До питання поширення половецьких казанів
Юрій Мазурик
(тип – III за клясифікацією М. Шевцова)
Під час археологічних досліджень давньоруського городища XII – XIII ст. біля с. Новоугрузьке Любомльського району Волинської области, залишків літописного міста Угровська, [Мазурик Ю., Остап’юк О. Археологічні дослідження літописного Угровська на Волині // Замосько-Волинські музейні зошити. – Zamość, 2003. – Т. 1. – С. 45-60.] було виявлено три фраґменти бронзових листів товщиною 0,1 см. Листи деформовані, приблизні розміри 1) 9,0 х 10,0 см; 2) 10,0 х 14,5 см; 3) 16,0 х 8,0 см. Застосування цих листів могло бути досить широке.
Найбільшу увагу привертає фраґмент бронзового листа розміром 9 х 10 см, після очистки якого від окисів металу було виявлено з’єднувальний шов у вигляді прямокутних зубців. [У даній статті знахідку розглянуто в контексті подібних з’єднувальних швів на виробах з листової бронзи з метою залучення її до наукового обігу.] Найближчі аналогії такого з’єднувального шва відомі на казанах середньовічних кочівників, які відносяться за технікою виготовлення до III типу по клясифікації М. Шевцова, датуються XII – XIII ст. [Шевцов М. Л. Котлы из погребений средневековых кочевников // Советская археология. – 1980. – № 2. – С. 197.] Цей тип казанів відрізняється від попередніх системою з’єднання стінок і дна. У даному випадку майстром була вибрана більш складна техніка з’єднання швів, які представляють собою своєрідний замок. Прямокутні язики, які йдуть по краю однієї стінки, впущені в спеціяльні прорізи другої, а потім загнуті та заклепані.
Половецькі казани при своїх розмірах мають незначну вагу, що в побуті кочівників було досить зручно. Також, видимо, це був досить дорогий посуд, недарма він не тільки відігравав практичну ролю в побуті, але й був символом єдности роду. [Плетнева С. А. Кочевники средневековия. Поиски исторических закономерностей. – Москва, 1992. – С. 55.] Одним з помітних зовнішніх атрибутів влади кошового в сім’ї був казан. [Плетнева С. А. Половцы. – Москва, 1990. – С. 129.]
Якщо в побуті кочівників казани використовувалися за своїм функціональним призначенням, то в похованнях вони представляють одну з найцікавіших частин поховального обряду. При похованні багатого та впливового воїна у захоронення ставився казан як ознака годувальника і голови роду, племені. [Шевцов М. Л. Котлы из погребений… – С. 200.]
Як вказує М. Шевцов, відсутність казанів у матеріялах розкопок пам’ятників осілих народів, прилеглих до кочового стану, дозволяє вважати їх знахідки у кочівників продуктом місцевого виробництва, тим більше, що знахідки близьких і аналогічних посудин у більш ранню епоху можуть свідчити про спадкоємність пізньокочівницьких казанів від більш ранніх. На користь думки дослідника про місцеве виробництво казанів свідчить і їхнє поширення на території, яка постійно знаходилася під владою кочівників й навіть була центром половецьких угруповань. [Там само. – С. 198.]
Описуючи III тип казанів, дослідник припускає, що така система кріплення, очевидно, була недостатньо ефективною, й казани, зроблені в цій техніці, дуже рідкісні. [Там само. – С. 197.] Однак, у світлі досліджень останніх років нам відомі ще ряд знахідок. Невелика бронзова посудина (казанок?) з розкопок кургану, проведених М. Брандербурґом у 1899 році біля села Кам’янка Подільської губернії. [Плетнева С. А. Древности Черных Клобуков // Свод археологических источников. – Вып. Е 1 – 19. – Москва, 1973. – С. 44, 90. Табл. 42.1.]
Два казани виявлені під час проведення гідроархеологічних досліджень під керівництвом автора в руслі р. Старий Дніпро біля о. Хортиця. [Мазурик Ю. Два казани з дна Старого Дніпра біля о. Хортиця // Запорозька старовина. Щорічний збірник науково-краєзнавчих матеріалів. Вип. 1. – Запоріжжя, 1995. – С. 54-57.] Слід зазначити, що вони аналогічні за формою вінчика, стінки і дна казана з міста Скадовська, ур. «Морська кошара» Херсонської области. [Археологія УРСР., – К., 1975. – Т. 3. – С. 437. Рис. 107.10; Шевцов М. Л. Вказана праця. – С. 197. Рис. 4.7; Толочко П. П. Кочевые народы степей и Киевская Русь. – К. – С. 50. Рис. 36.7; Koczownicze plemiona (?) Ukrainy. Katalog wystawy. Muzeum Śląskie. – Кatowice, 1996. – S. 219. Rуs. 114.]
Казан переданий до фондів Волинського краєзнавчого музею в 1977 році з приватної колекції В. Ковальського, який був знайдений колекціонером на території м. Володимира-Волинського у р. Луга, поблизу городища X – XIII ст. [Мазурик Ю. Два казани… – С. 54, 57. Мазурик Ю. Половецький казан з фондів Волинського краєзнавчого музею // Волино-Подільські археологічні студії. – Львів, 1998. – С. 254 – 255.] Казан майже вдвічі менший від вищезгаданих, але за формою вінчика і стінок аналогічний.
Уламок бронзової посудини із двома з’єднувальними швами у вигляді прямокутних зубців виявлений під час розкопок городища X – XII ст. поблизу с. Жорнів Дубнівського району Рівненської области. [Прищепа Б. А. Жорнівське городище на річці Стублі // Археологічні дослідження, проведені на території України протягом 80-х років державними органами охорони пам’яток та музеями республіки. Тематичний збірник наукових праць. – К., 1992. – С. 123, 125. Рис. 67.]
Таким чином, до типу III можна віднести ще 4 казани (Кам’янка, Хортиця (2), Володимир-Волинський) та два фраґменти (Жорнів, Угровськ).
Отже, окрім степу, поодинокі знахідки половецьких казанів виявлено в лісостепу та на Поліссі. Вони могли потрапити сюди внаслідок торгівлі або військових походів. Зокрема, літопис неодноразово відмічає набіги на руські землі та походи у відповідь руських князів, а також участь половців у міжусобних війнах руських князів. [Толочко П. Київська Русь. – К., 1996. – С.139-144.]