Турбота про здоров’я

Бесіду в Клубі ділових зустрічей записала О.Дейнеко

Клуб ділових зустрічей

У численних листах читачі «Київської правди» цікавляться, як організована робота різноманітних медичних служб у нашій області після аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема в районах, прилеглих до 30-кілометрової зони, в обласній клінічній лікарні, чи повністю досягнуто безпеки людей, як контролюгться їх здоров’я сьогодні.

Редакція вирішила зібрати в Клубі ділових зустрічей медиків – керівників галузі області, представників різних служб – і попросила їх відповісти на запитання, підказані читачами газети.

Наші гості – завідуючий облздороввідділом Олександр Іванович Авраменко, головний лікар обласної клінічної лікарні Андрій Маркович Клименко, головний радіолог області професор Тамара Порфирівна Сиваченко, працівник гематологічного відділення обласної лікарні Микола Іванович Кравченко, головний кардіолог області Майя Аронівна Грановська.

– Олександре Івановичу, в столиці України створено Всесоюзний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук СРСР, який очолив міністр охорони здоров’я УРСР доктор медичних наук А.Ю.Романенко. Яка мета створення цього науково-дослідного закладу? Які завдання стоять перед ним?

– Чорнобиль примусив серйозно задуматись над багатьма питаннями, які випливали з подій, що сталися на атомній. Насамперед зазначу, що центр радіаційної медицини – не лікувальний заклад, а науковий, дослідницький центр.

Сьогодні можна стверджувати, що змін, які відбилися б на здоров’ї людини, на здоров’ї всіх тих, хто не був зайнятий безпосередньо на ліквідації аварії на АЕС, не сталося.

В перші дні після аварії було дуже багато нездорових чуток, в основному поширюваних нашими недругами по радіо з-за кордону: буцімто в районі атомної сотні, а то й тисячі померлих, зареєстровано променеву хворобу, що вразила абсолютно всіх, хто хоч трохи перебував у тій зоні, не кажучи вже про мешканців Прип’яті й Чорнобиля, страшні рани від опіків…

Нічого цього не було, і наша, лікарів, робота в перші і наступні дні після аварії полягала в основному в тому, щоб заспокоїти людей, зняти стресові явища, бо часто в ті дні саме їх – стреси – приймали за ознаки променевої хвороби. І сьогодні медики області з допомогою працівників лікувальних закладів з багатьох областей республіки здійснюють, продовжуючи почату в кінці квітня роботу, дозиметричні заміри, аналізи.

Мене часто запитують, скільки в ті дні було зареєстровано випадків променевої хвороби? Не було зовсім. Крім, звичайно, тих хлопців, що працювали в ніч аварії біля реактора і які одразу ж були доставлені в спеціалізовані лікувальні заклади Москви, Києва.

Про променеву хворобу серед маси населення, що виїздило з Прип’яті, Чорнобиля, прилеглих сіл, не було й мови. Всі ці люди були абсолютно здоровими. Такими є й нині.

За день приймали тоді лише в Поліському та Іванкові до тисячі чоловік. Не відчули ніякої нестачі з білизною, одягом, харчуванням для цих людей, з медикаментами. Організували медичне обслуговування і для мешканців всіх сіл поліських районів. Дуже допомогли нам в ті дні лікарі Києва. Закріпили їх за кожним населеним пунктом, де вони негайно організували дозиметричні заміри, роботу бань [1], переодягання, в разі потреби разом із сільськими медиками надавали потрібну допомогу населенню.

Але продовжу про центр радіаційної медицини, який складатиметься з трьох інститутів – епідеміології та профілактики променевих уражень, клінічної радіології, експериментальної радіології. Основне завдання в найближчий час – створення «банку здоров’я», реєстру для великої кількості населення. Цим займатиметься інститут епідеміології. Усе населення, яке зазнало наймінімальнішого впливу радіації, взято на облік. Проведено обстеження людей. Одержані дані закладаються в електронну пам’ять машин. Перевірити цих людей або когось окремо можна через рік, через десять, двадцять років. У такому масштабі подібні дослідженая здійснені у нас вперше. І, безумовно, вони допоможуть краще вивчити радіацію, вплив її на організм людини.

– Як радіолог, ви, Тамаро Порфирівно, відчуваєте, напевне, особливу відповідальність. І саме ви з найбільшою точністю можете визначити рівень небезпеки для жителів районів, прилеглих до 30-кілометрової зони.

– Так, ми, радіологи, розуміли, можливо, більше, ніж інші, глибину небезпеки, яку криє в собі атом, що перестав підкорятись волі людини. Але водночас ми розуміли: раз люди вчасно евакуйовані, то й небезпека зведена до мінімуму. Це перше. Друге. Треба встановити суворий контроль за тією масою людей, що переміщалася в перші дні після аварії з Прип’яті і Чорнобиля (в основному жінки, діти, старі) і навпаки – в Прип’ять і Чорнобиль, щоб працювати там, якнайшвидше ліквідувати наслідки аварії. І трете. Викиди, які були на четвертому реакторі, спочатку та й потім при певних запобіжних заходах небезпеки не являли. Особливо, що стосується Києва і Київської області. Трохи підвищений фон, про який так багато говорили, небезпеки для здоров’я не являв. Треба роками й роками жити при такому фоні, щоб сталися якісь мінімальні зміни в організмі.

Наше, радіологів, завдання з перших днів і до цього часу – постійні дозиметричні виміри, аналізи крові людини. Це робилося і робиться для того, щоб визначити ступінь впливу радіації на кожного. Всюди організували дозиметричні пости, лабораторії. На дорогах ці пости діють і сьогодні. У населених пунктах в них вже немає потреби. В травні кожен пост щодня заміряв сотні людей. Тим, у кого виявляли «зайві» відсотки, або десяті рентгена (здебільшого зараженим був тільки одяг), одразу влаштовували миття, переодягання, робили аналізи. Лабораторії, в яких працювали в основному молоді дівчата, діяли також цілодобово. Не можу не сказати доброго слова про цих дівчаток, майже дітей. Виявили таку самовідданість, вміння трудитись, що з радісним подивом ми, їх батьки, констатували: це ж наші діти, хороші діти. А ми про них так часто думаємо, що вони наче не такі, як нам би того хотілось. Вони такі. І випробування в екстремальній ситуації довело це.

Кров дуже чутливо реагує на зовнішні фактори. Так ось, дівчата-лаборанти зробили ще тоді, в походних умовах, понад п’ять тисяч аналізів. І сьогодні ми можемо констатувати: змін у крові не було. Ні тоді, ні тепер [2].

Весь час займаємось дозиметричними вимірами в окремих місцях – на дорогах, у селах, в районних центрах. У травні за рахунок радіонуклідів йоду, що живуть недовго – від однієї секунди до кількох днів – фон був підвищеним. Але з розпадом радіонуклідів швидко знижувався. Сьогодні, крім зон, прилеглих до Чорнобильської АЕС, радіаційна обстановка всюди нормалізувалась. Підкреслюю, ніде вона не являє небезпеки для здоров’я людини.

Вже склалася думка спеціалістів про ту межу, яка не впливає на здоров’я людини. Це – 0.5 бера (біологічного еквівалента рентгена) на рік. Якщо вважати, що середня тривалість життя людини – 70 років, то за цей час вона «набере» 35 бер. Ця доза не призводить ні до якихось хворобливих станів людини, ні до порушень у потомстві навіть третього, четвертого коліна [3].

Що стосується людей, які працюють з радіоактивними речовинами, – рентгенологів, працівників атомних станцій, то у них «доза» – до 5 бер на рік. А оскільки працюють вони в середньому по 30 років, то помноживши 30 на 5, дістаємо 150 бер за все життя. У деяких країнах, у тому числі в США, ця доза значно вища – 170 бер, і вона вважається нешкідливою. Тому з усією відповідальністю можу сказати, що та доза радіації, яку одержують кияни та жителі області, не впливатиме на тривалість життя, на здоров’я [4].

Кілька слів про йод. Його, якщо він є у повітрі у великих кількостях, накопичує щитовидна залоза, від якої залежить і психічний, і фізичний стан людини. Для дорослих ті дози йоду, які ми реєстрували, не являли жодної небезпеки. Це показали і обстеження більш як двох тисяч чоловік, обстеження, спрямовані саме на вміст йоду. Більш чутливі до нього діти. В травні в 30-кілометровій зоні ми виявили невеликий процент дітей, у яких вміст йоду в щитовидці був трохи більшим норми, їх взяли на диспансерний облік, недавно обслідували ще раз. Відхилень немає. І я, як радіолог, з впевненістю стверджую, що з цими дітьми все буде в порядку. Ті розмови, що точилися в перші тижні після аварії про «жахливі» зміни у щитовидках, не мають під собою ніяких підстав. На щитовидну залозу впливав тоді не стільки йод, скільки стресові ситуації.

Ми іноді лікуємо деякі захворювання щитовидки радіоактивним йодом. Скажу, що лікувальні дози набагато вищі, ніж ті, що були одержані нами в травні.

– Тамаро Порфирівно, чи правильно діяли ті, хто робив профілактичні прийоми йоду в травні?

– Якщо під керівництвом лікаря – так. Якщо на свій розсуд – ні. Були такі випадки самолікування йодом, що люди потрапляли у лікарні. І немалих зусиль коштувало нам поставити їх на ноги.

Після аварії на атомній обласна лікарня здійснила обстеження більше тисячі чоловік.

– Для того, щоб обстежитись, обов’язково лягати в лікарню?

– Звичайно, ні. Досить лише здати кров на аналіз. У нас в обласній давно існує радіологічна лабораторія. Тепер розширили її. Аналізи робимо і швидко, і якісно. Радує, що у величезній масі аналізів не знаходимо відхилень від норми.

– Чимало говорять сьогодні про цезій. Ваша думка?

– В повітрі цезію немає. Деяка кількість його є на поверхні грунту, на листі. Дуже важливо вживати продукти харчування перевірені, не купувати їх на базарі у тих, хто не має талону дозиметричного контролю. Все треба ретельно мити, чистити. М’ясо трохи поварити і злити цю воду, доварювати в іншій. Небезпечно пити неперевірене молоко у районах, що прилягають до 30-кілометрової зони. Туди молоко, інші продукти протягом деякого часу завозитимуться [4].

– Кажуть, в цьому році, мається на увазі влітку, менше шлункових захворювань, розладів. Чи так це?

– Так. Справа в тому, що всі ми, захищаючись від радіації, весь час мили руки, помешкання, вулиці, фрукти, овочі. Чистота відіграла свою роль. Саме чистота поставила заслін багатьом хворобам. Добре було б, коли б ці вимушені заходи стали для нас нормою. Не даремно ж кажуть, що чистота – запорука здоров’я.

– Обстеження на вміст цезію теж здійснюються з допомогою аналізів крові?

– Не тільки. Маємо кілька апаратів-лічильників – СИЧ (счетчик измерения человека). З їх допомогою з абсолютною точністю вже перевірили дев’ять тисяч чоловік. Робота ця триває. Чи виявили людей із значним вмістом в якихось органах цезію? Ні. Таких немає. Показники – нульові. Але перевіримо всіх. В тому числі і населення Києва. Для обстежень використовуємо не тільки СИЧ, але й іншу радіологічну апаратуру, відповідно настроєну. В цьому нам, лікарям області, допомагають медики Київського медичного інституту, інститутів кардіології та ендокринології, клініки Шалімова, рентгенологічного і радіологічного інституту, інші заклади.

– Багато розмов точиться про шкоду і користь алкоголю.

– Пробачте, переб’ю. Можна говорити тільки про шкоду. Алкоголь сприяє 100-процентному поглинанню організмом радіоактивних елементів. Алкоголь руйнує нервову систему, як, до речі, і нікотин.

Продовжу розмову, спираючись на конкретні цифри. Всіх цікавлять прогнози. На мільйон населення, яке одержить 1 бер через 20 років, кількість онкологічних захворювань збільшиться на 120-130 випадків. Думаю, що про генетичні зміни взагалі не варто говорити [5].

Сьогодні головна наша хвороба – чутки. Вони страшніші радіації. Саме з чутками треба нещадно боротись. І робити це слід в першу чергу нам, медикам [6].

– Як же ведеться ця робота – пропагандистська, профілактична? Слово вам, Андрію Марковичу.

– Ніколи ми так близько і так активно не спілкувалися з людьми. Лікар завжди в скрутну хвилину приходить на допомогу. А в ці місяці, коли йшла напружена, активна робота по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній, роль медичних працівників зросла. Підкреслю ще раз: ми не лише лікували тіло, весь організм, ми перш за все заспокоювали, знімали стреси. І це було найважливішим. Кожен з нас став ще й лектором, пропагандистом. Всі, хто працював і працює в районах, прилеглих до 30-кілометрової зони, безпосередньо в обласній лікарні, в районних поліклініках, лікарнях, в сільських фельдшерсько-акушерських пунктах, виступають з лекціями і бесідами, роз’яснюють, вчать, радять. Радіаційна обстановка в області не була гостро небезпечною. Більшу небезпеку являв психологічний стан. І з цією небезпекою ми справились, зуміли переконати людей і в тому, що немає підстав для страху, і в тому, що треба дотримуватись певних санітарно-гігієнічних умов. Тут неабияку роль відіграла і санітарна служба області.

Склали пам’ятки для населення. Все зробили для того, щоб батьки були спокійні за дітей. Для них у населених пунктах, прилеглих до 30-кілометрової зони, організовано безплатне харчування, в школах учні перебувають по 12 годин, щоб менше знаходитись на ґрунтових дорогах, на траві, в саду чи лісі. Добились, щоб в школах, дитячих садках весь час мились підлоги, меблі, стіни, щоб заасфальтовані були території біля дитячих закладів. Всюди встановлено строгий контроль за продуктами.

– Андрію Марковичу, найбільша небезпека сьогодні, що стосується цезію, грунт. Правильно ми зрозуміли? Що робиться для швидшого відновлення експлуатації площ, прилеглих до 30-кілометрової зони?

– Я б не вживав цього слова – небезпека, її немає. Ми чітко знаємо кордони заражених полів. Дуже уважно ставимось до питання, де можна, а де не можна працювати людям. Впритул займається цими грунтами агропром, вирішуючи, де і що сіяти, де треба змінювати кислотність грунтів, куди вносити вапно. Сьогодні ясно, що на кормах, вирощених на поліських землях, можна відгодовувати молодняк великої рогатої худоби. У телят цезій швидко повністю виводиться з організму.

– Читачі газети цікавляться, чи стало більше за останні місяці у нас в області серцево-судинних захворювань? На це запитання попросимо відповісти головного кардіолога області. Будь ласка, Майє Аронівно.

– В перші дні після аварії (я з групою лікарів працювала тоді в Поліському) було чимало загострень серцево-судинних захворювань. Це можливо, й породило паніку, що радіація впливає. Одразу заперечу: в тих розмірах, далеких від небезпечних норм, не могла впливати. Захворювання з’явилось на психо-емоційній основі. Наша робота тоді, прямо скажу – нелегка робота, не зовсім звична для нас, полягала у конкретній турботі про кожну людину. Роз’яснювали, заспокоювали. І у більшості випадків цього було досить.

Хочу добре слово сказати, так само, як і Тамара Порфирівна, про наших молодих лікарів. 27-28 квітня всі вони з кардіологічного відділення обласної лікарні приїхали туди, у гарячу точку. І тут же включились у роботу без сну і відпочинку.

Екстремальна обстановка, що склалася тоді, виявила і недоліки, і все добре й світле в людях. В перші дні не було у нас ніяких інструкцій, ніяких висновків, що грунтуються на досвіді. Що робити в конкретному випадку? Як правильно? Вирішували на місці, беручи всю відповідальність на себе. І це заставляло мозок чіткіше працювати, бути більш зібраним.

Але ми забули про основне питання. Серцево-судинні захворювання незалежні від радіації. За останні місяці немає у нас росту інфарктів, гіпертонічних кризів. Порушення ритмів серця, приступи стенокардії спостерігаються у тих же кількостях, як і раніше.

Рухатись, робити щодня зарядку, займатись спортом – просто необхідно. Слід категорично відмовитись від алкоголю, не палити. І, що я вважаю одним з головних факторів для кожної людини, берегти, загартовувати нервову систему. Не розпускатись. Бути зібраним, цілеспрямованим, активно спілкуватись з іншими, читати, ходити в кіно, театр… Загалом, жити повнокровно.

– Мабуть, ніколи в нашій області не робилось стільки аналізів крові, як у ці місяці. Як було організовано цю роботу? Що показують аналізи? Вам слово, Миколо Івановичу.

– Якби нам у нормальних умовах сказали, що треба організувати протягом доби кілька десятків стаціонарних і похідних лабораторій, ми б відповіли, що це неможливо. Коли трапилась біда на атомній, звідки тільки сили й енергія взялись. Все зробили, як того вимагали обставини. І за добу лабораторії працювали на повну силу, укомплектовані потрібною кількістю людей. Адже трудились цілодобово. Одразу визначили, на що треба звертати увагу, які показники вважати головними. З першого дня і до сьогоднішнього, це доводять тисячі й тисячі аналізів, змін у крові немає [2]. Обслідування продовжуємо.

Дуже багато сил, вміння доклала в справі організації роботи лабораторій, лікарів-гематологів головний гематолог нашої області Марта Йосипівна Біленька. Як і всі працівники гематологічного відділення обласної лікарні, вона з першого дня перебувала і перебуває на передовій боротьби за здоров’я людей.

– Чи були у вашому відділенні важкі хворі з числа тих, хто працював біля реактора в останні дні квітня?

– Двох хлопців у досить важкому стані доставила швидка з Прип’яті. Зробили все, що могли, разом з інститутом переливання крові. Повернули їх до життя, до роботи. Більше у відділенні з ознаками променевої хвороби нікого не було. Приймаємо чимало людей на обстеження. Через тиждень – другий виписуємо з висновком: здоровий. Ніяких ознак променевої хвороби ні у кого не виявляли.

О.І.Авраменко: – Нам, всім медикам області, довелось пережити складні часи. Люди в основному спрацювали добре. Інакше й бути не могло, і не буде. Бо ж головна наша турбота – здоров’я людини. Ми все зробимо, щоб зберегти його міцним, щоб кожен міг з повною силою трудитись, черпаючи в силі цій радість, віддаючи працю свою Вітчизні.

Сьогодні справи на атомній нормалізуються. Та деякі наслідки аварії ще дають себе знати. Наш, медиків, обов’язок – здійснити ряд необхідних заходів, щоб виключити найменшу небезпеку для здоров’я людини і сьогодні, і в майбутньому. З цим важливим завданням справимось.

Під час зустрічі. Фото Д.Злобінського

Київська правда, 1986 р., 28.10, № 251 (18733).

[1] Тобто лазень.

[2] Одразу після катастрофи в поліклініках Києва різко скоротили формулу крові, яку вписували в облікові картки після звичайних планових аналізів крові (наприклад, науковці АН УРСР здавали кров на аналіз щорічно під час профілактичних оглядів). Оскільки було що приховувати, значить, ці результати були погані. Так що шановна пані професор бреше.

[3] Про третє чи тим більше четверте коліно говорити трохи зарано (це з’ясується хіба ближче до 2050 р.), але для того щоб подолати небезпеку методом оббріхування, такі міркування цілком підходять.

[4] Аж тільки тут і то припадком ми довідуємось, що в Україні через шість місяців після вибуху збирались завозити чисті харчі. Тут вам не Білорусія, де це завезення відбувалось уже в травні! Та й то не знати, чи насправді харчі завозили (це складніше), чи тільки збиралися це робити (так простіше).

[5] Совєтське прислів’я каже: коли у Москві ріжуть нігті, у Києві рубають пальці. Додаткову смертність (а отже, скорочення тривалості життя) від колективної дози опромінення московські брехуни від радіології не заперечували, навіть генерал-брехун Л.А.Ільїн. А їхні київські колегі й це заперечують.

[6] Не міліція і не КҐБ, а медики мають боротись з чутками. За маршала Брежнєва медики запроторювали “пліктарів” у психіатричні лікарні. Теж боролись.