Знахідки найдавніших металевих сокир
на Волині

Тетяна Гошко, Ігор Маркус, Григорій Охріменко

Останнім часом до археологічної спадщини Волині долучилося чимало нових палеометалевих виробів. З виявлених артефактів до більш раннього періоду належать три мідні сокири з отвором, одна з яких знайдена у Млинівському районі, друга – Дубнівському районі Рівненської области, третя походить з околиць смт. Торчин Луцького району Волинської области. Вона зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею (А – 11496). Форма її видовжена, поверхня зерниста, робоча частина загострена (рис. 1). Довжина сокирки – 17 см, ширина – 5 см; отвір для руків’я має діяметр 2,8 см (рис. 2, 2). Сокира з Млинівського району дещо більша та увігнутіша, має довжину 25 см, ширину – 5,5 см, а просвердлений отвір – 3 см (рис. 2, 1).

Рис. 1. Мідна сокира з Торчина Волинської области (світлина І. Маркуса)	Рис. 2. Металеві сокири із Волині (за Г. Охріменком): 1 – Млинівський р-н Рівненської обл. 2 – Торчин Луцького р-ну Волинської обл.

Нещодавно виявлений виріб з Дубнівського району Рівненської области має загальну довжину 22,9 см, ширину горизонтального леза – 5 см; ширину вертикального леза – 4,8 см; діяметр втулки для руків’я – 3,3 см (рис. 3).

Ця сокира-тесло була піддана металографічній та спектральній аналізам, виконаних Т. Гошко (ІА НАНУ). За Н. Риндіною виріб відноситься до типу ТТ-2 Ясладани [Рындина Н. В. Древнейшее металлообрабатывающее производство Юго-Восточной Европы. – Москва, 1998. – С. 288.]. Датується ІІ фазою Балкано-Карпатської металюрґійної провінції (БКМП). Сокира має човноподібний корпус, що утворений двома клинами: поздовжнім й поперечним – теслоподібним. Поперечний перетин обох клинів овальний. Теслоподібний кінець трохи закручений пропелером. Обидва клини носять сліди роботи з твердим матеріялом (особливо теслоподібний). Втулка, що розташована посередині знаряддя, має на краях виступи, що по-різному оформлені на спинці та черевці. На черевці виступ плавно переходить у корпус сокири, а на спинці набуває вигляду кільцеподібної муфти, на якій спостерігається гаряча усадочна тріщина (недостатньо нагрітий вставний стрижень при монтуванні ливарної матриці). Через це край втулки на спинці був загнутий усередину по всьому периметру та прокований. Під загнутим краєм втулки, на її внутрішній поверхні, спостерігаються вм’ятини від інструмента зі сеґментоподібним (?) робочим краєм. Вага знаряддя — 1 кг 249,2 мг (Рис. 4).

Слідів ливарного шва на поверхні не спостерігається. Але за відомими аналогіями можна припустити, що виріб вилито в двобічній роз’ємній формі зі вставним стрижнем. Рівний корпус досліджуваного виробу відрізняє його від знарядь, описаних Н. Риндіною.

Шліф для проведення металографічного дослідження зроблено на поздовжньому перетині горизонтального леза. До протравлення на поверхні шліфа спостерігається евтектика Cu-Cu₂O, яка в процесі лиття сконцентрувалася на межах зерен (рис. 5, 1). Характер розташування евтектики свідчить про те, що виріб було вилито у формі з низькою теплопровідністю, а потім проковано зі ступенем сумарного обтискування 80 – 90 %. При цьому форма, скоріше за все, розігрівалася перед заливанням металу. Не можна відкидати й перегрівання металу [Там само. – С. 16.]. Кування було направлене на витягування леза без його холодного зміцнення (рис. 5, 2). Величина зерна 0,15 – 0,20 мм. Мікротвердість від краю леза коливається від 80,3 кг/мм² до 71,3 кг/мм². Невелике збільшення твердости металу на краю леза набуто в процесі використання знаряддя.

За результатами лабораторних досліджень І. Равіч і Н. Риндіної поєднання подібних за розміром зерен і мікротвердости характерні для температур кування 900 – 1000 °С [Равич И. Г., Рындина Н. В. Методика металлографического изучения древних кованых изделий из меди // Естественнонаучные методы в археологи. – Москва, 1989. – С. 99.].

За хімічним складом метал сокири-тесла подібний до металу II групи Карбунського скарбу [Черных Е. Н. История древнейшей металлургии Восточной Европы // Материалы и исследования по археологии СССР. – № 132. – 1966. – С. 117-119, табл. VI.].

Хімічний склад металу досліджуваного знаряддя див. у таблиці.

Таблиця спектральної аналізи сокири-тесла з Дубнівського р-ну (ан. 150)

Схожа мідна сокира була виявлена біля м. Конєцмости (Пінчовський пов., Польща). Ця знахідка має довжину 25 см, ширину – 4,3 см, діяметр отвору – 2,9 см (рис. 6, 1). Спектральна аналіза артефакту встановила, що він виготовлений з чистої самородної міді з незначними домішками Si, Mg, Mn, Pb, Ca [Graba-Łęcka L., Szymański W. Znalezisko topora miedzianego w Koniecmostach // Wiadomości archeologiczne. – T. 24. – Zesz. 1-2. – Warszawa, 1957. – S. 88.].

Аналогічні сокирки з найближчих до нас територій відомі ще з двох пунктів – Городниці над Дністром (в Україні) та Старчево, пов. Зомбковіци (Сілезія, Польща). Останній виріб є більшим та набагато важчим за попередні (довжина – 33,5 см, вага – 2,7 кг) (рис. 6, 3). Сокирка з Городниці (рис. 6, 2) була знайдена під час розкопок на пам’ятці, яка датується ймовірно трипільською культурою етапу А-В [Przybysławski W. Repertorium zabytków przedhistorycznych na obszarze szesnastu powiatów Galicji Wschodniej. – Lwów, 1906. – T. IV. – S. 27; Driehaus J. Zur Datierung und Herkunft donauländischer Axttypen der früheren Kupferzeit // Archeologia Geographica. – Jg. 3. – Nr. 1/3. – 1952. – S. 6-7.].

Подібні сокири з двома перехресними вістрями знайдені в різних частинах Центральної та Південної Европи – у Чехії, Моравії, Словаччині, Німеччині, Австрії, Боснії, Сербії, Словенії, Хорватії, Болгарії, Албанії, Молдові, але найбільше їх виявлено в Угорщині та Румунії (Семиграддя) [Childe G. The dawn of Euro-pean Civilisation. – London, 1950. – Р. 187; Nestor J. Der Stand der Vorgeschichtsforschung in Rumänien // 22 Bericht der Römisch-Germanischen Kommission. – 1932. – S. 79.].

Такого типу знахідки є чи не найбільш чисельні (більше 300 предметів) серед мідних сокир, продукованих на наддунайських територіях. Вони були позначені G. Childe як тип С, а J. Driehaus відніс вироби до типу Ясладані, за назвою могильника в Угорщині, де виявлено подібну сокиру (рис. 6, 4). Центри виробництва цього типу сокир, яке базувалося на основі багатих покладів міді, слід шукати в двох основних районах – у Семиградді та в Північній Угорщині з прилеглою частиною Словаччини. Звідси, за участю носіїв баденської та бодрогкерештурської культури, вироби потрапляли на північ (через Карпати). На територію Малопольщі основний шлях міг пролягати долинами рік Хорнада, Попрада та Дунайця до Вісли й, наприклад, через Дукельський перевал. Зв’язок з Подністров’ям міг проходити через Яблонівський перевал [Graba-Łęcka L., Szymański W. Znalezisko topora miedzianego w Koniecmostach. – S. 91.]. На територію Малопольщі на межі V – ІV тис. до н. е. мідні вироби також могли потрапити за участю носіїв лендельської та маліцької культур, які підтримували контакти з надтишанським населенням (Тисаполгар, Бодрогкерештур) [Najdawniejsze dzieje ziem Polskich. – Kraków, 1998. – S. 121.].

Існує кілька версій щодо призначення цих сокир: очевидно, вони використовувалися і як зброя, і як знаряддя праці. Враховуючи велику кількість цінної сировини, необхідної для їх виготовлення, можна вважати, що їхня ціна була дуже високою, а особливо на віддалених від виробництва територіях. Такі вироби могли належати представникам еліти.

Знахідки сокир типу Ясладані на Волині можемо пов’язувати з перебуванням тут носіїв тиса-полгарської культури, які використовували ці вироби для добування високоякісного місцевого кременю, або ж трипільської спільности.