Чи знаходився літописний Моклеков
поблизу с. Біла на Чортківщині

Добрянський В.

лінгвістично-етимологічний
та топонімічний аспект дослідження

На сьогодні залишаються слабо вивчені питання стосовно локалізації літописних географічних назв на теренах України. Тому фахівцям, що досліджують старожитності середньовічного часу, необхідно звернути більшу увагу на збирання топонімного матеріалу.

Іноді в них зберігається пласт давньоруської лексики. За допомогою етимологічного аналізу топонімів можна відтворити назви як давніх поселень (які не зафіксовані в літописах), так і локалізувати ті, що були засвідчені у джерелах.

Досі залишається не з’ясоване місце локалізації літописного Моклекова. Про цей ойконім є звістка в Іпатіївському літописі за 1211 р., коли «Лесьстько не можашє прияти Галича, пошедъ воєва около Теребовля и около Моклєкова и Збыража». В науковій літературі немає чіткої вказівки на місце знаходження цього ойконіма, але поширюється «аксіома» про те, наче Моклеков знаходився поблизу с. Біла Чортківського р-ну Тернопільської обл. Аби повністю пересвідчитися у правдивості такої інформації, необхідно врахувати інформацію, яка є прихована в мікротопонімії. Її лінгвістичний аналіз буде вагомим аргументом спростування чи підтвердження факту існування літописного Моклекова. Саме ономастика як лінгвістична дисципліна може допомогти історикам вирішити ці питання.

Отож, інформацію про місцезнаходженні трьох городищ поблизу с. Біла подав польський археолог В. Пшибиславський на поч. XX ст. Дослідник вказував, що перше городище знаходиться в уроч. «Монастирище» або «Костьолисько» (Біла I, охоронний № 2882), друге – на протилежному схилі яру в уроч. «Батурова гора» (Біла II, охоронний № 2885). Третє знаходится в уроч. «Чарна» або «Черна» (Біла III, охоронний № 2884), яке розміщене на протилежному, лівому березі глибокого яру, крізь який протікає потік «Порієво».

В 1990 р. ці городища обстежував автор статті. Тоді на городищі «Монастирище» або «Костьолисько» було виявлено кераміку черняхівської, Лука-Райковецької культур та XII-XIII ст. Матеріали Лука-Райковецької та XI-XII ст. знайдені на городищі в уроч. «Чарна» («Черна»). На тому ж лівому березі потока Порієво, в уроч. «Замкова гора» виявлене нове, невідоме городище XII-XIII ст. (Біла IV, охоронний № 2883).

Між городищами в уроч. «Чарна» («Черна») та уроч. «Замкова гора» автор виявив й обстежив квадратну споруду розміром 50×50 м. Очевидно, це бастіон ранньомодерного часу. Такі оборонні споруди відносяться до об’єктів польової фортифікації. Припускаємо, що й «городище» Біла II також слід зараховувати до об’єктів польової фортифікації, тобто, це був оборонний табір. Він у вигляді чотирикутниками із ламаними гранями, має два рови шириною 2,5-3 м, які залягають вглиб на 0,5 м. Між двома ровами знаходиться вал завширшки 2,5-3 та висотою 0,5 м. Таким чином наразі маємо три об’єкти довготривалої фортифікації, які знаходяться у різних ландшафтах пересічної місцевості. Вони розміщені на похилому плато лівого берега р. Серет. Оскільки це є різні та віддалені між собою об’єкти, то в давньоруський час кожен із них мав свою назву. Тому за етимологічним аналізом мікротопонімів, можна вказати на таке:

1. Мікротопонім «Монстирище» або «Костолисько» є нове утворення. Вони походять від *монастир – «відлюдне місце», «обитель» та *костел (з польської *kosciol) – «церква». Ці назви є наслідком народної етимології. Досі серед місцевого населення ходять легенди про існування на цій території монастиря (церкви). Наприклад: десь-колись в один момент монастир або церква провалилися під землю, але там зберігся підземний хід, який раз на рік відкривається і відразу закривається. Одного разу, туди навіть потрапила молода дівчина (за іншою версією, мати зі своєю дочкою), які після року перебування у підземеллі, вибралася звідти (коли тунель відкрився знову) цілими, живими та неушкодженими. Задовго до закріплення цього мікротопоніма під впливом полонізації це урочище могло носити назву, «Кастел» чи «Кастелисько»: < з латинської *kastellum «укріплення», «замок».

2. Для нас цікавий мікротопонім, якого витіснив перший, «Батурова гора». Його номінація становлення має антропонімне походження: *Батур < монгольської bahadur «хоробрий», «герой», «силач». Це може бути вказівкою на те, що в XII-XIII ст. городище Біла I могло носити назву Батуръ чи Батуровъ, адже переважна більшість ойконімів на -ів мають антропонімне походження, тобто, вказують на його власника, першопоселення, голову роду, родової общини і т.п.

3. Гідронім Порієво походить від *рити – він виник семантичним способом за допомогою префікса -по, що означає «той, що риє», «прориває вглиб». У нашому випадку він відображає стрімку течію води, що проходить крізь V-подібну глибоку ущелину та прорізає її вглиб масиву. Такий гідронім, без сумніву, несе свою назву із давньослов’янського часу.

4. Інший, давній мікротопонім «Чарна» («Черна») виник від *чорний, що відображає кольорову ознаку довкілля навколишньої місцевості. Тобто, тут постає реліктовий, темний та густий дубовий ліс. У назві *черна позначується пласт давнослов’янської мовної лексики, який досі зберігся в географічній назві. Цілком правдоподібно, що у давньослов’янську добу, на городищі Біла III існував ойконім Чєрнъ, який отримав назву за кольоровою ознакою місцевості.

5. Назва уроч. «Замкова гора» виникло шляхом полонізації <*zamek «замок», «фортеця». У цій назві відображена вказівка на місцезнаходження оборонної споруди. Поруч знаходиться уроч. «Лісок» та присілок с. Біла «Під ліском». Вони є новими утворенням, які походять від апелятива *ліс. У нашому випадку – це невеликий лісовий масив та присілок, що розташований поруч нього.

6. Тепер найголовніше: між урочищами «Чарна» («Черна») та «Замкова гора» колись знаходився фільварок «Мокляки». Так, український історик І.Крип’якевич у своїй статті «Деякі літописні назви з Галичини» дав вказівку про те, що неподалік с. Біла був фільварок Мокляки, а «на полях, мають бути три недосліджені городища» – при тім зазначив, що «досліди на місці могли б вирішити, чи ця назва й укріплення мають щось спільне з літописним Моклековом». Лише у географічно-археологічно-етнографічному покажчику до «Літопису Руського» (укладеного Л.Махновцем) було конкретно зазначено, що Моклеків розміщений на правому березі Серету, адже там знаходяться три городища та існував фільварок Мокляки. При тім наголошую, що Л.Махновцем допущена груба помилка: фільварок та городища знаходяться не на правому, а ліваму березі Серету.

Щоб розібратися в достовірності локалізації літописного Моклекова, необхідно з’ясувати етимологію географічних назв «Мокляки» та «Моклеков». Отже, колишній фільварок Мокляки знаходився на рівнинному плато, яке обмежене двома природними смугами між: а) високим пологим схилом, який розлігся перед плато; б) стрімкими схилами яру потока Порієво й каньйоноподібної долини Серету, які складені із водонепрониклих порід середньо- та верхньодевонських аргілітів та алевролітів – вище вони перекриваються неогеновими пісковиками, вапняками та покриваються четвертинними лесами.

Оскільки волога та вода, просочуючись із поверхневого грунту похилої тераси пагорба, накопичувалася на платоподібній долині уроч. Мокляки, вона не могла просочуватися вниз до русла Серету, адже на заваді були водонепрониклі гірські породи. Тому на платоподібній долині виникала природна заболочена місцевість (існували навіть невеликі озерця), яка була вкрита пахучою болотною рослинністю та луговою травою. Ось тому, в XIX – на поч. XX ст., головним напрямком господарства на Мокляках, було бджільництво.

Власне, фільварок Мокляки отримав свою назву від однозвучного мікротопоніма, який засвідчував особливості природного фактора та характеру грунтів – заболочена місцевість. Однак ойконім Моклеків має антропонімне походження, який вказує на особу, в чиєму підпорядкуванні знаходився населений пункт, тобто, ним був антропонім Мокляк. Про це чітко й конкретно зазначено в «Етимолочічному словнику літописних географічних назв Південно-Західної Русі», який був виданий у 1985 р. Інститутом мовознавства ім. О.О.Потебні, над укладанням якого працювали фахівці із ономастики. При цім наголошую, що ойконіми із закінченням на -ів мають антропонімне походження. Тому, щоб ототожнювати дві географічні назви «Мокляки» та «Моклеков» (які лише подібні за звучанням, але різні за етимологією) – це нонсенс, який суперечить логіці.

Таким чином, матеріали вивчення топонімії не дають жодних підстав вважати, що літописний Моклеков знаходився поблизу с. Біла. Внаслідок ономастичного дослідження слід вважати, що в давньоруський час городище Біла I могло носити назву Батуръ чи Батуровъ, а городище Біла III в давньослов’янський чи давньоруський час – Чєрнъ. Оскільки літописець правильно зазначив розташування населених пунктів у географічній послідовності, то Моклєковъ знаходився у проміжку Теребовля-Збараж. Тому для локалізації Моклекова необхідні нові археологічні розвідки, детальніше проаналізувати місцеву топонімію й фольклор, опрацювати стару краєзнавчу літературу та архівні джерела.

Опубліковано: Добрянський В. Чи знаходився літописний Моклеков поблизу с. Біла на Чортківщині: лінгвістично-етимологічний та топонімічний аспект дослідження. – «Per aspera ad astra: до 100-літнього ювілею відомого археолога Бориса Тимощука», Чернівці, 2019 р., с. 44 – 48.