Надсилаю скромний чек…

В.Заруда

Французьке місто Банель-сюр-Сез розташоване в департаменті Гар. Саме там, де споруджена перша французька АЕС – Меркуль. Більшість жителів міста так чи інакше пов’язана з обслуговуванням цієї станції, відстань до якої всього 8 кілометрів. В місті діє технічний ліцей, що готує кадри техніків для АЕС. Довідавшись з передач Московського радіо про відкриття рахунку № 904, викладач історії, географії й французької мови ліцею Жан Левек повідомив про це друзям і колегам, які з готовністю відгукнулися на ініціативу зібрати кошти на допомогу потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС.

Днями п.Жан Левек з дружиною відвідали Київ. В Українському товаристві дружби і культурного зв’язку з зарубіжними країнами він передав кошти, зібрані жителями міста Банель-сюр-Сез. Гроші, переведені того ж дня на рахунок № 904 в Київському відділенні Зовнішторгбанку СРСР, 2500 французьких франків, Ж.Левек просив розглядати не як сумнів у здатності Радянського уряду надати допомогу потерпілим, а як жест доброї волі і солідарності з жителями Прип’яті і Чорнобиля, з усім радянським народом.

Ж.Левек передав також кілька листів жителів міста Банель-сюр-Сез, які внесли гроші, з проханням опублікувати їх у газеті як послання дружби і підтримки радянських людей.

Один з листів, на жаль, підписаний не чітко, й назвати автора не маємо змоги. Проте наведемо повністю текст, у якому чітко проступають дружні нотки у ставленні до радянських людей:

«Дорогі друзі, товариші! Як і всі прихильники миру, всі, хто пам’ятає про жертви радянського народу в ім’я нашого звільнення від нацизму, був глибоко приголомшений, коли довідався про страшну аварію на Чорнобильській АЕС. Я глибоко страждаю, думаючи про тих, хто віддав життя, виконуючи свій обов’язок. Але радянський народ хоробрий і мужній, має мудрий уряд, і він зробить все (як уже не раз довів), щоб подолати цю перешкоду».

А далі йде приписка, звернена до організатора збору коштів: «Товаришу Левек, я вдячний тобі за лист і твою прекрасну ініціативу. Долаю скромний чек на 400 франків на користь потерпілим на Чорнобильській АЕС. Побачимось на святі «Юманіте». 20 липня я їду до Хабаровська, звідки повернусь до Парижа на велосипеді.

З дружнім привітанням».

Що ж, додамо від себе: спасибі за співчуття, щасливої тобі, друже, дороги, найкращих вражень від перебування на радянській землі!

До організатора ініціативи звертається Мішель Андре:

«Дорогий товаришу! Одержав твого листа від 12 червня. Ні секунди не вагаючись, приєднуюсь до цієї прекрасної ініціативи на користь наших радянських друзів, які опинилися в біді. На жаль, моє становище безробітного не дозволяє мені внести гідний вклад. Сподіваюсь, що за моїм скромним вкладом надійде багато інших.

З братерським сердечним привітом до моїх радянських друзів».

Сповнений симпатії до радянського народу, до його славної історії, а також застереження до недругів лист Ф.Лабруса. Починається він із звернення до Ж.Левека:

«Дорогий друже.

З великим задоволенням направляю вам скромний чек на 100 франків для наших радянських друзів на знак солідарності з потерпілими на Чорнобильській АЕС.

Думаю, наш великий друг зараз над усе потребує поваги, співчуття і щирої дружби.

Йому вже доводилось заліковувати серйозні рани і переживати важкі ситуації. Однак всі ці випробування, на які його прирікала історія, тільки загартовували радянський народ. Ледве закінчився складний період після революції 1917 року, як він вимушений був вступити у збройну боротьбу, яка вилилась у найтяжчу битву всіх часів.

Ми ніколи не знайдемо досить влучних слів, щоб уславити цей народ і той шлях свободи, який він нам проклав кров’ю своїх синів в ім’я нашого звільнення від фашизму.

Таким чином, патентовані антирадянщики наших засобів масової інформації ще раз довели, що вони бездушні ненависники, нацисти, не здатні до співчуття навіть до нещастя іншого народу.

Так, Радянський Союз і цього разу успішно залікує свої рани, як заліковував раніш, подобається це чи ні безглуздим представникам «вільного світу».

Я звертаюсь до радянського народу із словами вдячності, висловлюю своє співчуття, щиру й глибоку дружбу у лихові, що його спіткало».

Біда єднає людей. А в цьому випадку воістину стверджується давня мудрість: той, хто хоче бачити – побачить. Прості люди за рубежем висловлюють щире співчуття жителям Чорнобильської зони, які зазнали лиха. Що ж до тих, хто лютує і, перекручуючи навмисне реальність, звинувачує нас лиш за те, що ми радянські, що живемо при соціалізмі, то їм осуд винесе історія.

Сьогодні вже відомо, наприклад, як західна преса смакувала тезу про «недостатність інформації» і на цій підставі фабрикувала нісенітниці. З легкої руки кореспондента ЮПІ, який послався на «одну жительку Києва», хоча у нього були офіційні дані повідомлення Ради Міністрів СРСР, з газети в газету на Заході пішла гуляти видумка про те, що при аварії на Чорнобильській АЕС загинуло дві тисячі чоловік. Це перевищувало справжнє число жертв на той час рівно в тисячу разів!

Вищезгаданий, а також багато інших подібних «фактів», висмоктаних з пальця непорядними кореспондентами, на повну потужність використовуються професіональними антирадянщиками. Проведено небувалу кампанію очорнительства СРСР. Пізніше, звичайно, почалось саморозвінчування «хронічних брехунів», як у свій час іменував подібних майстрів непристойних справ покійний президент Рузвельт. Проте свою брудну справу вони зробили. Галасом про аварію на Чорнобильській АЕС прикривався відгомін ядерних вибухів у Неваді, робилися спроби приглушити радянські миролюбні пропозиції, спрямовані на те, щоб назавжди і скрізь заборонити ядерні випробування, як перший крок на шляху до великої мети – ліквідації до кінця століття ядерної зброї.

Та у брехні короткі ноги. Правда пробивається крізь всякі заслони, долає всі перешкоди і торжествує. Свідченням цього є добрі і світлі слова щирої поваги й любові до радянських людей, що містяться у згаданих листах простих французів.

Київська правда, 1986 р., 30.07, № 177 (18659).