Творчість Джейн Остін в англійській жіночій літературі
Зіньчук Ігор
«Говоримо про жінку і не можемо сказати, ким вона є без ризику зазіхань на її своєрідність» – Ю. Крістєва
Історія англійської жіночої літератури зароджується у XVII ст. Першою письменницею – романісткою цього напряму дослідники вважають Афру Бен. Натомість література XVIII ст. залишається загалом зорієнтованою на представників сильної статі. Хоча саме в цей період працюють такі відомі письменниці як Клара Рів, чи Енн Редкліф. Лише в XIX ст. формується традиція жіночого літературного мистецтва. Англійські жінки письменниці завдяки своїй наполегливості та самовідданій праці займають провідні позиції у літературному процесі XIX ст. Їх вагоме художнє слово визначає загальний напрям літературного розвитку.
Англійська література вікторіанської епохи була б неповною без імен Джейн Остін, сестер Шарлоти та Емілі Бронте, Джордж Еліот та Елізабет Гаскел. Як слушно зауважує сучасна дослідниця, представниця феміністичного напрямку Е. Шолватер: «концепція періодизації літератури базується на чоловічому письмі… В історії жіночого письма є загадкові «білі плями», і навіть можна говорити про іншу перспективу історії літератури» [2]. Інша американка Герда Лернер вважає недоцільним та необ’єктивним розгляд жіночої літератури, як окремої «субкультури». Жінки живуть в дуалізмі, як члени загальної культури і, як активні учасниці жіночої культури.
Одне із чільних місць серед творчого доробку прекрасних представниць літературного мистецтва справедливо належить зворушливим та реалістичним романам Джейн Остін. Творчий спадок письменниці становлять шість завершених романів. Датування романів спричинило гостру полеміку серед українських та зарубіжних літературознавців, оскільки твори Джейн Остін видавалися значно пізніше. Для прикладу роман «Нортенгерське аббатсттво» був написаний 1794 р., а вийшов у світ 1818; «Почуття та чутливість», відповідно 1795-1811; «Гордість та упередження» – 1797 – 1813. Ці дати є визначальними у розвитку англійського реалізму.
На основі встановлення точних дат написання творів письменниці можна стверджувати, що в 90-ті роки XVIII ст. в Англії почав формуватися новий тип реалізму. Творчість Джейн Остін стала певною сполучною ланкою між двома літературними епохами Просвітництвом та Класичним реалізмом ХІХ ст. Важливо також наголосити, що 90-ті роки XVIII ст. були важливим етапом у становленні англійського романтизму. По суті, основи романтизму та реалізму закладаються одночасно. Саме тому в літературі цієї країни виникає взаємопроникнення двох художніх систем. Підтвердження цього феномену можна знайти у творчості багатьох письменників XIX ст.: романтиків – Вальтера Скотта і реалістів – Чарльза Діккенса, сестер Шарлоти та Емілі Бронте.
Проте творчість Джейн Остін виділяється на тлі цієї закономірності. Принципи її творчого методу ґрунтуються на безпосередньому запереченні романтичної естетики на етапі її становлення, письменниця починає свій шлях на літературній ниві з гострої полеміки з представниками сучасних їй літературних шкіл: епістолярним романом, готичною школою, преромантиками і романтиками. Полеміка стосувалась проблем людської природи, людської душі. Романтики підпорядковували все принципу особистості, її індивідуальності, неповторності, невичерпності, неоднозначності. Для творчості романтиків був характерним культ індивідуальності, їх герой «піднімається» над натовпом, бездуховною масою, його навіть неможливо засудити за етичними нормами прийнятими у сучасному авторці суспільстві. Джейн Остін мала власне, цілком відмінне бачення цих проблем. Її не цікавили надмірні пристрасті, абсолютне зло, романтична помста. Письменниця відкриває англійській літературі поезію та правду повсякденності, прототипи для своїх персонажів вона знаходить серед своїх друзів, вона достеменно знає їх проблеми, почуття, переживання, вона розуміє і зображає сховане під спокійною, по вікторіанськи стриманою повсякденністю життя людської душі, спокійної і бурхливої, трагічної та меланхолійної, словом такої мінливої жіночої душі.
Новаторство та майстерність письменниці проявились не стільки в сюжеті романів, скільки в її підході до проблеми характеру, в тому як вона розуміє і показує тонкий та інколи суперечливий внутрішній світ своїх персонажів. Наприклад, у романі «Нортенгертське абатство» знаходимо роздуми про людську природу, авторка одночасно виступає проти представників роману жахів або готичного роману: «Якими б чудовими не були всі романи Енн Редкліф і якими б чарівними не були романи її послідовників, навряд чи слід шукати в них точний опис людської природи, такої, яку зустрінеш, наприклад, в центральних графствах Англії. Можливо, Альпи та Піренеї – з їх соснами та людськими вадами окреслені там правдоподібно. І Південна Франція, Італія та Швейцарія насправді є притулком всіляких жахів… Хто знає, можливо в Альпах та Піренеях дійсно немає змішаних характерів. Можливо, тамтешні жителі невинні, як янголи, чи немов демони пекла наділені всіма можливими вадами. В тім, в Англії це не так. Англійці, всі без винятку є «сумішшю», яка містить нерівні пропорції добра і зла» [3].
«Змішані характери» – основний творчий принцип письменниці. Вона не просто показує різні пропорції суміші, а й прослідковує, як зароджується певне почуття, як воно переростає в інше, як в упередженість поволі проникає зацікавленість, як починає працювати серце у пошуках спільного почуття, яке згодом перетворюється на кохання.
Сюжети романів Джейн Остін нескладні. Центральна тема – шлюб. Як правило, в творах відбувається декілька шлюбів, наприклад, в романі «Гордість та упередження» – чотири одруження. Тема цього роману задана вже в першому реченні: «Всім відомо, що кожний молодий чоловік, який має гроші, мусить підшукати собі дружину» [4]. Як представниця реалізму, письменниця пише про те, що їй добре відомо. Сама вона не вийшла заміж. Дослідники її біографії згадують палке почуття до чоловіка, який загинув, а вона не змогла йому зрадити. Можливо, саме тому всі її романи, як правило, закінчуються весіллям, саме життя персонажів у шлюбі залишається за рамками твору. Письменниця не висвітлює визначальні події європейської історії, сучасницею яких вона була: Французьку революцію, Наполеонівські війни, зростання політичної активності народу в Європі та Англії. Вона наполегливо та плідно працює в жанрі психологічного роману, де одне з чільних місць посідають описи характерів персонажів. Саме в цьому жанрі письменниця досягла таких вершин, які зацікавили інших авторів лише у ХХ ст.. Можливо наступні романи окреслили б нову проблематику, нові теми, яки хвилювали вже зрілу письменницю. Однак у 1817 р її не стало. ЇЇ життя обірвалося в розквіті творчих сил, в той момент, коли вона стала відомою.
Відкриття творчої спадщини письменниці початку ХІХ ст. відбулося у ХХ ст.. Першою про особливості її творчого методу написала Вірджинія Вульф. Саме вона показала новаторство і значення творчості Остін для літератури ХХ ст.. В. Вульф – англійська письменниця, теоретик англійського модернізму, родоначальниця психологічної школи роману ХХ ст. в статті «Джейн Остін» написала: «Джейн Остін є майстром набагато глибших емоцій, ніж ті, які проявляються на поверхні. Вона стимулює нас додавати те, чого там немає. Те, що вона пропонує, ніби дрібниця, яка містить в собі щось таке, здатна розширюватися в уяві читача, і наділене такими найстійкішими формами життєвих ситуацій, які видаються тривіальними. Тут завжди надається значення характерові. Повороти і вигини діалогу тримають нас весь час у стані очікування. Наша уява розполовинюється між теперішнім і майбутнім. І саме в цій незавершеності та основній підлеглості твору полягає велич Джейн Остін [1].
Як підсумок можна сказати, що наявність підтексту, психологізм, за якістю близький до художнього психологізму ХХ ст., споріднюють письменницю з літераторами ХХ ст. Творчість талановитої письменниці постійно привертає увагу вчених літературознавців сучасності, передусім, представників феноменологічного напряму, зокрема, школи рецепції художнього твору, прихильників феміністичних вчень та пересічних читачів.
Використані джерела
1. Вірджинія Вульф «».
2. Шолватер Елейн. Феміністична критика у пущі // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно –критичної думки ХХст // за ред.. М. Зарубінської – Львів, «Літопис», 1996 – 412 с.
3. Роман «»
4. Роман «»
15.02.2011