1.3. Методологія визначення сутності капіталу корпорації

Гаврилко П.П., Кужелєв М.О., Брітченко І.Г.

Одним із ключових понять у системі корпоративних відносин є капітал. Аналіз корпоративної практики свідчить про те, що на перший план, як правило, виходить процес фінансово-господарської діяльності корпорації, а капітал корпорації розглядається як похідна категорія, що відіграє другорядну роль. Така ситуація призводить до того, що роль капіталу в системі корпоративних відносин залишається недооціненою, хоча саме капітал є об’єктивною передумовою виникнення такого суспільно-економічного інституту, як корпорація, а дохід і прибуток власникам приносить саме використання капіталу, а не діяльність корпорації як така [218].

Необхідність вивчення сутності даної категорії обумовлюється й тим, що одна із причин кризових явищ у національній економічній системі – це незнання та нерозуміння об’єктивних законів концентрації й централізації виробництва та капіталу і, як наслідок, відсутність науково-обгрунтованої комплексної стратегії розвитку корпоративного сектору економіки. Аналіз наукової літератури по даній проблематиці свідчить про те, що в Україні дотепер відсутні методологічні підходи, що дозволяють дати об’єктивну оцінку процесам формування, використання та відтворення капіталу корпорації.

Як відомо, капітал (від лат. сapitalis – основний, головний) – це одна з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка намагається вивчити й зрозуміти протягом вже декількох століть [212]. Так, у XIX столітті професор Оксфордського університету Н.Сеніор зауважував, що капітал – економічна категорія, що отримала настільки різноманітні визначення, що виникає питання, чи має даний термін значення, яке було б прийняте всіма [24].

Теоретичний аналіз проблеми дослідження свідчить про те, що залежно від рівня економічного розвитку та ступеню пізнання економічних явищ змінювалися й підходи до визначення поняття «капітал». Так, в античні часи в Європі для багатьох дослідників капітал означав суму коштів, надану в борг, що приносить відсотки [28]. Такий підхід до змісту капіталу зберігався аж до кінця XIX століття. І це має своє логічне пояснення: до появи великої промисловості та формування класу фабрикантів і класу найманих робітників практично в усіх галузях економічного життя (за винятком кредитних відносин, тобто торгівлі грішми) всі види доходів поєднувалися в єдине ціле [27]. У їхньому складі важко було розрізнити, з одного боку, дохід від праці, а, з іншого, – прибуток як особливий вид доходу, одержуваний власником капіталу в силу володіння, розпорядження й користування останнім [98].

Трохи пізніше розповсюдження отримали ідеї й теорії меркантилістів, які в якості капіталу розглядали золото і гроші. Причому гроші меркантилісти запропонували розглядати як грошову форму капіталу. Однак при цьому вони усвідомлювали, що для зростання багатства грошам необхідно для початку перетворитися у виробничу, а потім і у товарну форму [219].

Теорії меркантилістів знайшли своє відображення і в роботах Е.Вредена, присвячених категорії так званого «власного» капіталу. Зокрема, під власним капіталом пропонувалося розуміти такий капітал, який не використовується його власником, а передається в тимчасове користування. Ця форма капіталу може існувати як у грошовій, так і в товарній формі, але головною її відмінністю від інших форм є насамперед процес передачі її в розпорядження третім особам на умовах платності, зворотності й терміновості. Трохи пізніше Е.Вреден припустив, що вірніше називати цей капітал не власним, а позичковим.

Інший підхід можна зустріти в дослідженнях фізіократів, які під капіталом як основним багатством розуміли землю й вкладені в неї кошти [185]. Так, А.Сміт констатував, що капітал людини – це та частина її власності, з якої він розраховує мати прибуток [193].

У свій час широкого поширення набули монетаристські підходи до визначення поняття «капітал», згідно з якими сутність капіталу вбачалася в грошовій природі, він розглядався як «сума грошей» та був представлений цінними паперами. До представників монетаристських теорій належать М.Фрідман, Б.Мінц, М.Шварц, а також низка представників чиказької школи [41]. Специфіка монетаристської доктрини полягає у визначенні грошової сфери капіталу як визначальної області економічного розвитку – гроші не тільки підгрунтя теоретичного аналізу, але також і основний фактор виробництва, фундамент економічного прогнозування й головний інструмент економічної політики держави. У той же час прихильники монетаризму акцентували увагу й на інших факторах, таких як праця, земля, підприємницькі можливості, але головне місце, звичайно, приділялося руху грошей як капіталу [215]. Монетаристські теорії дозволяють визначити цінність капіталу, дати об’єктивну характеристику його форм, пов’язаних з рухом різних грошових потоків, однак важливим недоліком такого підходу є складність в оцінці капіталу як цілісної системи економічних відносин.

У свою чергу матеріалісти запропонували розглядати капітал як сукупність предметів, які характеризуються певними спільними ознаками. Зокрема значного поширення набула теорія, згідно з якою капітал розглядається як один із засобів виробництва, який поряд із землею, працею й підприємницькою діяльністю приносить дохід. Засновником такого підходу вважають французького економіста Ж.-Б.Сея, який визначав капітал як суму цінностей, що підтримують виробництво [138]. Інтерес становить також його теорія про те, що величина капіталу визначається його міновою цінністю.

Дж.Мілль у своїх дослідженнях природи капіталу ототожнював його з виробничою сферою (елементи виробництва, будинки, споруди, знаряддя, матеріали та кошти для заезпечення працівників). Крім того, він розглядав капітал як результат заощаджень, поділяючи в цьому точку зору А.Сміта [193]. Зокрема, Дж.Мілль писав: «Усе, що необхідно для втримування й застосування праці інших людей… має спочатку бути накопичене шляхом заощадження, хтось повинен це виробити й утриматися від його споживання» [147, с. 148]. Крім того, він розглядав необхідність продуктивного споживання заощаджень, тобто використання їх як капіталу. Продуктивна праця втримується й застосовується за допомогою капіталу, що витрачається на приведення її в дію, а не за рахунок попиту покупців на готовий продукт праці [22; 147].

Особливої уваги заслуговує часовий підхід до визначення сутності капіталу, який міститься в роботах О.Бем-Баверка, У.Джевонса, І.Фішера [15]. У рамках такого підходу час розглядається як самостійний фактор, що створює дохід, тобто це своєрідна винагорода за відмову від задоволення особистих потреб у сьогоденні заради майбутнього. Так, І.Фішер визначив капітал як запас добробуту на певний момент часу. А продуктивність капіталу трактується У.Джевонсом як функція, що залежить єдино від часу. Даний підхід дозволяє оцінити вартість капіталу шляхом дисконтування, яке лягло в основу досліджень, присвячених оцінці бізнесу, інвестиційних проектів, можливих злиттів і поглинань компаній і т.д.

Розглядаючи сутність капіталу, не можна не зупинитися ще на одному напрямі економічної науки – на марксистській теорії капіталу, згідно з якою капітал – це не річ, а певні суспільні, що належать до певної історичної формації суспільства, виробничі відносини, які презентовані в речі й надають їм історичний характер; капіталом є рух, процес кругообігу, що проходить різні стадії; капітал – самозростаюча вартість, тобто вартість, що авансується капіталістом з метою виробництва додаткової вартості [141, с. 380].

К.Маркс у своїй фундаментальній роботі «Капітал» [141] стверджує, що товарообіг є вихідним пунктом капіталу, а кожний новий капітал при своїй першій появі на товарному і грошовому ринку неодмінно з’являється у формі грошей – грошей, які шляхом певних процесів мають перетворитися в капітал. К.Маркс дотримувався класових позицій, що в підсумку визначило його соціально-економічний підхід до трактування сутності капіталу: капітал виникає й може існувати тільки при певних соціально-економічних умовах. До таких умов він відносив: високий рівень розвитку товарного виробництва й обігу; можливість особистого збагачення підприємця; зосередження в руках невеликої кількості людей значної частки засобів виробництва, тобто концентрацію виробництва й капіталу; відсутність власних засобів виробництва в абсолютної більшості людей, що змушує їх найматися.

Що стосується української наукової думки, то єдиної точки зору на визначення поняття «капітал» також не існує. Найчастіше капітал розглядають як загальну величину коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих в активи (майно) компанії [164; 177; 205]. Так, І.Балабанов визначає капітал як фінансові ресурси, призначені для розвитку виробничо-торговельного процесу і представляє капітал у його грошовій формі, тобто це частина фінансових ресурсів. Капітал – це гроші, пущені в обіг, що й приносять доходи від цього обігу. Обіг грошей здійснюється шляхом вкладення їх у підприємництво, передачі в позичку [10].

А.Загородній і Г.Вознюк визначають капітал як первинну суму коштів [69]. Дане визначення не можна назвати повним, тому що поняття «капітал» просто ототожнюється з вузьким поняттям «власне майно». Також капітал визначають як вартісну суму оцінки майна й коштів підприємця, які він може використовувати на господарські потреби [67]. Інні вчені під капіталом розуміють фізичний капітал, а саме: банки, машини, будинки, споруди, запаси матеріалів і напівфабрикатів тощо у їхньому вартісному вимірі, тобто все те, що прийнято називати виробничими фондами [184]. Даний підхід також представляється дискусійним, тому що «речовинне трактування капіталу» має обмежені рамки для аналізу, а перелічені фактори виробництва характеризують лише капітал сфери виробництва – виробничий капітал. Крім того, неправомірно ототожнювати такі економічні категорії як «виробничі фонди» і «капітал».

У свою чергу, А.Поддєрьогін і П.Круш розглядають капітал у грошовій формі, який перетворюється в справжній капітал у процесі свого інвестування [163]. Тобто вони відносять капітал до поняття вартості як носія додаткової вартості. З таким підходом важко погодитися, тому що «капітал» – поняття більш складне й багатогранне.

І.Бланк визначає капітал як накопичений шляхом заощаджень запас економічних благ у формі коштів і реальних капітальних товарів, які залучаються їхніми власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою одержання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику й ліквідності [21]. Дане визначення можна розглядати як найбільш повне й точне на сьогоднішній день.

Таким чином, різноманіття підходів до визначення поняття «капітал» пояснюється різноманітністю ознак, що визначають його як економічну категорію (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Ознаки капіталу як економічної категорії

Капітал як засіб накопичення характеризується як раніше накопичений запас продуктів минулої праці, економічних благ (майна) на певний момент часу. Із цих позицій капітал завжди виступає як економічна цінність, накопичена в суспільстві на певний термін. Отже, капітал корпорації (так само як і капітал інших суб’єктів господарювання) характеризується запасом основних коштів, нематеріальних активів, грошових авуарів, цінних паперів, товарно-матеріальних оборотних активів тощо.

Капітал як джерело доходу завжди потенційно здатен приносити дохід своєму власникові за умов ефективного його застосування. Дана характеристика капіталу відмічається представниками всіх економічних шкіл як одна з найважливіших. Як джерело доходу капітал є й одним з найважливіших засобів формування майбутнього добробуту власників корпоративної структури [158].

Капітал як носій ризику слід розглядати у світлі зворотної кореляції стосовно капіталу як джерела доходу. Ризик і дохідність капіталу щільно взаємозалежні: чим вищий очікуваний рівень дохідності капіталу, тем вищим (за інших рівних умов) буде супутній йому рівень ризику, і навпаки. Іншими словами, об’єктивний зв’язок між рівнями дохідності й ризику носить прямо пропорційний характер.

Капітал як ліквідний актив забезпечує постійну можливість його реінвестування. Рівень ліквідності визначається з урахуванням періоду часу, протягом якого інвестований капітал може бути конвертований у грошову форму без суттєвих втрат його реальної ринкової вартості. Чим нижчий можливий період конверсії раніше інвестованого капіталу в грошову форму, тим більш високим рівнем ліквідності характеризується та або інша форма його використання в економічному процесі.

Капітал як виробничий ресурс (фактор виробництва) характеризується продуктивністю (у комплексі з іншими факторами виробництва). Продуктивність капіталу або капіталовіддача визначається як відношення результату продуктивної діяльності (обсягу виробленого продукту) до суми застосованого (використаного) капіталу [199].

Процес використання капіталу як реального інвестиційного ресурсу являє собою «чисте капіталоутворення», під яким розуміється обсяг валових інвестицій капіталу в певному періоді, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Процес чистого капіталоутворення забезпечується за рахунок використання капіталу як інвестиційного ресурсу лише в реальному секторі економіки (у промисловості, сільському господарстві тощо) [89]. Використання ж капіталу як інвестиційного ресурсу у фінансовому секторі економіки (тобто фінансових інвестицій в акції, облігації тощо) новий реальний капітал не створює.

Капітал як об’єкт економічного управління трактується дослідниками як категорія економічна, тобто така, що проявляє себе в сфері економічних відносин. Виступаючи носієм певного набору економічних характеристик, капітал є об’єктом економічного управління як на макро-, так і на мікрорівні будь-якої економічної системи (у тому числі корпоративної) [58].

Капітал як об’єкт тимчасової переваги завжди оцінюється індивідуумом вище благ майбутніх. Ця особливість заснована на тому, що з економічної точки зору можливості майбутнього споживання завжди менш цінні в порівнянні з поточним споживанням. Для того, щоб подолати зазначений стереотип тимчасової переваги й спонукати власника капіталу відмовитися від його використання на цілі поточного споживання, необхідно забезпечити належну винагороду за його відмову.

Капітал як об’єкт купівлі-продажу (об’єкт ринкового обігу) формує особливий вид ринку – ринок капіталу, який характеризується попитом, пропозицією й ціною, а також суб’єктами ринкових відносин. Ціна капіталу в системі ринкових відносин формується під впливом попиту та пропозиції [11]. Кількісним вираженням цієї ціни може виступати рівень середньої річної ставки дохідності капіталу.

Капітал як об’єкт власності. У сучасних умовах права володіння, розпорядження й користування є роздільними для окремих суб’єктів економічної системи, яскравим прикладом цього служить система корпоративних відносин, що припускають передачу права розпорядження власниками капіталу третім особам. Крім того, як об’єкт власності капітал формує пропорції використання, відображені співвідношенням власного й позикового капіталу [133]. Це співвідношення характеризується в економічній теорії терміном «структура капіталу» і впливає на багато аспектів ефективності господарської діяльності корпорації, що, в свою чергу, визначає рівень ринкової вартості самої корпоративної структури.

З урахуванням вищезазначеного економічна сутність капіталу корпорації може розглядатися як набір специфічних характеристик. Тобто, капітал корпорації – це виробничий ресурс, сформований як раніше накопичений запас продуктів минулої праці, економічних благ і коштів, що виступає носієм факторів часу, ризику й ліквідності, що є джерелом доходу його власника або розпорядника і який може використовуватися ними в інвестиційних цілях.

Крім того, доцільно ввести в науковий обіг поняття «фінансовий капітал корпорації». Це обумовлено наступними чинниками [114]:

– введення терміна «фінансовий капітал корпорації» дозволяє розмежовувати капітал, пов’язаний з фінансовими ресурсами і грошовими фондами й капітал, що знаходиться у виробничій і товарній формах;

– фінансовий капітал пов’язаний з фінансовими ресурсами і є їхньою специфічною перетвореною формою;

– фінансовий капітал пов’язаний з фінансовою звітністю, зокрема, він відображений в пасиві бухгалтерського балансу, на відміну від фінансових ресурсів;

– фінансовий капітал виступає джерелом для фінансування виробничо-господарської діяльності корпоративної структури;

– фінансовий капітал пов’язаний з фінансовими ресурсами корпорації, однак він має важливе значення не тільки для окремо взятої корпоративної структури, але й для усієї економічної системи держави, забезпечуючи можливість фінансування розширеного відтворення в масштабах національної економіки.

Проведений економічний аналіз свідчить про те, що на відміну від теоретиків, для практиків капітал асоціюється, насамперед, з певною сукупністю коштів або фінансових ресурсів, які можна вкласти у виробничо-господарську діяльність і одержати після завершення кругообігу авансованих коштів вихідну суму з деяким збільшенням у вигляді прибутку.

Таким чином, якщо розглядати сутність капіталу не лише з позицій політичної економії, що виявляє категорії-абстракції, а з позиції практики органів управління корпорації, він асоціюється з певною величиною фінансових ресурсів, відображених у фінансовій звітності на певний термін, наприклад, у звітному або плановому бухгалтерському балансі підприємства на кінець (на початок) року або іншого аналізованого періоду [85].

Іншими словами, практики часто ототожнюють поняття «капітал» і «фінансові ресурси корпорації». Це не є вірним, тому що фінансові ресурси корпорації – це сукупність власних коштів і надходжень позикових і залучених коштів, призначених для виконання фінансових зобов’язань, фінансування поточних витрат і витрат, пов’язаних із зростанням капіталу. Вони є результатом взаємодії надходжень, витрат і розподілу коштів, їх накопичення та використання [80].

Фінансові ресурси відіграють важливу роль у відтворювальному процесі і його регулюванні, у розподілі коштів і їх використанні. Фінансові ресурси стимулюють розвиток господарської діяльності, підвищення її ефективності та дозволяють контролювати фінансовий стан господарюючого суб’єкта. Отже, фінансові ресурси виконують відтворювальну, регулюючу, розподільну, стимулюючу й контрольну функції.

Таким чином, фінансові ресурси не можна ототожнювати з капіталом корпорації, але можна розглядати як матеріальну основу формування її капіталу. Формування фінансових ресурсів відбувається на всіх рівнях економічної системи, зокрема в корпоративному секторі [90; 91]. Джерелами формування фінансових ресурсів на рівні корпорації є:

– кошти, інвестовані засновниками й власниками акціонерного товариства в статутний капітал при його створенні;

– доходи, сформовані корпорацією в процесі виробничо-господарської діяльності (прибуток від основної діяльності, прибуток від іншої реалізації, прибуток від фінансово-інвестиційної діяльності й від позареалізаційних операцій);

– надходження коштів, пов’язані з виробничо-господарською діяльністю (амортизаційні відрахування, цільові надходження, стійкі пасиви, цільові внески членів трудового колективу, інші надходження);

– кошти, що мобілізовано на ринку фінансових послуг за рахунок випуску акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також довгострокових і короткострокових кредитних ресурсів банківських установ;

– кошти, що надходять у порядку розподілу грошових надходжень (дивіденди, відсотки по цінних паперах, бюджетні субсидії й дотації).

За критерієм джерел формування фінансові ресурси можна згрупувати в такий спосіб (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Структура фінансових ресурсів корпорації

Що стосується основних напрямків використання фінансових ресурсів корпорації, то до них можна віднести:

– фінансування поточних потреб виробничо-торговельного процесу з метою забезпечення ефективного функціонування виробництва й торговельної діяльності корпорації;

– фінансування адміністративно-організаційних заходів для підтримки високого рівня функціональності системи управління корпорацією шляхом її реструктуризації, виділення нових служб або скорочення управлінського апарату;

– фінансові вкладення (інвестиції) – інвестування фінансових ресурсів на цілі, що приносять корпорації високий дохід (придбання цінних паперів та активів інших емітентів на ринку фінансових послуг);

– формування резервів, здійснюване як самою корпорацією, так і спеціалізованими фінансовими посередниками й державними інститутами за рахунок нормативних відрахувань.

На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок, що однією з основних причин кризових явищ у вітчизняній економіці є незнання, нерозуміння й ігнорування об’єктивних законів концентрації й централізації капіталу і як наслідок – відсутність комплексної стратегії розвитку корпоративного сектору економіки. Тому було розглянуто історичні й методологічні підходи до вивчення сутності даної категорії та запропоновано розглядати капітал як основу системи корпоративних відносин, якій властивий певний набір ознак, що характеризують його сутність і запропоновано визначення капіталу відносно кожної виділеної ознаки. Дослідження питань сутності й ролі капіталу корпорації є важливим елементом у побудові національної системи корпоративних відносин. Недооцінка важливості розробки теоретичних і методологічних основ функціонування капіталу корпорації приводить до того, що розвиток корпоративних відносин в Україні здійснюється неефективно й безсистемно, без відповідного наукового обгрунтування й теоретичної підтримки.