Дорога на Прип’ять

В.Сало, спецкор «Київської правди». Прип’ять – Київ

Розповіді про мужність і героїзм

Хто бував у районі Чорнобильської АЕС, того знову туди вабить дорога. Тягне до людей, котрі ліквідовують наслідки аварії, несуть службу в особливій зоні – тридцятикілометровій. Тут майже цілодобово не вщухає робота.

Стосовно працівників органів внутрішніх справ слово «майже» доречно опустити. Нині перед ними стоять інші завдання, ніж, скажімо, в кінці квітня – на початку травня, та вони не менш відповідальні. Це – забезпечення порядку на евакуйованій території та чіткого руху транспорту з вантажами для Прип’яті, оберігання майна, залишеного в зоні і, звичайно, дозиметричний контроль.

Водночас будуються у Термахівці Іванківського і Зорині Чорнобильського районів нові приміщення Прип’ятського міського [1] і Чорнобильського районного відділів внутрішніх справ, зводиться житло. Роботи вистачає, так само, як і проблем, які аж ніяк не можна відкладати на потім. Приміром, будівництво у Термахівці розпочали раніше і справи тут налагоджено як слід. Відповідальний за будівництво майор міліції Анатолій Іванович Горовенко показує нам будівельний майданчик. Адмінкорпус і гуртожиток уже майже готові, добудовуються гаражі і складські приміщення. Неподалік – місце для санпропускника, котельної. Буде тут своя їдальня на сто місць, душові тощо. Зводиться і житло. Шість чепурних будиночків уже радують око, на черзі – інші передбачені планом забудови.

– Врахуйте, – підкреслює А.І.Горовенко, – будуємо господарським способом, участь беруть різні міськрайвідділи внутрішніх справ області. Наприклад, колеги з Обухова обіцяють два будинки, ще один – таращанці. А працівники Ірпінського МВВС за рахунок особистого часу проклали метрів сто дороги. Хороші ділові стосунки склалися у працівників міліції з місцевим колгоспом імені 1 Травня і Термахівською сільською Радою народних депутатів. З головою правління М.Ф.Єрмаком і головою виконкому Н.Ф.Бірюк без затримки вирішуємо всі питання.

– Яка допомога потрібна? – дістає записник секретар парткому управління внутрішніх справ облвиконкому Микола Олексійович Пилипчук.

– Поки що ніякої, все йде гаразд.

Зате в Зорині невирішених питань було чимало. То інструментів не вистачило, то ще якісь неув’язки – будову розпочали недавно і не все відлагоджено, як хотілося б. Є тут частка вини і відповідальних за об’єкт, які не зуміли з перших днів чітко організувати роботу. Вкотре переконуєшся: де люди по-справжньому вболівають за доручену ділянку, там і порядок, і темпи. Як би там не було, а осінь не за горами, і до негоди треба будівництво в основному завершити.

Пригадалася така, на перший погляд, дрібниця. Наш добрий знайомий комендант контрольно-пропускного пункту в Дитятках М.П.Пилипенко запросив до своїх «апартаментів».

– Ось, – вдоволено показав на підлогу, – лінолеум поклали – і одразу затишніше стало, повіяло домашнім теплом. Приходять хлопці після чергування і настрій якось поліпшується. Можна відпочити, проглянути свіжі газети, є телевізор.

Непомітно підкрався вечір, коли ми обігнали колону автомобілів. Просимо зупинитися першу автомашину, яка йде в голові колони. Як з’ясувалося, воїни цього підрозділу проводять дезактивацію населених пунктів. Це завдяки їхній абсолютно добросовісній і такій нелегкій роботі повернулися в свої домівки жителі села Черемошна. Щоб не втрачати час, підсідаю в армійський УАЗ і поки нам з ними по дорозі, прошу розповісти про завдання, поставлені перед воїнами. Офіцери В.М.Маринін і М.І.Купач виявилися цікавими співрозмовниками, шкода тільки, що колеса так швидко «з’їдають» кілометри асфальтівки. Воїни-хіміки почали роботи по дезактивації наприкінці травня. Спочатку в Прип’яті, згодом на самій АЕС, а ось тепер трудяться в населених пунктах тридцятикілометрової зони. Неважко уявити, які обсяги робіт доводиться виконувати їм. Адже кожний двір необхідно перекопати, зібрати і вивезти сміття, гній, сіно, по кілька разів мити спеціальними розчинами будівлі. Нелегко дається кожний відвойований у незримого ворога метр землі.

По дорозі на Прип’ять заїжджаємо в Луговики. В кабінеті підполковника міліції Василя Федоровича Андрієнка, який нині очолює Прип’ятський МВВС, застали заступника голови Прип’ятського міськвиконкому Володимира Костянтиновича Кононихіна, інших товаришів. Прислухаємося до розмови, з’ясовуємо, їде йдеться про повернення людям автомобілів, які залишилися в місті і нині безпечні для користування.

Начальник прес-центру УВС облвиконкому майор міліції М.І.Лук’янчук вкотре поглядає на годинник: початок одинадцятої вечора, пора. Після перевдягання, процедури обов’язкової, їдемо в Прип’ять – перевірити, як несуть нічну службу наряди міліції. Навіть у цей пізній час дорога не спить, і водію молодшому сержанту міліції Василю Володимировичу Шутенку з Прип’ятського МВВС час від часу доводиться притискатися до краю асфальтової стрічки, при цьому не з’їжджаючи на обочину. Там радіоактивний фон значно більший, ніж на дорозі, яка постійно миється. Ця вимога обов’язкова для всіх водіїв, від додержання її великою мірою залежить «чистота» в зоні.

Селище енергетиків зустрічає дзвінкою тишею. Здається, місто відпочиває після трудового дня. Переморгуються на перехрестях світлофори. Зупиняємося біля СВПЧ-6. Клацає затвор фотоапарата. Його звук, здається, чути на сотні метрів довкола. Наш фотокореспондент знімає пожежні машини. Ті самі, на яких відважні бійці вели боротьбу з вогнем на атомній три місяці тому і перемогли.

Бронетранспортери біля Прип’ятського міськвідділу внутрішніх справ давно нікого не дивують. На них здійснюється патрулювання вулиць, при необхідності – виїзди на місця. Водій БТРа Олександр Шатохін і молодший сержант Олександр Полторапавел, перший з Харкова, другий з Дніпропетровської області, запрошують всередину, і броньована машина плавно рушає з місця. Їдемо звичним для хлопців маршрутом, вдивляємся в нічні вулиці. Вартують це місто, майно, що залишилося в квартирах, люди мужні і сміливі. Через кожні чотири години з Луговиків приїжджає зміна. Звичайна робота в незвичайних умовах.

На одному з контрольно-пропускних пунктів М.О.Пилипчук попросив загальмувати. Що трапилося? Виявляється, звернув увагу, що чергові працюють без респіраторів. Елементарна безпечність [2], людям важко звикати до небезпеки, яку не бачиш.

…Стрілки годинника давно вже показували початок нової доби. Час вертатися додому. Знову стелиться під колеса дорога, а водій притискується до її краю, розминаючись з вогнями зустрічних вантажівок.

Дорога на Прип’ять трудиться вдень і вночі.

Фото В.Білика

Київська правда, 1986 р., 5.08, № 182 (18664).

[1] Отже, на той час будівництво нового міста замість Прип’яті ще не було вирішене, бо з побудовою Славутича цей відділ логічно було б перенести до Славутича.

[2] Тобто необережність, від російського “беспечность”.