3. Установи та міністерства
Олександр Кучерук
Після встановлення влади гетьмана П. Скоропадського у структурі і номенклатурі міністерств та інших вищих органів влади відбулися деякі зміни. Хоча більшість міністерств залишалися у тих же приміщеннях, що були в період УНР.
Гетьман ще в час підготовки перевороту, провів низку консультацій з метою визначити голову майбутнього уряду та керівників найголовніших міністерств, але як він сам зізнається, його
«мучила відсутність коло мне підготовленого кадра людей здібних зайняти міністерські посади» [183].
Увечері 29 квітня, коли було вже зрозуміло, що переворот вдався, до гетьмана
«з’явилися Демченко (колишній міністр російського імператорського уряду. – О. К.) з кількома іншими членами Протофісу (всеукраїнська спілка представників промислу, фінансів, сільського господарства. – О. К.) з пропозицією прийняти складений ними список міністрів» [184].
Головою уряду з титулом Отаман Ради Міністрів П. Скоропадський 29 квітня 1918 р. поставив громадського діяча М. Сахно-Устимовича (1863 – 1918) і доручив йому сформувати уряд [185]. Але справа не повелася (М. Сахно-Устимович через якийсь час очолив систему державного кіннозаводства [186]), і гетьман наступного дня, тобто 30 квітня, доручає формування уряду юристу, громадському діячеві, приват-доценту Київського університету Св. Володимира, члену російської партії кадетів М. Василенку (1866 – 1935), який підготував склад «провізоричного» уряду [187].
Уряд склали прихильники П. Скоропадського, але «кадра» не вистачало, тому довелося гетьманові запросити до роботи в Кабінеті Міністрів Української Держави окремих колишніх міністрів та посадовців з урядів УНР [188]. Так, міністром закордонних справ став член ЦК УПСФ, недавній член УЦР, голова Генерального Секретаріату Д. Дорошенко. З останнього уряду УНР залишилися на своїх посадах в міністерствах член УПСР, товариш міністра фінансів В. Мазуренко, товариш міністра харчових справ М. Гаврилов, член УЦР, товариш міністра освіти П. Холодний (на цій посаді був і в уряді Директорії УНР). Колишнього керуючого міністерством шляхів В. Єщенко гетьман призначив товаришем міністра шляхів. Член УЦР В. Леонтович отримав портфель міністра земельних справ.
У гетьманському уряді працювало кілька провідних членів УПСФ, зокрема, генеральний писар і генеральний контролер уряду УНР О. Лотоцький став міністром сповідань (залишився ним і за Директорії УНР); генеральний секретар УГС, представник при Тимчасовому Уряді Росії П. Стебницький керував гетьманським міністерством освіти; товариш міністра судових справ А. Вязлов отримав згодом портфель міністра юстиції.
Начальник генштабу Армії УНР О. Сливинський на початку в гетьманському уряді виконував ще й обов’язки військового міністра, а потім залишився на посаді начальника генштабу гетьмана П. Скоропадського.
* * *
Державні установи УНР, змінивши своє керівництво та частково штат, продовжували працювати в системі управління Української Держави. Структура виконавчої влади гетьманату принципово не відрізнялася від утвореної Центральною Радою, за винятком новоутворених Державного Сенату, Міністерства народного здоров’я, Міністерства сповідань та «Штабу Ясновельможного пана Гетьмана», який фактично був гетьманською канцелярію.
Засідання Ради Міністрів
«відбувалися в гетьманському палаці, в меншій залі, яка була на другому поверсі – просто проти головного входу. Круг салі „покоєм” були уставлені столи, за котрими розміщувались члени кабінету. Одинокою окрасою салі був великий, у весь зріст портрет Гетьмана» [189],
– згадує міністр закордонних справ Української Держави Д. Дорошенко, котрий неодноразово брав участь у цих засіданнях.
18 травня 1918 р. П. Скоропадський затвердив статут Малої Ради Міністрів (МРМ), яка "складалася з товаришів міністрів, або з осіб, які їх заміняли з правами товаришів міністрів" [190]. Очолював МРМ за призначенням Ради Міністрів один з міністрів чи один з товаришів міністра. Головним завдання МРМ визначалося розгляд дрібніших справ. Збиралася МРМ у гетьманському палаці по вулиці Інститутській, 40.
Що робити з міністерствами, які опікувалися національними меншинами гетьман не знав, і вони продовжували існувати аж до 9 липня 1918 р., коли формально були ліквідовані. Частину їхніх функцій перебрали на себе міністерство освіти та міністерство внутрішніх справ [191].
Уряд Української Держави випустив довідник «Полный справ очник – указатель правительственных мест и лиц Украинской Державы» (дату випуску не вказано, але швидше за все на початку осені 1918 р.), де подано адреси міністерств, окремих департаментів тощо. Більшість наведених нижче адрес, крім окремо обумовлених, подаються за вказаним джерелом.
Міністерство закордонних справ (за УНР воно називалося міжнародних справ) адреси не змінило [192], тобто перебувало по вулиці Терещенківській, 9. Проте міністерству, як зазначає Д. Дорошенко,
«було дуже тісно у палаці Терещенків після заснування консульського відділа. Поруч був підходящий будинок, але в ньому спілка лікарів почала улаштовувати хірургічний шпиталь. Довелося реквізувати приміщення, залишивши для цієї спілки всього один поверх» [193].
Йдеться про будинок № 11 по тій же вулиці.
Міністерство внутрішніх справ зайняло Маріїнський палац, це по вулиці М. Грушевського, 5-а.
Міністерство пошт і телеграфів залишилося на старому місці, тобто на вулиці Леонтовича, 5.
Військове міністерство зайняло будинок по вулиці Городецького, 11-а, де перед революцією знаходилося кооперативне товариство «Робітник», а два верхні поверхи використовувалися під житло. У час Другої світової війни споруда зазнала руйнувань і по війні була відбудована.
Морське міністерство і надалі працювало в готелі «Франсуа» по вулиці Б. Хмельницького, 17.
Міністерство торгівлі і промисловості також залишилося в тому ж будинку, який воно займало раніше за Центральної Ради, тобто на вулиці Гончара, 55-б.
Міністерство продовольства не змінило адреси і розташовувалося на бульварі Т. Шевченка, 18, в приміщенні 2-ї гімназії.
Міністерство фінансів перейшло до іншого будинку, а саме: на вулицю М. Грушевського, 22, де свого часу вже містилося Міністерство фінансів доби УЦР.
Міністерство юстиції [194], залишилося за старою адресою – готель «Росія» на Думській площі, 5.
Міністерство народної освіти, змінивши 15 червня 1918 р. назву на Міністерство народної освіти та мистецтва [195], продовжувало працювати у тому ж будинку, який воно зайняло в час УНР. Це колишня 1-ша гімназія, а нині «жовтий» корпус університету – бульвар Т. Шевченка, 14.
Міністерство праці залишилося на бульварі Т. Шевченка, 12, де в наш час розташувався Національний музей Т. Шевченка.
Міністерство землеробства також не змінило адреси – Володимирська, 19.
Міністерство шляхів сполучень, принаймні більшість його підрозділів продовжували займати будинок по бульвару . Окремі ж структури розташувалися на вулиці Б. Хмельницького, 10 та 23, а також Володимирська, 64 (тут нині ректорат університету ім. Т. Шевченка).
Міністерство народного здоров’я, якого не було в урядах УНР, за гетьманату розташувалося на вулиці Рейтарській, 22, у приміщенні Товариства швидкої допомоги. Тут за радянської влади тривалий час було Міністерство охорони здоров’я, нині цей будинок використовується медичними закладами. Першим міністром було призначено лікаря-фармаколога В. Любинського (1840 – 1920).
Міністерство ісповідань. Цього міністерства, як зазначалося, не було у складі Ради Народних Міністрів УНР, функціонував лише департамент Міністерства внутрішніх справ, яким керував І. Липа. Першим керівником міністерства ісповідань, за сумісництвом, став виконувач обов’язків голови Кабінету Міністрів гетьманського уряду М. Василенко (1866 – 1935) [196]. З часу свого остаточного уконституювання Міністерство сповідань перебувало поруч з Софійським монастирем у будинку по Володимирській, 22. [197].
Вищою судовою інстанцією Української Держави став Державний Сенат. Закон про його створення ухвалено 8 липня 1917 р. [198] Передбачалося, що голови і сенатори (члени) Цивільного генерального суду, Карного генерального суду, Адміністративного генерального суду разом складають Державний Сенат, на чолі якого стоїть президент Державного Сенату. Першим президентом гетьман затвердив міністра освіти М. Василенка. Розташувався Державний Сенат на бульварі Т. Шевченка, 56 [199]. Це приміщення не збереглося, на його місці, дещо відсунувши в глиб від червоної лінії, у 1930-х роках збудували новий будинок у панівному тоді стилі функціоналізму.
Державний контроль уряду Української Держави розташувався спочатку на вулиці Володимирській, 10 [200], {51} а згодом – на вулиці Б. Хмельницького, 27, що на розі з вулицею Леоновича.
Державна канцелярія, що за Центральної Ради називалася Секретарством генерального писаря, перебувала у приміщенні колишнього готелю «Савой» на Хрещатику, 38, де донедавна працював генеральний писар уряду УНР.
До складу державних установ відносився і «Штаб Ясновельможного пана Гетьмана», під такою назвою значилася канцелярія П. Скоропадського. Знаходилася вона в будинку за адресою: вулиця М. Грушевського, 32 (Олександрівська, 3). Цей будинок було збудовано для київського генерал-губернатора М. Драгомирова (з нього І. Рєпін писав кошового Івана Сірка для картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»). У час Першої світової війни це приміщення використовувалося як військовий шпиталь, а в радянський час тут жили військові керівники, нині його займає посольство Китаю.
Проблема з приміщеннями для державних установ знайшла своє законодавче вирішення у спеціальному законі про реквізицію для потреб урядових і державних установ [201].
Примітки
183. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1919. – С.149.
184. Там само. – С.157.
185. Там само. – С.159.
186. Киевская мысль. – 14 липня 1917.
187. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1919. – С.159.
188. Дорошенко Д. Історія України. 1917 – 1923 рр. – Том. 2. Українська Гетьманська держава 1918 року. – С.68.
189. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914-1918). – Частина третя. Доба Гетьманщини (1918). – С.54.
190. Державний вістник. – 5 червня 1918.
191. Киевская мысль. – 10 липня 1917.
192. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914-1918). – Частина третя. Доба Гетьманщини (1918). – С.3.
193. Там само. – С.85.
194. ЦДАВО України. Ф.1064. – Оп. 1. – Спр. 6. – Арк. 78.
195. ЦДАВО України. Ф.1064. – Оп. 1. – Спр. 6. – Арк. 54.
196. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1919. – С.161.
197. Боротьба – 31 березня 1918.
198. Державний вістник. – 20 липня 1918.
199. Адреси усіх державних установ Української держави тут і далі, подаються за виданням літа 1918 р. (точна дата і місце видання у вихідних даних відсутні) «Полный справочник – указатель правительственных мест и лиц Украинской Державы».
200. ЦДАВО України. Ф. 1216. – Оп. 1. – Спр. 16. – Арк. 48.
201. ЦДАВО України. Ф.1064. – Оп. 1. – Спр. 6. – Арк. 247 – 248.