Життя во ім’я науки

Добрянський В.

Серед плеяди видатних особистостей, дослідження яких є актуальним на сьогоднішній час і на які посилається не одне покоління археологів України та Польщі, особливе місце відведено талановитому польському археологу Готфриду Осовському (на знімку). Нам, чортківчанам, ця постать цікава ще й тим, що саме завдяки цьому науковцю було відкрито багато невідомих сторінок з історії нашого краю.

Народився він 20 жовтня 1835 року в селі Казаринці Київського повіту Київської губернії. Після закінчення Житомирської гімназії навчався в Київському університеті. У 1855 році був мобілізований на фронт у Севастополь. У 1862 році в чині поручика виходить у відставку і повністю присвячує себе пошуковій діяльності. Спочатку Г. Осовський працює у Волинському статистичному комітеті. Там проводились геологічні обстеження Волині та археологічні дослідження. Результати досліджень друкує в наукових виданнях, виступає на археологічних з’їздах. Частину праць видає в Парижі.

У 1874 році Г. Осовського запрошують працювати у Наукове Товариство в Торуню, що у Помор’ї на півночі Польщі. Протягом чотирьох років дослідник вивчає і проводить розкопки скринькових поховань і відкриває нову, на той час невідому групу пам’яток. Там же дослідник організовує музей.

У 1878 році Академія Наук у Кракові приймає Г. Осовського в члени Антропологічної Комісії. Його як досвідченого фахівця в галузі археології та геології запрошували зайнятися вивченням печер Галичини та дослідженням старожитностей. На наступний, 1879 рік дослідник переїжджає до Кракова і з притаманною йому творчою енергією поринає у наукову діяльність. Він наполегливо проводить археологічні розкопки в Галичині. У багатьох випадках через відсутність фінансової підтримки здійснює дослідження власним коштом. У 1891 році як сумлінного і старанного дослідника Академія Наук призначає Г. Осовського на посаду керівника археологічного музею. Він береться за упорядкування та каталогізацію музейних фондів.

Галицький період наукової діяльності Г. Осовського нерозривно пов’язаний з Тернопільським воєводством. Він перший, хто професійно займався комплексним вивченням археологічних пам’яток цього краю. Ним досліджувалися і розкопувалися старожитності на теренах Борщівського, Заліщицького, Гусятинського та Чортківського повітів. На території Чортківщини Г. Осовський відкрив кілька старожитностей біля села Сокиринці, що датуються першими століттями нової ери.

При обстеженні кургану Розбита могила поблизу с. Коцюбинчики Г. Осовський визначив, що його конструкція типова для побудови курганів степової України. Аналогічні почали зводитися в скіфський час (VII–II ст. до н. е.).

Він є єдиний на території Західної України, який вражає свою величністю – його ширина становить понад 100 метрів, а висота – більше 10 метрів. Поблизу Розбитої могили Г. Осовський обстежив ще два кургани висотою 3 м, шириною 20–25 м. Подає відомості про третій, але він був розкопаний невідомо ким. Також досліджений курган в с. Кривеньке, який мав висоту 3 м та ширину 25 м, та поблизу фільварка Берестки, що біля Чорнокінецької Волі.

Автором цієї статті неподалік Розбитої могили в 1990-х роках виявлено і досліджено ще п’ять курганів поблизу сіл Чорнокінецька Воля та Великі Чорнокінці, що досі були невідомі в науковій літературі.

Щодо кургану Розбита могила – Г. Осовський простежив на ньому “шанці’’ та прослідкував у східній частині насипані вали (на сьогоднішній час вони повністю розорані). Розбита могила є царським курганом, довкола якого в інших курганах були поховані племінні вожді та знать. Такі захоронення мали культове та ритуально-магічне значення. Розбита могила виконувала функцію язичницького святилища. Наявні тут «шанці» та вали, очевидно, в часи середньовіччя могли використовуватися як фортифікаційні споруди.

Старожитності ранньозалізного часу, що датуються VII–IV ст. до н. е. та перших століть нової ери, Г. Осовським відкриті та досліджені в кількох місцевостях у с. Васильків.

Зі шкільних підручників історії України досі доводиться, що трипільська культура (IV–III тис. до н. е.) – одна із найяскравіших і самобутніх культур мідно-кам’яного віку, а точніше доби енеоліту – відкрита Київським археологом Вікентієм Хвойкою поблизу с. Трипілля на Київщині. Але досі мало популяризується той факт, що першими дослідниками цієї культури з 70-х років XIX ст. спочатку були австрієць А. Шнайдер, поляки А. Кіркор та Г. Осовський, проводивши дослідження саме на Західній Україні. На той час вона мала назву “культура мальованої кераміки неолітичного часу”. Одним із регіонів, в якому вперше досліджувалася ця культура, була Чортківщина. В 1890 році Г. Осовський у с. Горішня Вигнанка проводив розкопки на трипільському поселенні. В ході досліджень ним розкопане глинобитне житло, знайдено вціліле хатнє начиння та знаряддя праці (див. знімок).

Прикро, але така негативна риса, як людська заздрість, є притаманна для всіх часів. Немало заздрісників було в стінах Академії Наук у Кракові. Постійні інтриги та чвари чимало завдавали прикрощів Г. Осовському у пошуковій роботі. Його звинувачували навіть у шпигунстві – адже він, підданий Російської імперії вільно мандрував у наукових відрядженнях в прикордонних територіях Австро-Угорщини.

В одному з листів з Кракова у 1893 році до свого знайомого, антрополога Ю. Талько-Грунцевіча писав про своє важке матеріальне становище, так як археологічна праця поглинула всі його заощадження, та просив допомогти про нове працевлаштування. У тому ж році Ю. Талько-Грунцевіч, маючи добрі стосунки з губернатором Томська, допоміг влаштуватися Г. Осовському дорожнім майстром на будівництві Сибірської магістралі.

Полишивши працю в стінах Академії Наук у Кракові, у суворому Алтаї Г. Осовський не покидав улюбленого заняття археологією. Досліджуючи прилеглі до залізниці території, дослідник об’їздив понад півтори тисячі верств цього краю. Але сибірська погода далася взнаки – Г. Осовський захворів і 16 квітня 1897 р. помер від запалення легенів.

Ось така неординарна і талановита особистість – член 12 Академій Наук Росії, Польщі, Чехії, Франції зробила вагомий внесок в розвиток археології України.

Було б доречно в честь видатного археолога назвати одну з вулиць Чорткова його іменем на знак пошани за те, що започаткував дослідження нашого краю.

Опубліковано: Добрянський В. Життя во ім’я науки. – Голос народу, 2013 р., № 21 (24 травня), с. 3.