2. Резиденція гетьмана

Олександр Кучерук

П. Скоропадський згадував:

«довідавшись про взяття міністерства внутрішніх справ, яке займало колишній будинок генерал-губернатора, я вирішив негайно переїхати туди. Пам’ятаю, що переїзд з будинку Безаків [176] на Інститутську вулицю являв собою досить смішне видовище. Я їхав в автомобілі з ковдрою і подушкою (мої речі десь загубилися). В цей же автомобіль напахалася купа народу. Ми сміялися, найшовши, що урочистий в’їзд нового уряду не є величним видовищем» [177].

Таким чином гетьманською резиденцією став будинок по вулиці Інститутській, 40. Це той будинок, де ще недавно перебували голова та Рада Народних Міністрів УНР і Міністерство внутрішніх справ уряду УНР. Тут найближчими днями, одразу після формування, розташувався Кабінет Міністрів Української Держави. (З часом пропонувалося перенести гетьманську резиденцію до Маріїнського палацу, але уряд не підтримав цієї пропозиції [178]).

Того ж 29 квітня газети опублікували «Грамоту до усього українського народу», де серед іншого сказано:

«Центральна і Мала Рада, а також всі земельні комітети від нинішнього дня розпускаються. Всі міністри і товариші звільняються. Всі инші урядовці, що працюють в державних інституціях зістаються на своїх посадах і повинні продовжувати виконання своїх обов’язків» [179].

Ось як запам’ятав Д. Дорошенко палац на Інститутській, 40:

«Тут у великій залі на другому поверсі відбувалися прийоми делегацій й урочисті прийоми чужоземних послів; поруч цієї зали містився кабінет Гетьмана, де він працював, приймав міністрів та інших службових осіб, де він давав аудієнції. На тому ж самому поверсі в двох залях, одна поруч другої засідала Рада Народних міністрів. В кількох кімнатах внизу містилася канцелярія гетьмана. В будинку була й невелика домашня церква. В цьому ж будинкові містилися й приватні покої Гетьмана, всього 3 – 4 невеликих кімнати, крім столової й вітальні» [180].

Згодом, після зустрічі гетьмана П. Скоропадського з колишнім головою Ради Народних Міністрів УНР В. Винниченком у справі реорганізації гетьманського Кабінету Міністрів 27 листопада 1918 року, останній пише, що гетьман

«сидить у червоному „моєму” кабінеті, за тим самим столом, за яким я приймав делегації, послів від Антанти, комісарів, большевиків» [181].

Д. Дорошенко звертає увагу на охорону резиденції:

«Гетьманський будинок охоронявся спеціальною вартою. За кілька кроків від нього зупиняли кожного перехожого, або авто й питали перепустку; до будинку пускали лише по особливих перепустках. Так само охороняли й сад і взагалі цілу гетьманську садибу. Будинок і подвір’я завжди були повні озброєних людей і це надавало їм вигляд якогось військового табору» [182].

(І саме у цьому будинку в ніч з 13 на 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський підписав зречення, що стало кінцем Української Держави та початком відновлення Української Народної Республіки на чолі з Директорією.)

Примітки

176. Безак, колишній «предводитель дворянства Київської губернії», російський монархіст, діяв у цьому русі і в час Української держави.

177. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1919. – С.157. Варто зауважити, що частина спогадів П.Скоропадського в українському перекладі було вперше опубліковане в кількох числах часопису «Хліборобська Україна», текст спогадів був досить сильно відредагований і частково скорочений.

178. ЦДАВО України. Ф.1064. – Оп. 1. – Спр. 6. – Арк. 232.

179. Дорошенко Д. Історія України. 1917 – 1923 рр. – Том. 2. Українська Гетьманська держава 1918 року. – Ужгород, 1930. – С. 49 – 50.

180. Там само. – С. 77.

181. Винниченко В. Відродження нації. – Частина І. – С. 306.

182. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914-1918). – Частина третя. Доба Гетьманщини (1918). – Львів, 1923. – С.56.