Пост мужніх

Світлана Синякова

Як виконують свій обов’язок в районі Чорнобильської АЕС співробітники УВС Київського міськвиконкому

Після інструктажу троє підійшли до керівника. На обличчях подив. «Як же так? Усі одержали завдання, а ми?» «Ви вільні. Поїдете іншим разом». Вони сприйняли це як особисту образу.

– Уявляєте, наполягли на своєму, – розповіли мені у політвідділі.

Ось так у складних ситуаціях розкриваються люди. Знають, що робота чекає важка, можливо, небезпечна, а рвуться до неї, як у роки війни їх батьки прагнули на фронт.

Капітан міліції О.К.Караченко був командиром зведеного загону патрульно-постової служби, який виїхав у селище енергетиків одразу, коли стало відомо про аварію. Із своїм завданням – забезпечити охорону громадського порядку та евакуацію населення з Прип’яті – загін справився успішно.

Тієї ночі Олександр Кіндратович чергував. Про біду, яка трапилася, дізнався одним з перших. Про що подумав тієї миті? Мені так і не вдалося дізнатися – не подобається капітану про себе розповідати. Можу лише здогадуватись: Чорнобильський район межує з рідними місцями Олександра Кіндратовича. Він народився і виріс неподалік від Наровлі, серед знаменитих Мухоїдівських лісів, де в роки Великої Вітчизняної війни стояв партизанський табір Ковпака. У партизани пішло все доросле населення Мухоїдів. Батько Караченка теж. Після війни повернувся в кузню. І навіть зараз, коли вже давно на пенсії, приходить туди попрацювати, допомогти.

За ці дні мені довелося розмовляти з багатьма людьми, які працювали на ліквідації наслідків аварії четвертого енергоблоку. Дізнаючись про їх долі, щоразу переконувалася, як багато у них спільного. І це не випадковість. Батьки, які прожили своє життя често й гідно, повторилися в синах.

– Олександре Кіндратовичу, а що вам найбільше запам’яталося?

– Витримка людей. Те, що наші співробітники не втрачали самовладання, зрозуміло, служба така. Але жителі Прип’яті поводились настільки впевнено, мужньо, що це нас просто захоплювало.

У призначений час до кожного під’їзду підійшли автобуси. Через дві з половиною години місто спорожніло.

Звичайно серйозний Олександр Кіндратович не втримався від усмішки: в одному з автобусів помітив дівчину, яка притискала до себе кота.

Багато хто, збираючись їхати, запитував працівників міліції:

– Ви ж чому залишаєтесь? Що вам тут робити?

– Знайдеться робота…

У ці найтривожніші, перші після аварії дні пильно несли патрульну службу на прип’ятських вулицях рядові, сержанти та офіцери міліції, комуністи, комсомольці, безпартійні. Були серед них зовсім молоді працівники, які прийшли до органів МВС за направленням трудових колективів Києва: сержант М.П.Стецюк, який працював раніше у виробничому об’єднанні «Кристал», старший сержант М.Г.Силич, у минулому працівник ДБК-3, молодший сержант В.Г.Ратошнюк, колишній працівник Головкиївміськбуду, та інші. Особливо відзначився старшина М.М.Романчич. Міністр внутрішніх справ УРСР нагородив його іменним подарунком.

А портрет старшини вмістили у бойовому листку.

– Наші фотолюбителі проявили плівку, надрукували знімки, – говорить партгрупорг тимчасової партійної групи загону старший лейтенант В.В.Черней. – Та й в інших бойових листках теж знімки вміщували. Редколегія старалась. Хоч було нелегко після зміни сідати за випуск. Але всі з таким інтересом читали наші листки, що про втому якось і думати не хотілось.

Політробота велася серед співробітників органів внутрішніх справ від першої години. Замполіти прагли, щоб люди зберігали витримку в найнепередбаченіших ситуаціях. Розуміли: головне тут – особистий приклад. За таким принципом діяли всі політпрацівники, що входили до зведеного загону, – замполіти капітани Є.Б.Гургенідзе, О.П.Орешко і В.І.Швиденко, старший лейтенант О.П.Мачача, секретар парторганізації підрозділу патрульно-постової служби капітан В.В.Савченко, секретарі комсомольських організацій старший лейтенант Олександр Чижов і молодший лейтенант Леонід Ващенко. В загоні завжди були свіжі газети. Для вільних від служби були організовані перегляди кінофільмів.

– Підрозділ жив повнокровним життям, – підбиває підсумок начальник політвідділу УВС міськвиконкому Ф.П.Шульженко. – Зараз співробітники нашого управління продовжують працювати на пунктах дезактивації.

Вечірній Київ, 1986 р., 19.05, № 115 (12730).