Стандарти без маски

В.Алексеєв, А.Подоляк

Сатиричним пером / [І тут, і всюди – скрізь погано]

Не знаємо, як у кого, а у нас слово «держстандарт» викликає якщо не страх, то, щонайменше, повагу і, як правило, асоціюється з гарно випрасуваним, застебнутим на всі мідні ґудзики мундиром прокурора. І, навпаки, читаючи у пресі повідомлення, що там-то і там-то допустили відхилення від ГОСТів, порушили стандарт, ми згадуємо той самий прокурорський мундир.

Однак емоції – справа суто особиста і єдиного стандарту, а тим більше ГОСТу на них нема і бути не може, а от документ, яким регламентується діяльність органів Держстандарту, так би мовити стандарт для стандарту, існує і навіть досить чіткий. В усякому випадку, коли, взявши в руки цей папір, працівники обласного комітету народного контролю спробували за його допомогою намалювати колективний портрет Білоцерківського центру стандартизації і метрології, цього своєрідного законодавця мод у справі стандартизації в області, то відразу виявили, що у тому самому парадному мундирі не вистачає одразу кількох ґудзиків, а в деяких місцях він навіть шитий білими нитками.

Більше того, детальніше знайомство із документальною стороною діяльності центру дало чимало підстав для вже зовсім крамольних у даному випадку висновків. А саме: білоцерківські стандарти, м’яко кажучи, самі не відповідають ніяким стандартам. Бо якщо заглянути у паспорт центру, чи то пак, ГОСТ, то там чорним по білому записано, що з січня нинішнього року він відноситься до першої категорії по оплаті праці. Це означає, що його працівникам належить щороку проводити понад півтисячі перевірок та більш як на 700 тисяч карбованців метрологічного обстеження. Це, до речі, якщо не вдаватися у деталі, основні функції центру стандартизації. Якщо ж подивитися на реальні справи метрологів, то картина буде дещо блідішою. І хоч показники у них в цілому дещо перевищують заплановані, загалом вони відповідають другій категорії.

Підсумовуючи все сказане досі, неважко дійти висновку, що Білоцерківський центр стандартизації і метрології за своїми об’єктивними даними займає незаслужено високе місце в табелі про ранги державних стандартів.

Однак відкинемо глобальні масштаби країни і республіки. Користуючись тими самими об’єктивними даними, спробуємо визначити, яке місце займає центр в межах Київської області. І тут також виявляється, що білоцерківські метрологи на першу категорію явно не тягнуть. Через відсутність необхідної матеріальної бази, а в ряді випадків наполегливості працівників центру близько 120 підприємств області змушені були торік звертатися за допомогою в Український ЦСМ для здійснення перевірок контрольно-вимірювальних приладів, тобто виконання тієї роботи, яку мали б робити білоцерківські метрологи.

Втім і перевірені прилади не можуть дати їх господарям стопроцентної гарантії у точності і надійності. Свого часу Білоцерківський центр стандартизації і метрології запевнив, скажімо, колектив Білоцерківської ТЕЦ в тому, що вся контрольно-вимірювальна апаратура теплоцентралі у цілком задовільному стані, в той час як значна частина приладів виявилась взагалі непридатною для використання [1].

Що вже казати про достовірність даних для підприємств інших районів, скаже читач, якщо у себе під боком така «точність». Однак немало й таких, кого подібні відхилення від стандарту в роботі центру лише радують. Сюди відносяться насамперед різних мастей бракороби, що звикли міряти міцність на зуб, а точність на око. Тільки за даними Держарбітражу при Київському облвиконкомі торік було розглянуто 576 позовів споживачів проти бракоробів на загальну суму понад 617 тисяч карбованців. Найбільше «проштрафилися» у прямому і переносному значенні цього слова Бабинецький і Пісківський склозаводи, Васильківський завод холодильників (проти якого, до речі, порушено 114 справ з приводу невідповідності стандартам його продукції), Білоцерківське взуттєве об’єднання, білицький завод «Теплозвукоізоляція» та деякі інші.

За даними київської оптово-роздрібної фірми «Меблі», через невідповідність ГОСТу бракувались до 36 процентів меблів Фастівської фабрики, 22 проценти товарів народного споживання Броварського ДОКу. Близько 500 скарг протягом минулого року було подано покупцями і торговельними організаціями на низьку якість меблів Ірпінської фабрики.

А що ж служба, яка першою повинна була б сигналізувати про брак? Її працівники, мов ті дівчата на виданні, стояли і сором’язливо м’яли куточки хустинок, спостерігаючи, як керівники підприємств, одержавши «суворі» подання центру, і вухом не ведуть для виправлення виявлених недоліків.

Та й самих інспекторів центру на деяких підприємствах перестали всерйоз сприймати. І винні в тому не стільки керівники підприємств, як самі інспектори, що з’являлися на завод чи фабрику частіше з метою поставити «галочку» у план своєї роботи. Скажімо, на білицькому заводі «Теплозвукоізоляція» інспектори тт.Валовенко та Смирнова вибрали для контролю два з шести основних виробів, які в загальному обсязі товарної продукції складають аж… 5.1 процента. Більше місяця вивчали метрологи продукцію. В результаті виявили чимало серйозних недоліків, відхилень від стандарту і винесли суворий вердикт – заборонити реалізацію партії продукції. Та через місяць, не дочекавшись виправлення причин браку, інспектори змінили гнів на милість і зняли заборону.

У продукції Комарівської меблевої фабрики інспектори центру знайшли більше, ніж потрібно, вад для суворих висновків, однак невідомо, яким чином до офіційних актів їх зауваження не потрапили. І якби не принциповість представників торгівлі і покупців, ми б з вами так і не довідалися, що письмові столи, зроблені у Комарівці, не відповідають не тільки стандартам, а й елементарним правилам їх експлуатації. Те ж саме можна сказати про ліжка Броварського виробничого деревообробного об’єднання, яке перевіряли інспектори центру тт.Равич, Осецька та Рогачов, але їхні сигнали про серйозні порушення ГОСТів до висновку, підписаному заступником директора ЦСМ В.Я.Лимарем, не потрапили, а отже, й не стали надбанням гласності.

Не витримує ніякої критики стан обслуговування працівниками метрологічного центру ремонтних майстерень обл- та райагропромів. Комбайни і трактори, відремонтовані там, нерідко без сторонньої допомоги не можуть залишити подвір’я майстерні, а якщо почитати акти перевірок цих підприємств працівниками ЦСМ, то крім неістотних зауважень – нічого серйозного.

Або взяти таку важливу ділянку роботи центру, як атестація продукції на державний Знак якості. Ох ці вже знаки, – невдоволено зітхнуть керівники центру стандартизації і метрології. З ними особливо багато клопоту. Лише торік Держстандарт СРСР відмовив у реєстрації рішень державної атестаційної комісії (сюди входять переважно працівники центру) про віднесення до вищої категорії якості продукції восьми підприємств, що явно похитнуло репутацію білоцерківських метрологів. А все через отой злощасний бородянський екскаватор ЕО-2621В, якому атестаційна комісія невиправдано присвоїла вищу категорію якості аж на три роки.

Здавалося б, що то за біда, зайвий п’ятикутник на фасаді. А виявляється, це й незаконно одержаний заводом прибуток, незароблені премії і ще багато, багато чого незаконного.

Лише після втручання Комітету народного контролю СРСР помилку метрологів було виправлено. Однак на парадному мундирі центру пляма залишилася.

Що ж, скажете, така вже доля мундира, особливо якщо він на плечах не зовсім дбайливого, а використовуючи термінологію метрологів, не відповідаючого ГОСТу господаря. В тому, що нині таким недбайливим господарем виявився Білоцерківський центр стандартизації і метрології, винні, передусім, його працівники, які знизили останнім часом вимогливість до якості своєї праці, здали високі у минулому позиції суворих але справедливих законодавців стандарту. І, звичайно, лише від них самих, керівників і спеціалістів центру, залежить – відповідатиме чи ні білоцерківський стандарт першій категорії як по оплаті, так і по якості роботи.

Київська правда, 1986 р., 1.08, № 179 (18661).

[1] На щастя, метрологічне забезпечення атомних електростанцій – справа секретна, про неї преса ніколи не писала. А то й там навідкривають казна-що…