоналізмові його «ненависництво» і брак почуття любови до своїх «ближніх» («емотивність»).
Як говорив про це питання Христос? Він казав так: «Люби ближнього свого»… Але в притчі про милосердя самарянця, – де повз зраненої й обрабованої жертви розбійників перейшли байдужо священник і левіт, а змилосердився і поміг тій жертві лише самарянець, – в тій притчі Христос каже, що з усіх трьох лише самарянець був ближнім жертві розбійників (Луки X). Не є і тепер нашими ближніми, яких треба би любити, ті, які не тільки байдужо проходять повз міліони замучених московськими розбійниками, але з останніми ще й сідають за їдальний стіл і навіть приймають від них дарунки, з вкраденого розбійниками із закатованих…
З таким «ближніми» Христос розмовляв інакше. З такими уникав «мирних розмов». Ні з Пилатом, ні з Іродом, ні з Синедріоном (Іоана XIX, Луки XXII – XXIII)! Картав своїх противників як «кодло диявола», або «синів отця брехні», безстрашно картав фарисейство, з храму одного вигнав «міняйлів і продавців». І казав, що «дім молитви не може бути вертепом розбійників» (Марка XI).
Так як в питанні що (за яку ідею), – вчив Христос, що не можна служити водночас Богові і мамоні, або казати і так і ні, бо плутання одного з другим є «від Лукавого», – так і в питанні як (боротися за правду) твердив він, що мало лише визнати правду, тим не вб’єте зла. Натомість твердив: «Скоріться Богові і протиставтеся дияволові і тоді втече від вас». Оздоровіть ваші «двоєдушні серця», станьте новими людьми, – як тлумачив науку Христа його апостол Яків.
Відповідь на третє питання, хто, яка порода людей дасть перемогу над силами «отця брехні», – є в тих словах Христа: зроблять це не двоєдушні люди. Не ті, що «чужим богам пожерли жертви, омерзились», не «економісти» з їх богами «грошем, шлунком і сексом», не софісти, що брехню прикривають пишними гаслами, не калькулятори і «мудрі тактики», що катів свого народу, або їхніх друзів звуть братами. «Брати мої – казав Христос – це ті, що слухають Слово Боже і сповняють його» (Луки VIII); які велику правду, яку приняли, ставляють над добробут, родину і життя (Марка І і ХІV). Духово споріднені. З таких нових людей має створитися сила на Україні, від якої «втече диявол».
А IX розділ Марка каже символічними словами Христа, з кого складатися має те «об’єднання»: з людей духово споріднених, непохитної ідеї, одної і твердої віри і волі.
Відносно питання – як не допустити гниття того об’єднання, не зломити його силу? Відповідь ясна. Каже Христос: «Як спокушає тебе рука, відсічи її, ліпше тобі скаліченому увійти в життя, ніж з двома руками йти у вогонь невгасимий», який від одного члена тіла заразить ввесь організм… Не одна кляса, нація, організація – політична чи церковна – зогнила, не дбаючи про цю засаду, єднаючи чисте із брудним, здорове з гнилим, людей, яких Богом був Дух, з людьми, яких богами були матерія, гріш, шлунок і секс; людей з твердою, героїчною волею, єднаючи з душевними плебеями.
Темним силам, які прагнуть заволодіти світом, передусім Європою й Америкою, а головно Україною, – залежить передусім на каліченню волі оборони у націй (вбити «дон – кіхотство»), далі їх патріотизму, націоналізму (в Іспанії Франка, у Франції Де Голля, в Португалії Салазара, в Греції, на Україні); нарешті прищепивши їм, за виразом Христа «плотський» (матеріалістичний, «тверезий»), розум, легкий до обдурення (як слаба воля до залякання) і повне непорозуміння першенства сили духової, яка запалює серця («емотивність»), просвітлює розум пафосом героїки, дає йому страшну переможну силу над матерією.
Тому тепер ті темні сили стали слугами отця брехні, диявола… І тому визволити від них Україну мусимо ми, скорившись Христу, і всією силою протиставитися силам диявола, демаскуючи його синів. Так, як вчив Христос, як робив наш Київ, наше християнство св.Володимира і Мазепи.
«Тактики» глузують з «нероб», які воюють Словом і вірять в його велику силу. Але в Україні вже встають ті, що цею зброєю, Словом, б’ють брехню слуг московського диявола, мобілізуючи націю до боротьби під знаком Хреста і Меча. Мечем Його Слова – зривати фальшиві маски модерних большевицьких, комуністичних, соціалістичних, нераз совєтофільсько – демократичних фарисеїв, лжехристиян і «двоєдушних» «патріотів», – ось мета націоналістичного руху в Україні.
А на питання за що, як і хто це повинен робити, знайдете відповідь у тих, хто записав і лишив вікам потомним слова Христа. Хто вже пішов за ними в героїчнім минулім київської князівської і козацької України і їх ідейних нащадків в нові часи, особливо в останні роки.
Примітки
Подається за виданням: Донцов Д. Хаос сучасності і молодь. – К. : 2000 р., с. 25 – 29.