Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Чорнобиль: погляд з двох світів

Сергій Тойма

[Від такого ж чую]

В одному кублі

В одному кублі. Мал. Юрія Козюренка.

Як і багато читачів «ВК», я не медик і не фізик. І завжди ставився до представників цих професій з трепетом дилетанта. Але ніколи, не приховаю, не слухав з такою увагою того, що говорять ці фахівці останніми днями.

Усі ми з глибоким занепокоєнням стежимо за ходом робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Це природно, бо радянські люди завжди були чуйними до людського лиха. Ми сумуємо за тими, хто став жертвою розлютованої стихії атома. Ми – інакше й бути не може – з надією чекаємо звісток про те, як йде битва (саме битва!) за те, щоб тисячі людей знову могли повернутись до рідного вогнища, верстата, землі. Тому й рідше, ніж звичайно, чуємо ми серед киян розмови про прекрасну весняну погоду, про квітучі каштани, і часто чуємо слова, які раніше лунали лише в кабінетах фізиків та медиків: «радіація», «дезактивація», «дозиметр»…

І в тому, що ми говоримо про це, як кажуть, вголос, – нема нічого страшного та поганого. Навпаки, нас гласність не лякає.

Людина, яка цілий день напружено трудилась над виконанням замовлення для Чорнобиля, безперечно цікавиться – а яка там обстановка. І коли вона дізнається, що обстановка нормалізується, їй приносить радість думка – у цьому є й часточка її праці.

Інтерес до радіології та ядерної фізики свідчить і про те, що хоча кияни й спокійні, вони аж ніяк не розхолоджені. Вони дотримуються рекомендацій лікарів і направляють своїх дітей на літній відпочинок, роблять усе необхідне для того, щоб їхня праця в ці відповідальні дні була організована якнайраціональніше.

По-іншому розуміють наші клопоти, наші розмови і все те, що відбувається в Києві, недруги та злостивці, які настирливо бубонять про паніку, яка начебто виникла в столиці Радянської України. Іншого від них не слід було б і чекати. Але тут хочеться зробити й таке зауваження: антирадянщики всіх мастей і, на жаль, деякі рядові громадяни західних країн не просто розповсюджують вигадки про цю «паніку», але багато хто з них справді вірять, чи – щонайменше – вірили в те, що це дійсно так. Бо судять вони, грубо кажучи, по собі, а точніше кажучи – за законами буржуазного суспільства, капіталістичного способу життя.

Що я маю на увазі? Звернімося трохи до історії і візьмімо факт великої аварії на якійсь із електростанцій, скажімо, в тих самих США. Прогляньте газети за липень 1977 року. 13 липня блискавка вдарила в одну з електростанцій, які живлять струмом Нью-Йорк. Оскільки електромережа міста працювала на грані, аварія викликала ланцюг пошкоджень на всіх електростанціях, і в остаточному підсумку Нью-Йорк прожив без світла 25 годин. Не багато і не мало, але виявилось цілком досить для того, щоб місто справді охопила загальна паніка. Паніка, викликана зовсім не вимкненням світла, а наслідками темноти, яка виникла неоподівано. Ніч з 13 на 14 липня 1977 р. усі засоби масової інформації Заходу одностайно назвали «ніччю звірів». На вулиці у сутінках вийшли тисячі людей – дно міста: злочинці, повії, розлючені бездомні, безробітні, що опустилися, наркомани, алкоголіки… До них приєднались і ті, кого звичайно вважали «порядними людьми», але хто насправді при першій можливості готовий перетворити чуже лихо собі на благо.

Ці люди підпалили десятки будівель, пограбували сотні магазинів і крамниць, били, руйнували все, що потрапляло в поле зору, грабували і гвалтували. На думку агентства Рейтер, збитки, завдані місту, можна було б оцінити на суму понад 1 000 000 000 доларів, було заарештовано понад 3000 чоловік. Природно, що рядовий американець думає: якщо вже таке сталося у нас в Нью-Йорку після аварії на звичайній електростанції, то що ж має відбуватися в Києві після аварії на Чорнобильській АЕС!

Таким чином, рядові американці цілком можуть повірити в ту брехню, яку розповсюджують засоби масової інформації на Заході, урядові кола США, ФРН та деяких інших імперіалістичних держав. Тож і вірить багато хто з них вигадкам буржуазної пропаганди.

Звичайно, визнаємо відверто, як кажуть, у сім’ї не без виродка. Були й такі, хто виявляв малодушність, боягузтво, шкурництво. І про них, не лише про героїв подій, писала наша преса, але це були одиниці, які ніяк не могли своєю поведінкою вплинути на здорову моральну атмосферу в столиці Радянської України.

Буржуазні писаки пнуться з шкіри, щоб довести: у Києві інша, ніж звичайно, психологічна ситуація. Кияни не усміхаються і серйозні, стурбовані і занепокоєні.

І чого ж вони хочуть? Адже вони самі вперто добиваються цього. На Заході без будь-яких на це підстав підняли небачений галас про небезпеку, яка нібито загрожує їм, ввели ряд дискримінаційних заходів проти СРСР та інших соціалістичних країн в галузі постачання сільськогосподарської продукції, запускають проти нас одну за іншою провокаційні кампанії, і при цьому вони хочуть, щоб люди, які безпосередньо ведуть боротьбу за ліквідацію наслідків аварії і яким Захід намагається створити додаткові труднощі, щоб ці люди не помічали всього цього?

У хід йдуть найрізноманітніші аргументи. Принцип той самий: як же в них може бути інакше, якщо у нас те було саме так. Це мораль навиворіт. Як, не розуміють у Вашінгтоні, Радам вдалося швидко й організовано вивезти десятки тисяч людей за десятки кілометрів? Та бути цього не може! І даремно ми переконуємо їх, що було використано громадський транспорт, що людей було розташовано в будинках незнайомих людей, які прийняли їх гостинно, всього цього вони зрозуміти не хочуть і не можуть. Бо ж дивляться вони на події, що відбуваються, з іншого світу.

І переконати вашінгтонських пропагандистів ми намагалися б марно. Ще б пак! Адже, на їхню думку, до рук їм потрапила «гуманітарна карта». Спробуй-но, поясни людям «гуманні цілі» нападу на Лівію, диверсії проти Нікарагуа тощо. А тут Вашінгтон, скориставшися зі зручного приводу, завдає удару по своїх сільськогосподарських конкурентах у Західній Європі, обмежуючи імпорт продовольства з Старого світу, і стверджує при цьому – «для нас піклування про здоров’я людини дорожче за все». Білий дім планує завезти в Європу страшну хімічну зброю, розмістив там тисячі й тисячі одиниць ядерної зброї (і все це спрямовано проти радянських людей) і тут же волає про те, що здоров’я цих самих радянських людей для них найдорожче, та підбурює іноземців до виїзду з СРСР, а в радянських людей намагається посіяти сумнів і недовіру до надійності здійснюваних заходів з ліквідації наслідків аварії.

«Гуманітарна карта» розігрується Вашінгтоном у брудній грі. Піклуються про здоров’я людини ті, на чиїй совісті насправді життя тисяч людей Бхопалу, десятків тисяч Індокитаю, де хімічною зброєю було отруєно кожний метр землі.

Та є й такі на Заході, кого заклики Вашінгтона піклуватися про власне здоров’я не залишають байдужими. Інакше й бути не може там, де люди пережили неодноразові отруєння недоброякісними ліками, що завдають непоправної шкоди здоров’ю людей, де люди неодноразово труїлися власними харчовими продуктами, які задля одержання надприбутків вирощувалися з грубими порушеннями агротехніки (надмірне застосування гербіцидів і добрив) тощо. Таких прикладів можна навести дуже багато. Але читач за бажанням і сам це зробить. Зиск, дзвінка монета, прибуток, а не здоров’я – ось що на думці в західних «добродійників».

Про який гуманізм може йти мова, коли Вашінгтон, використовуючи концентрацію громадської уваги навколо Чорнобиля, саме цими днями починає протягувати плани відмови від договору ОСО-2, готує провокації проти Сірії тощо.

Очевидно, що брудна гра Вашінгтона є прикладом чергової грубої провокації проти СРСР. Нам до таких провокацій не звикати. Перешкодити нам виконати історичні завдання, які стоять перед нами, вона не зможе. Як наголосив Генеральний секретар ЦК КПРС М.С.Горбачов у своєму виступі по радянському телебаченню 14 травня 1986 року, організаторам наклепницької кампанії проти СРСР «потрібен був привід для того, щоб, учепившись за нього, спробувати зганьбити Радянський Союз, його зовнішню політику, ослабити вплив радянських пропозицій щодо припинення ядерних випробувань, щодо ліквідації ядерної зброї і одночасно пом’якшити зростаючу критику поведінки США на міжнародній арені, їхнього мілітаристського курсу…

Ми сприйняли цю трагедію зовсім інакше. Ми розуміємо: це ще один удар дзвона, ще одна грізна осторога про те, що ядерна епоха вимагає нового політичного мислення та нової політики».

У 1987 фінансовому році американським спецслужбам планується виділити загалом 24 млрд. доларів (З газет).

Вечірній Київ, 1986 р., 19.05, № 115 (12730).