Особливості естетики Джордж Еліот
Зіньчук Ігор
Творчість Джордж Еліот справедливо належить до найвидатніших художніх феноменів англійського літературного процесу ХІХ ст. Письменниця почала творити в 50-ті роки ХІХ ст., її напрацювання пов’язані з другим періодом розвитку напряму класичного реалізму. Саме в цей період в літературі змінюється співвідношення реалістичної та романтичної естетики. Романтизм, який мав вагоме значення у формуванні англійського реалізму втрачає свої провідні позиції.
Письменники відмовляються від романтичного перебільшення, гротеску, вони вже не створюють образи-типи, які втілюють характерні риси певного конкретного явища дійсності, а намагаються відтворити складність, неоднозначність, психологічну багатовимірність та суперечливість людської природи. Звичайно, англійський реалізм середини століття не можна вважати монолітним явищем, оскільки існували відмінності в естетиці Ч. Діккенса та У. Теккерея, представників школи сенсаційного роману і Джордж Еліот та Е. Троллопа. Найгостріша полеміка була пов’язана із трактуванням проблеми правди у мистецтві. Діккенс відстоював правду ідеї, змальовував гротески, в яких правдивість однієї риси замінювала необхідність психологічного аналізу.
Натомість, на думку Теккерея, характер – це наслідок комплексу соціальних, економічних, психологічних обставин. Письменника повинні цікавити не типи характерів -«добродії» та «лиходії», а «змішана» природа людини [1]. Джордж Еліот, як більшість письменників 50-60 років XIX ст., поділяє ці погляди. Як представниця реалізму, вона відтворює в своїх романах характери та колізії, які трапляються у повсякденності і є мірилом розвитку сучасної письменниці дійсності. Джордж Еліот стала послідовницею Теккерея. Творчість письменниці, в певному сенсі, підсумовує розвиток англійського роману періоду класичного реалізму. Дуже влучним та показовим є висновок Г. Джеймса з цього приводу: «It sets a limit to the development of the old-fashioned English novel» [3]. У творчості Джордж Еліот відкриваються нові можливості жанрової системи роману з ідейно-тематичної та художньої точки зору.
Деякі біографічні відомості дають змогу краще зрозуміти та проаналізувати аспекти творчого методу письменниці. Літературні тенденції часу не сприяли успішній самореалізації представницям жіночої половини людства, як наслідок, талановита авторка, Мері Енн Еванс змушена обставинами виступити в літературі під чоловічим псевдонімом – Джордж Еліот. Її життя було не багатим на зовнішні події, але дуже насиченим внутрішнім змістом, духовністю та інтелектуальною активністю.
Письменниця народилась 1819 року в графстві Йоркшир, в серці Англії. Її виховував батько, який працював управителем великого маєтку. У вихованні майбутньої письменниці батько дотримувався релігійних традицій, та шанобливого ставлення до сучасного йому державного устрою. На початку 40 –х років вони з батьком поселились в індустріальному Ковентрі. У 1849 році Мері втратила батька через його раптову смерть. Перебуваючи у Ковентрі, вона познайомилася з членами гуртка радикальної англійської інтелігенції, які поділяли ідеї утопічного соціалізму. Потрапивши під вплив членів гуртка, Еліот здійснює вчинок, що суперечить нормам вікторіанської моралі – на початку 1842 року вона відмовляється відвідувати церкву. У ті часи це означає відмову від релігії, від своїх переконань. Однак слід наголосити, що вона ніколи цілковито не знищила власних зв’язків із християнством та його етичними принципами. У середині 40-х років вона наполегливо працює над перекладами низки книг з історії християнства, зокрема, «Сутність християнства» Феєрбаха, «Теолого – політичний трактат» Спінози. В цей період її літературні уподобання становлять твори Ж.-Ж. Руссо і Жорж Санд.
Варто наголосити, що Джордж Еліот належала до найосвіченіших жінок свого часу. Вона знала багато європейських мов: давньогрецьку, давньоєврейську, латинську. З двадцятирічного віку вона вивчає точні науки, а після смерті батька, слухає лекції з вищої математики та фізики у Швейцарії.
У 1851 році Мері Енн Еванс повертається до Лондона і до 1853 року живе в оселі відомого видавця Джона Чемпена, власника журналу «Вестмінстерський огляд». По суті, вона працює редактором цього журналу. Письменниця знайомиться з філософом Гербертом Спенсером, вченим-природознавцем Томасом Хакслі, Джоном Міллем та Генрі Льюїсом, вченим, журналістом і філософом.
У 1853 році письменниця здійснює ще один вчинок, який суперечить нормам тогочасного суспільства і викликає критику та осуд представників громадськості, вона живе з одруженим чоловіком, батьком трьох синів, який за англійськими законами не має права розлучатися. Їхній шлюб дослідники творчості Еліот назвали взірцем ідеальної вражаючої єдності інтересів та прагнень.
Саме Льюїс спонукав Мері Енн Еванс спробувати власні сили в царині літературної творчості. У цей період він написав свою основну наукову працю «Фізіологія повсякденного життя». Генрі Льюїс помер у 1871 році. Письменниця важко переживає втрату коханого, вона не змогла змиритися з власним горем до кінця життя. У 1878 році вона наважується вийти заміж за свого давнього знайомого банкіра Джона Кроса. Проте цей шлюб не допоміг талановитій жінці здолати відчуття нестерпної самоти та розгубленості. У 1880 році її не стало. Книга Джона Кроса “G. Eliot’s Life as Related in Her Letters and Journals” [4], яку було написано після її смерті, є цінним джерелом відомостей про письменницю та її творчість.
Естетичні погляди письменниці сформувались у період, коли політичні рухи в Європі першої половини XIX ст. вже ввійшли в історію, а в Англії минув період чартизму. 1850-ті роки були періодом відносної політичної та соціальної стабільності. Однак в науці відбувалися певні революційні перетворення. Цьому сприяють наукові відкриття в галузі історії та географії, особливо в природничих науках. Вихід у світ у 1859 році книги «Походження видів» Чарльза Дарвіна закладає фундаментальні засади розвитку нового філософського напряму – позитивізму. Представники позитивізму проголошують єдиним джерелом пізнання конкретний досвід, конкретні науки. Позитивісти опираються на наукові знання, на новітні відкриття в природознавстві. Вони вважають метою науки не розкриття закономірностей, а емпірично точний опис явища. На думку позитивістів, світом природи і суспільством людей керують спільні закони, що немає суттєвої різниці між людиною та іншими живими організмами, оскільки одні та інші відстоюють своє право на існування. Відбувається природній відбір, а у суспільстві триває постійна боротьба за «місце під сонцем».
Найвідомішим представником англійського позитивізму був Герберт Спенсер. У своїх працях видатний філософ розробляв соціологічне вчення позитивізму. Мері Енн Еванс сприйняла ідеї Г. Спенсера, зокрема, його концепцію суспільства. Спенсер стверджував, що розподіл суспільства на класи, прояв прогресивної диференціації, революційні виступи призводять до виникнення анархії та регресу в суспільстві. Хоча письменниця підтримувала ідеї французької революції, але вважала, що Англії більше підходить шлях реформ.
Саме постулати філософського вчення позитивізму становлять основу естетичних поглядів Джордж Еліот. Вона вперше виклала свої принципи у 1856 році в повісті «Амос Бартон»: « Частіше і уважніше вдивлятись у невиразні очі звичайних, нічим не примітних людей, щоб чути поезію повсякденності» [5]. Позиція письменниці полягає в тому, щоб писати про повсякденне, про те, що повторюється, писати про можливості точно копіювати дійсність, «приборкувати уяву». Еліот нехтує правом письменника –реаліста зображати людей, подаючи свою власну інтерпретацію. У її розумінні трактування проблеми характеру перебуває принцип мотивації. Вона прагне досягти у своїй творчості максимальної об’єктивності, документальності, точності, як умови правдивості зображення – «Жодних перебільшень та гіпербол. Її мета – бути близькою до життя настільки, наскільки може бути точним свідок, який виступає у суді під присягою». [4]
Дуже слушним та влучним є зауваження В. Івашової, яка вважає, що «Аналіз естетичних поглядів наводить на цікаві висновки: по суті, маніфест англійського натуралізму був завершеним до 1860 року, тобто, до того часу, коли почав працювати Е. Золя, визнаний лідер європейського натуралізму» [1].
У підсумку, зазначу, що представники сучасної англійської літературної критики не відносять творчий доробок Джордж Еліот до натуралістичного напрямку у літературі. Хоча вона, як і натуралісти в цілому, сприймала позитивістські ідеї і надавала провідного значення точним наукам у розумінні суспільних механізмів.
Натуралісти відмовлялися від історизму властивого реалізмові, у підході до людини основного значення надавали теорії спадковості, фізіологічним та біологічним факторам. У своїй творчості Джордж Еліот торкається проблеми формування соціальних умов, характеру людини, досліджує складність внутрішнього світу людини і здійснює це методами, властивими реалістичній літературі.
Використані джерела
1. Ивашова В. Английский реалистический роман ХIX века в его современном звучании
2. История всемирной литературы. Т. 7
3. Кетл А. Введение в историю Английского романа. М., «Прогресс», 1966. – 375 с.
4. Джон Крос “”
5. Повість «»
22.02.2011