Зустріли як рідних

В.Музиченко, кореспондент районної газети «Баришівські вісті». Баришівський район

Піонерський табір «Ювілейний», що в Баришівському районі, розпочав роботу на місяць раніше, ніж завжди

Ремонт табору ще не закінчили, коли з райцентру повідомили: бути готовими до прийому матерів з дітьми, евакуйованих з 30-кілометрової зони району Чорнобильської АЕС. У цих умовах працівники «Ювілейного», медики центральної районної лікарні й санітарні дружини заводу «Блискавка», Березанського домобудівного комбінату, радгоспу «Червона зірка», Березанської птахофабрики виявили максимум зібраності й організованості. їм вистачило доби, щоб повністю підготувати чотири корпуси – помити, прибрати, укомплектувати білизною й одягом, посудом, речами першої необхідності. Наступного ранку, 9 травня, працівники районної лікарні педіатр Н.Г.Сирота, старша медсестра В.М.Качан, медсестри уже приймали перших прибулих жителів селища енергетиків.

Галина Олександрівна Царенок, Марія Олександрівна Терещенко, Тетяна Сергіївна Білявська, Тетяна Миколаївна Бутрименко подружилися у «Ювілейному»

Табір «Ювілейний», де розмістився санаторій-профілакторій для дітей до року, зустрів зеленню трав і різнобарв’ям квітів, пташиним співом і, звичайно, веселими й безтурботними дитячими голосами. Хоч в основному оздоровляються тут немовлята, але на ігрових майданчиках, гойдалках я зустрілася з хлопчиками й дівчатками, які приїхали з мамами і маленькими братиками та сестричками. Усім їм тут – постійна увага. Лікарі стежать за здоров’ям мам і дітей – проводять медогляди, дозиметричний контроль, роблять аналізи. Постійно чергують лікар-педіатр, старша медсестра, помічник епідеміолога, цілодобово працюють пости медсестер. У визначені дні чергують аптекар, стоматолог, дозиметрист. У лікувальному корпусі обладнано ізолятор, однак він пустує [1]; всі почувають себе добре.

Корпуси «Дубок» і «Берізка» – поруч. Біля входів багато колясок. І поки жінки фотографуються на пам’ять, знайомлюся з Наталією Володимирівною Ходимчук, маляром-штукатуром із Прип’яті.

– Як зустріли вас на баришівській землі?

– Дуже тепло і гостинно. Всі ми зворушені турботою про нас: і одяг, і коляски, й іграшки одержали безплатно. З яким питанням не звернешся до дирекції санаторію, обов’язково допоможуть. Годують смачно, в меню – молочні продукти, соки, свіжі овочі.

– Лікарі дуже уважні, відпочинок організований добре, одержуємо свіжі газети, працює бібліотека, приїжджають автолавки, – підключається до розмови Ірина Володимирівна Светлова. – Всі одержали грошову допомогу, так що необхідне можемо купити. А ще ми задоволені чудовими концертами.

З цікавою програмою вже виступили в санаторії концертна бригада районного Будинку культури, учасники художньої самодіяльності Березанської № 1 та Морозівської середньої шкіл.

Старша медсестра табору Валентина Михайлівна Качан на прийомі

Знайомлюся з Валентиною Євгенівною Беспрозваною, Тетяною Сергіївною Білявською, Марією Олександрівною Терещенко – всі вони з Прип’яті. Хоч є мами і з Поліського та Іванківського районів. Галина Олександрівна Царенок із синами Василем, Толею і Сашком, приміром, з села Бобер Поліського району, Олена Владиславівна Андросенко з донькою Віталією – з Варовичів цього ж району. Всього в санаторії 133 мами з дітками. Живуть люди дружно. Особливо раді листам від рідних, чоловіків, які працюють на ліквідації наслідків аварії, в народному господарстві.

– Поговоріть ще з нашою Любою, – гуртом пропонують жінки. – Вона багатодітна мама.

Любов Миколаївна Кецкало разом з чоловіком Віктором Івановичем, трактористом, виховують дев’ятеро дітей.

– На кожного вистачає в неї тепла і ніжності, материнської любові. І в усіх громадських справах вона попереду, – розповідають її подруги.

Любов Миколаївна – привітна й щира жінка із Поліського, працює техробітницею на одному з підприємств. Трудолюбива і дружна сім’я.

– А зараз самій не важко? – запитую в неї.

– Та хіба ж я одна? Всі мені допомагають, а до повсякденних клопотів я звикла. Спасибі, маємо все необхідне, живемо в окремих кімнатах із зручностями.

Від жінок у цей день я чула тільки слова вдячності. Щирої вдячності за турботу, за теплий прийом. А інакше бути не може. Бо у характері радянських людей – чужу біду сприймати, як свою, і завжди приходити на допомогу.

Фото О.Надоленка

Київська правда, 1986 р., 13.06., № 140 (18622).

[1] Тобто стоїть порожнім (від російського “пустует”).