2.1. Теоретичні основи та провідна роль банківських послуг у формуванні та функціонуванні сучасної банківської діяльності

Момот О. М., Брітченко І. Г.

Теоретична основа формування банківських послуг та інтегрованих послуг як їх подальшої модифікації формувалась поетапно по мірі розвитку економічної думки в світі та Україні. Фундаментальною основою формування передумов банківських послуг є розвиток наукового уявлення щодо ринкової економіки, котре почалося з Адама Сміта, Рікардо та К. Маркса. По мірі розвитку суспільства та економічної науки удосконалювались ринкове усвідомлення економічних процесів та особлива роль послуг у процесах суспільного відтворення, валовому внутрішньому продукті, добробуті населення, розвитку ринкової інфраструктури. Дослідженню ринкових механізмів присвятили свою творчість численні наукові колективи та організації. Багато науковців, починаючи від Філіпа Котлера та плеяди вітчизняних маркетологів, зазначених вище, практично не залишили білих плям у теорії маркетингу послуг.

По мірі розвитку економічних процесів у країнах з ринковою економікою поглиблювалось міжгалузеве розподілення праці. Бурхливий розвиток банківського сектора на початку минулого століття обумовив суттєві трансформації банківської діяльності, котрі докорінно вплинули на подальший розвиток регіональних та світових економічних процесів. Суттєвий вплив банківського сектора на процеси суспільного відтворення обумовлений трансформаційними процесами, розпочатими сто років тому, залишається актуальним і в теперішній час. В основі докорінної трансформації банківського сектора полягають наступні процеси і тенденції:

1. Відхід від золотого забезпечення грошової та платіжної (розрахункової) одиниці в країнах з ринковою економікою. Подальша прив’язка грошової маси до валового внутрішнього продукту та макроекономічних показників ефективності регіональних (національних) ринкових процесів. Фактичне закладення основ мультивалютного світового фінансового устрою.

2. Створення системи безготівкових (паперових) розрахунків через національні банківські установи. На початку століття така система забезпечувалась чеками, векселями та депозитними сертифікатами і функціонувала паралельно готівковому обігу, але дуже швидко переваги безготівкових розрахунків потіснили готівкові гроші, що зробило банківський сектор унікальним фактором процесів суспільного відтворення.

3. Формування та розвиток ринку банківських продуктів, котрий функціонував все більше і більше орієнтувався на такі ринкові фактори як попит та пропозиція тощо.

4. Зародження державної системи регулювання банківського сектора та створення інфраструктурних інституцій такого регулювання.

Зазначені процеси на початку століття дуже повно розкрив видатний вітчизняний вчений М.І. Туган-Барановський у монографії «Паперові гроші і метал» [115]. Саме М.І. Туган-Барановський вперше висвітлив надзвичайну актуальність та провідну роль безготівкових розрахунків в економіці та спрогнозував переваги та перспективи їх використання для процесів суспільного відтворення.

Розвиток ринкових підходів до банківської системи призвів до подальшого розподілу банківських продуктів на кредитні (капіталізовані) банківські операції та послуги. При цьому ставлення до кредитних операцій банків як до домінуючого, головного або визначального напряму банківської діяльності спостерігається у поглядах вчених різних країн до теперішнього часу. Так, колектив авторів під редакцією О.І. Лаврушіна вважає, що «кредитна операція є головною банківською операцією. Традиційно банківська справа у своїй головній частині представляє собою систему кредитних угод та деяких інших операцій, що виконуються різними кредитними інститутами» [74]. Автори вважають, що

«ціль кредитної політики виражає кінцевий результат діяльності банку, котрий витікає з його призначення – задовольняти потребу клієнтів в отриманні додаткових грошових ресурсів. Ці ресурси, отримані на зворотній основі, забезпечують життєздатність підприємств, організацій, інших юридичних та фізичних осіб, створюють умови для безперервності виробничого процесу» [74].

Колектив авторів у складі Капран В.І., Кривченко М.С., Коваленко О.К., Омельченко С.І. стверджують, що

«комерційні банки – це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення» [64].

Відомий вітчизняний науковець та дослідник банківської системи Васюренко О.В. стверджує, що

«банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатися як джерело корпоративного кредиту, кредиту для домашніх господарств та малих підприємств, споживчого кредиту, важливої фінансової інформації, отримання коштів для транснаціональних операцій, як посередник у здійсненні грошових розрахунків» [24].

Науковці Скибенко С.Т., Прасолова С.П., Цвєткова Л.О. також дотримуються точки зору щодо домінування кредитної спрямованості банківської діяльності:

«Класичне уявлення про банк поєднує дві головні функції цієї установи: залучення тимчасово вільних коштів і розміщення їх від свого імені, переважно в кредитах на умовах зворотності, строковості і платності. Банк виступає посередником між продавцями вільних грошей, тобто кредиторами, і покупцями-позичальниками» [108].

Колектив науковців Університету банківської справи Національного банку України під керівництвом Смовженко Т.С. при дослідженні актуальних аспектів впливу банківської системи України на вітчизняну економіку перевагу віддають умовам надання кредиту замість умов просування банківських послуг:

«Варто зазначити, що серед найважливіших чинників впливу на соціально-економічний та інвестиційний клімат у країні є рівень банківських процентних ставок за кредитами. Процентна ставка повинна відповідати як інтересам банку, так і його клієнтів» [109].

При цьому інвестиційна складова банківської діяльності розглядається як важливіший фактор як при аналізі діяльності вітчизняних банків, так і при дослідженні присутності іноземних банків в Україні в сучасних умовах. Умови надання банківських послуг залишаються поза увагою і не розглядаються як ринковий інструмент адекватної відповіді вітчизняної банківської системи на зростання присутності іноземних банків в Україні.

Аналіз зазначених та багатьох літературних джерел свідчить про те, що сучасні уявлення про банк формуються без урахування визначальної ролі банківських послуг як механізму залучення ресурсів на поточні банківські рахунки, що дозволяє функціонувати мультиплікаційним процесам збільшення банківського капіталу при кредитуванні. Банківські фахівці недостатню увагу приділяють, а іноді і зовсім ігнорують, банківським послугам як механізму формування безкоштовних ресурсів комерційних банків. Мультиплікаційні аспекти при використанні кредитних ресурсів взагалі не враховуються.

В сучасних економічних умовах в усіх без виключення країнах з ринковою економікою (і навіть в країнах, не орієнтованих на ринок) створено єдину систему електронних платежів, котра дозволяє комерційним банкам ефективно виконувати головну банківську функцію – розрахункове обслуговування клієнтів шляхом надання банками розрахунково-касових послуг. Саме послуги в сучасних умовах є відправною точкою банківської діяльності. Кредитна функція є також важливою, але у порівнянні з послугами кредитування є допоміжною банківською функцією. Кредитування є інструментом запуску мультиплікаційного механізму збільшення грошей та формування банківського прибутку, а не головним призначенням комерційних банків.

Припустимо, що банки перестануть видавати кредити суб’єктам господарювання. Це, безумовно, ускладнить процеси суспільного відтворення, але не зупинить їх. При цьому суспільство знайде альтернативні механізми перерозподілу капіталу у такі як податкові кредити, випуск позикових облігацій, додаткова емісія акцій, векселів, розстрочка платежу, лізинг, тощо. Деякі з перелічених інструментів можуть бути менш ефективними, ніж банківські кредити, але вони можуть бути замінені та заміщені в процесах суспільного відтворення.

Здійснення комерційними банками кредитних операцій при одночасній відмові від послуг по розрахунково-касовому обслуговуванню клієнтів призведе до повного колапсу економіки та неможливості здійснювати виробництво, зупинки процесів суспільного відтворення. При цьому комерційні банки збанкрутують миттєво. Більш того, в суспільстві зникне потреба в банківської системі взагалі. В той час, коли суспільство в ринковій економіці володіє арсеналом інструментів, альтернативних банківським кредитам, альтернативи розрахунковим банківським послугам, як, власне, і самим грошам у ринковій економіці немає. Недостатня увага банківським послугам і розуміння науковцями та банківськими фахівцями провідної ролі банківських послуг по розрахунковому обслуговуванню клієнтів, у тому числі і при формуванні кредитних ресурсів банку, в сучасних умовах є суттєвим недоліком наукових і практичних поглядів сьогодення.

Виходячи з вищенаведеного, вітчизняні науковці не тільки недооцінюють роль банківських послуг, але і не вбачають у послугах інструмент формування капіталу банку, що є джерелом для кредитних ресурсів. Так, Капран В.І., Кривченко М.С., Коваленко О.К. та Омельченко С.І. пишуть, що «недепозитні (позичені) кошти банку – це, головним чином, позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів» [64]. Такий підхід не враховує сучасне уявлення про механізми формування ресурсів банку. Разом з тим ті ж автори роблять висновок про те, що «власний капітал комерційного банку займає невелику частку у сукупних ресурсах. Банк користується переважно позиченими і залученими коштами, а власні кошти призначені для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності» [64].

Автори справедливо стверджують, що залучений капітал банку в кілька разів перевищує його власний капітал. Разом з тим, якщо міжбанківські позики та операції з цінними паперами розглядати як не депозитний механізм залучення грошових ресурсів, то навіть з точки зору звичайної логіки прийняття управлінських рішень можна зрозуміти, що за умов, коли залучені ресурси комерційного банку в кілька разів перевищують власний капітал банку, навіть теоретично не може існувати будь яких механізмів забезпечення міжбанківського кредиту або інвестицій у відповідні цінні папери такого банку. Кредитування такого комерційного банку з економічної точки зору є невиправданим, тобто зазначені авторами механізми не можуть лежати в основі джерел формування ресурсів комерційного банку. Насправді таким джерелом є вільні кошти клієнтів на поточних рахунках банку. Це відбувається внаслідок наступних факторів:

– клієнт банку, відкривший поточний рахунок, не має альтернативи (крім іншого банку) для здійснення поточних платежів внаслідок того, що розрахункове обслуговування суб’єктів господарювання може здійснюватися виключно комерційними банками;

– власник поточного рахунку є споживачем банківських послуг, а не інвестором банку. Залишки на його поточному рахунку опосередковано виступають головним джерелом формування ресурсів банку. Первинним є споживання клієнтом послуг банку.

Однодумці Лаврушіна О.І. називають банківські послуги операціями або банківським обслуговуванням [74]. Можливо, такі формулювання є виправданими, але класична теорія маркетингу чітко поділяє ринкові продукти на товари та послуги [74]. Авторське визначення Лаврушіна О.І. не дозволяє зорієнтувати банківську діяльність до ринкових процесів. Окрім того, автор розглядає розрахункові операції банків як супутні операції відносно до банківського кредитування.

Лише частково можна погодитись з точкою зору науковців Скибенко С.Т., Прасолової С.П., Цвєткової Л.О., яка полягає у тому, що «послуги комерційного банку – це вид діяльності, спрямований на залучення юридичних і фізичних осіб як постійних клієнтів. Він полягає в здійсненні різноманітних операцій за дорученням клієнтів за певну плату – комісію. В зарубіжній банківській практиці такий вид діяльності називають позабалансовим, оскільки подібні операції відображаються не на основних, активних чи пасивних рахунках банківського балансу, а на позабалансових. Послуги комерційного банку можна класифікувати за такими основними групами: 1) гарантійні послуги; 2) посередницькі послуги. До них відносяться: посередництво в одержанні клієнтом кредиту; посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном» [108]. Такий підхід несуттєво відрізняється від поглядів інших авторів і потребує суттєвого перегляду в сучасних умовах.

Більш прагматично ставиться до банківських послуг Васюренко О.В., котрий визначає, що розрахункове обслуговування є важливішою банківською функцією: «Для забезпечення виконання однієї із своїх найважливіших функцій – розрахунково-платіжної – комерційні банки здійснюють різноманітні посередницькі операції, пов’язані з обслуговуванням руху грошових коштів клієнтів» [24]. Разом з тим достатньо дискусійним є ствердження Васюренко О.В. про те, що «найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази комерційних банків виступають депозитні операції» [24].

Дане ствердження легко спростовує сама теоретична можливість застосування інтегрованих банківських послуг, тобто послуг по розрахунковому обслуговуванню клієнтів банку при тарифному плані, який дозволяє нараховувати підвищені відсотки по залишкам на поточних рахунках клієнтів. Інтегровані банківські послуги, поєднуючи розрахункові послуги та депозити, з одного боку, не є кредитним або депозитним банківським продуктом (тобто вони є класичними послугами), а з іншого – яскраво доводять, що послуги можуть і є джерелом формування залучених ресурсів комерційного банку. А логіка усвідомлення їх провідної ролі в механізмах формування та функціонування банківського капіталу засвідчує їх провідну, фундаментальну та визначальну роль у порівнянні з депозитними вкладами.

На жаль, банківські послуги не розглядаються сучасними науковцями не тільки як механізм залучення ресурсів банку, але і як інструмент підвищення його конкурентоспроможності. Це відбувається внаслідок специфіки функціонування ринку банківських продуктів. Як відомо з класичної теорії маркетингу [32; 33], будь-який продукт має відповідні життєві цикли, котрі врешті решт закінчуються виведенням продукту з ринку. В умовах ринкової економіки гроші як унікальний товар, а рівно і послуги спеціалізованих суспільних інституцій – банків по розрахунковому обслуговуванню – теоретично не мають логічного закінчення, принаймні, науковці не розглядають навіть теоретичну відміну грошових розрахунків у ринковій економіці, тобто розрахункові послуги банків фактично є унікальним товаром, котрий має необмежений життєвий цикл.

Тому науковці та фахівці ставляться до розрахункових послуг банків як до чогось постійного, що буде існувати завжди. Це створює ілюзію неринкової природи надання розрахункових послуг банків. Інтегровані банківські послуги як інструмент, що поєднує в собі депозитні (капіталізовані) банківські продукти та класичні розрахункові послуги банків, здатний довести, що зазначені послуги можуть мати кінець у життєвому циклі цього продукту для певного комерційного банку.

Вітчизняними вченими досліджувались окремі актуальні питання життєвого циклу банку як організації. Так, О. Шевцова та Г. Мадзюк внаслідок дослідження життєвого циклу банку прийшли до висновків про те, що «життєві цикли організацій, як правило, не збігаються з економічними циклами, життєвими циклами продуктів, життєвими циклами технологій і потребують ретельних досліджень» [123].

Для банківської системи в цілому розрахункові послуги залишаються продуктом, що не має кінця життєвого циклу, але для певного комерційного банку все докорінно змінюється. Інтегровані банківські послуги переводять розрахункові послуги в площину зрозумілої ринкової вартості, котра прив’язана до реальної вартості грошей у часі та коливається відповідно до коливань облікової ставки НБУ, попиту та пропозиції на грошовому ринку, маркетингової стратегії певного комерційного банку. Впровадження інтегрованих банківських послуг примушує суттєво переглянути та переосмислити роль та місце послуг комерційних банків у процесах суспільного відтворення, формуванні і функціонуванні механізмів залучення та розподілення банківських ресурсів, соціального та суспільного змісту банківської діяльності, удосконалити маркетингову стратегію комерційних банків, котра дозволяє досягти суттєвого підвищення конкурентоспроможності як окремих банків, так і всієї національної банківської системи України.

Неусвідомленою залишається провідна роль інтегрованих банківських послуг для зміцнення курсу національної валюти. В. Міщенко та А. Сомік справедливо стверджують, що «найбільш негативним наслідком такої поведінки фізичних осіб (купівля іноземної валюти) є вилучення іноземної валюти з обігу та збереження її на руках у населення» [82]. Негативний вплив цієї форми доларизації проявляється у пасивності заощаджень, які не можуть бути інвестовані через фінансову систему на розвиток економіки країни». Інтегровані банківські послуги створюють умови та мотивацію для дуже зручного та безпечного зберігання заощаджень у національній валюті під відсотки та з можливістю витратити при наявності потреби. Але такі послуги на розглядаються зазначеними авторами як можливі напрями розв’язання проблеми доларизації в Україні [83]. Колектив авторів Університету банківської справи НБУ Другов О., Рисін Е., Сенищ І. не відводять належне місце банківським послугам серед перспектив розвитку банківської системи України [109].

Достатньо корисною та обгрунтованою можна вважати точку зору директора Центру наукових досліджень НБУ В. Міщенка та заступника начальника відділу досліджень грошово-кредитної політики та міжнародних грошово-валютних відносин Центру наукових досліджень НБУ А. Сомік щодо сутності механізму монетарної трансмісії:

«Сучасне трактування економічної сутності механізму монетарної трансмісії суттєво різниці від класичного кейнсіанського формулювання. За найпоширенішим визначенням, монетарну трансмісію розуміють як процес послідовної передачі імпульсів грошово-кредитної політики центрального банку на макроекономічні змінні. З позиції структурної побудови монетарний передавальний механізм – це сукупність каналів, тобто ланцюгів макроекономічних змінних, якими передається вплив змін у грошово-кредитній політиці» [83].

Інтегровані банківські послуги можуть розглядатись як продовження даної теорії в сучасних умовах поглиблення маркетингових начал в економіці. Впровадження інтегрованих банківських послуг є адекватною відповіддю на потреби клієнтів і дозволяє побудувати послідовну передачу імпульсів від клієнтів до комерційних банків і далі – до центрального банку, тобто інтегровані послуги – це канал адекватного реагування банківської системи на потреби споживачів замість класичного розуміння при побудові каналу від центрального банку до суб’єктів господарювання та пересічних споживачів банківських продуктів.

Важливою є особлива роль банківських послуг в мультиплікаційних процесах, що виникають в процесі кредитування. Механізм зростання грошової маси на банківських (депозитних) рахунках у порівнянні з початковою сумою грошей у процесі руху безготівкових грошових знаків через систему комерційних банків виникає тільки тоді, коли центральний банк країни виконує функцію «банку банків» по відношенню до інших ланок банківської системи і не приймає участі в обслуговуванні суб`єктів господарювання та населення. В цих умовах емісійна функція, яку виконують банки, розділяється так: емісію готівкових грошей здійснює центральний банк, а емісію безготівкових грошових знаків – комерційні банки. Саме цей механізм і визначають як кредитний мультиплікатор [139].

На практиці процес мультиплікації регулюється центральним банком шляхом встановлення норми обов`язкових відрахувань в централізований резерв на величину вільних ресурсів, які знаходяться у розпорядженні комерційних банків, таким чином збільшуючи або зменшуючи їх кредитні (емісійні) можливості. Комерційні банки у межах вільних ресурсів (власних, залучених або запозичених) надають кредити своїм клієнтам, створюючи тим самим так звані первинні депозити. Із цих депозитів клієнти оплачують рахунки своїх партнерів, які обслуговуються у інших комерційних банках, у яких, у свою чергу, з`являються вільні ресурси і право здійснювати кредитування, що створює нові депозити. Так як кошти на депозитних рахунках не використовуються відразу, в банківській системі завжди є певний залишок коштів, який з часом стає більшим, ніж розмір первинних депозитів. Цим і досягається мультиплікативний ефект.

У табл. 2.1 показано ефект кредитного мультиплікатора на прикладі банківської системи України, виходячи із норми резервування 8 % [97].

Таблиця 2.1. Ефект кредитного мультиплікатора при початковому депозиті 1000,00 грн і нормі резервування 8 % (грн)

У сучасних умовах банківська система України перебуває під впливом таких наступних факторів, котрі найбільш суттєво впливають на зазначені процеси [68]:

– недостатня капіталізація (має особливе значення для банків з вітчизняним капіталом);

– лібералізація ринку банківських послуг;

– обмеженість ресурсної бази;

– зростаюча інфляція та інфляційні очікування;

– зростаюча конкуренція на ринку банківських послуг тощо.

Одним із основних способів зменшення впливу цих факторів є повний або частковий продаж банку іноземним інвесторам, яку можна спостерігати в Україні вже не перший рік. В той же час банки, які не становлять інвестиційного інтересу для іноземних фінансових груп або власники яких, в принципі, не бажають зменшувати контроль над банком шляхом продажу його частини або мають обмежені можливості у вирішенні посталих проблем.

Аналіз офіційних даних НБУ про сучасний монетарний стан країни та результати діяльності банківської системи показує, що вже у ІІІ кварталі 2007 р. сума грошей за межами банківської системи склала 348,2 млрд грн, що на 33,4 % більше, ніж на початку року [88]. Про підстави підвищення монетизації в країні також свідчить зростаюча різниця між залученими коштами населення і сумою наданих населенню кредитів. Так, станом на 1.11.2007 р. різниця між залученими коштами населення і сумою наданих населенню кредитів зросла з 38,3 млрд грн до 108,7 (на 183,7 %) і це відбувалося в умовах зростання як залучених коштів (на 36,6), так і наданих кредитів (на 75,6) [95]. Отже, з одного боку, в країні наявні ознаки недовикористання ефекту кредитного мультиплікатора, тому що зростає сума коштів, що виходить із обігу безпосередньо в банках, а з іншого – є всі передумови для використання такої ситуації конкретними банківськими установами з метою залучення додаткових ресурсів, зниження відсоткових ставок за кредитами, збільшення обсягів кредитування, а отже, підвищення конкурентоспроможності своїх послуг і самого банку.

Для комерційного банку необхідно створити такі умови для своїх клієнтів, за яких вартість надання розрахункових послуг клієнтам буде не просто нижчою за конкурентів, але й зможе утримувати ці кошти на рахунках не тільки в формі коштів у розрахунках, а ще й як кошти в накопиченні. Це дасть змогу банку ціновим шляхом перерозподілити на свою користь клієнтські кошти (ресурси банку) в певному регіоні чи навіть країні. Результатом цього буде значно вища кредитна мультиплікація цього банку – банк зможе надати більшу суму кредитів, збільшити свій прибуток.

При наданні розрахункових послуг суб`єктам господарювання практика вітчизняних банків уже має деякі досягнення. Так, у багатьох банках можна зустріти досить гнучкі тарифи на розрахунково-касове обслуговування клієнтів, часто практикується нарахування відсотків на залишок коштів на рахунку, активно просуваються депозити юридичних осіб, у т. ч. депозитні лінії. Тому в сучасних умовах маркетингова стратегія підвищення конкурентоспроможності комерційного банку повинна бути спрямована на надання розрахункових послуг більшій кількості суб`єктів господарювання, а також фізичним особам. Серед можливих шляхів досягнення даної мети можуть бути наступні:

– встановлення тарифів на розрахунково-касове обслуговування на рівні собівартості плюс мінімальна маржа (тарифи повинні бути якісно нижчими, ніж тарифи банків-конкурентів);

– введення в дію гнучкої системи знижок на розрахунково-касове обслуговування аж до рівня собівартості із моментальним реагуванням на запит клієнта;

– встановлення індивідуальних тарифів для клієнта нижче рівня собівартості (для цього повинна бути розроблена порівняльна таблиця банківських послуг та цін на них, наприклад, клієнт, який зможе безкоштовно тримати у банку постійний середньомісячний залишок коштів на рахунку, може отримати знижку на зняття готівки – за кожні 100000,00 грн залишку коштів тариф за зняття готівки зменшується на 0,1 %);

– активне впровадження депозитних ліній, у т. ч. і для вже діючих клієнтів банку.

При наданні послуг населенню (фізичним особам – непідприємцям) банки, як правило, обмежуються строковими депозитними програмами, просуванням індивідуальних карткових продуктів, зарплатно-картковими проектами, залученням клієнтів на виплату пенсій та соціальних виплат [95]. На практиці ці джерела залучення коштів найбільш вагомі, але майже увесь ринок таких послуг вже розподілений між банками. Основними ж напрямами роботи банку для збільшення ресурсної бази від фізичних осіб (як наслідок кредитної мультиплікації) повинні бути:

– якісний перегляд діючих тарифів на відкриття та обслуговування поточних і карткових рахунків фізичних осіб у бік їх зниження;

– суттєво підвищити рівень нараховуваних відсотків на залишки по поточних рахунках фізичних осіб (максимально наблизити кошти на таких рахунках до коштів у накопиченні – фізичним особам повинно бути цікавим залишати кошти на рахунках максимально довго);

– розробити системи і програми активізації безготівкових розрахунків фізичних осіб (за комунальні платежі, за навчання, за лікування, за заняття спортом, за відпочинок тощо – фізичним особам повинно бути зручно користуватися безготівковими розрахунками);

– потрібно провести аналіз залежності розміру залишку на рахунках коштів фізичних осіб у залежності від розміру відсоткової ставки (потрібно обрати оптимальне їх співвідношення для конкретного комерційного банку).

Виходячи із вищезазначеного, в умовах лібералізації ринку банківських послуг України та обмеженості вітчизняних ресурсів саме застосування ефекту кредитного мультиплікатора може стати одним із дієвих способів швидкого залучення ресурсів, особливо населення, та підвищення конкурентоспроможності банків.