«Генеральное описание Волынской губернии» як джерело з історії Заслава та Заславського повіту кін. XVIII – поч. ХІХ ст.

Тарас Вихованець

Ефективне провадження наукових історичних студій неможливе без належного фахового опрацювання корпусу джерел з тієї чи іншої поставленої проблеми. При цьому, безперечно, потрібно враховувати як ті джерела, які вже введені до наукового обігу, так і неопубліковані та невідомі широкому загалові істориків. Сказане вище повністю стосується і тих дослідників, яких цікавить минуле Заслава та Заславщини. З огляду на це пропонуємо нижче познайомитися з важливим географічно-статистичним джерелом, відомості з якого можуть бути використані як для реґіонально-краєзнавчих студій, так і для синтетичних праць з історії міста та реґіону.

Ориґінал аналізованого документа зберігається в Російському Державному військово-історичному архіві у фонді «Военно-учетный архив», справа 21 277. Ми ж використовували його фотокопію, що знаходиться в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка у Відділі рідкісної, рукописної та стародрукованої книги, справа 1721, IV. Комплекс являє собою загальну довідку про Волинську губернію (2 аркуші), статистичну таблицю «Табель Волынской губернии, заключающая в себе все городские и в уездах находящиеся строения, также и число жителей всякого состояния» (правопис модернізовано) (1 аркуш), загальну карту Волинської губернії (2 аркуші), карти-пляни повітових міст (12 аркушів), карти повітів (12 аркушів) та пляни і зарисовки деяких будівель міста Житомира (5 аркушів). Документ недатований, але наявність при загальній карті Волинської губернії зліва внизу на стилізованому постаменті монограми російського імператора Павла І (1796 – 1801) спонукає вважати, що комплекс було підготовлено в цей період, але не раніше 29 серпня 1797 року, бо саме тоді прийнято рішення про те, що Волинська губернія повинна була складатися з 12 повітів: Житомирського, Новоград-Волинського, Овруцького, Острозького, Рівненського, Старокостянтинівського, Заславського, Луцького, Володимирського, Ковельського, Кременецького та Дубенського [Карліна О. Типологія міських населених пунктів Волинської губернії наприкінці XVIII – середині ХІХ ст. // Минуле і сучасне Волині і Полісся: Історія сіл і міст Західного Полісся. Маневиччина. Матеріали ХІІІ Волинської наукової історико-краєзнавчої конференції (смт. Маневичі – с. Кукли, 14 квітня 2004 р.). – Луцьк, 2004. – С. 34.].

Місто Заслав у той час було повітовим у Волинській губернії, відтак і про нього, і про однойменний повіт в аналізованому документі знаходимо досить багато цінних відомостей. Насамперед, це карта-плян самого Заслава. Звичайно, рівень тогочасної картографії в Російській імперії ще не був на такому високому технічному рівні, як, скажімо, буквально через декілька десятиліть [Сосса Р. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1920 р. – К., 2000. – С.73-84.], тому говорити про абсолютну точність обмірів та відстаней важко. Тим не менше, на мапу, мірило якої в 1 англійському дюймі 50 сажнів, нанесено всі головніші тогочасні міські об’єкти, як от: дерев’яні православні церкви, муровані бернардинський монастир, катедральний фарний костьол, місіонерський костьол і монастир (на пляні всі три будівлі узагальнено як «кляштори»), в котрому також знаходилися державні «присутственные места», жидівська школа, «магазеин с погребами», торговельні лавки, «гошпиталь», дім (палац) князя Санґушка, кам’яні та дерев’яні житлові будинки, млинова гребля, мости, християнське кладовище та якийсь дерев’яний манеж [Наукова бібліотека Львівського національного університету ім. Івана Франка. – Відділ рідкісної, рукописної та стародрукованої книги (далі НБ-ЛНУ. ВРСК). – Спр. 1721, IV, арк. 13.]. При цьому виникає, щоправда, деяке протиріччя, бо у таблиці, про яку йтиметься нижче, не зазначається про муровані костьоли в місті, а лише про дерев’яні; можливо, в таблиці помилка.

Окремим аркушем представлено плян Заславського повіту (мірило – в 1 англійському дюймі 5 сажнів), внизу якого зліва подано таблицю умовних позначок (леґенду), а внизу справа – розпис суміжних повітові територій. Периметр повіту представлений у формі овалу, у якого різко видається південно-західня частина. Найбільшими населеними пунктами території були: місто Заслав та містечка Славута, Шепетівка, Судилки, Білобородка (!) (мабуть, потрібно Білогородка), Гриців, Лабунь та Полонне. Крайньою північною точкою повіту було с. Дяків (тепер – Славутського р-ну Хмельницької обл. [Історія міст і сіл Української РСР: в 26 томах / Голова головної редкол. П. Т. Тронько. – К., 1971. Хмельницька область. – С. 483.]), південною – с. В. Чернятин (тепер – Старокостянтинівського р-ну Хмельницької обл.), західною – с. Сенютки (тепер с. Синютки Білогірського р-ну Хмельницької обл.) та східною – с. Марківка (тепер Баранівського р-ну Житомирської обл.) [НБ-ЛНУ. ВРСК. – Спр. 1721, IV, арк. 14.].

Нарешті, розглянемо відомості, які представлені в згаданій вище звідній таблиці під назвою «Табель Волынской губернии…». Остання являє собою досить деталізований статистичний огляд кожного з дванадцяти повітів губернії зокрема, а також представляє сумарні показники всіх повітів загалом. Таким чином, на розглядуваний період у місті Заславі було (подаємо лише ті графи з таблиці, де присутні відомості щодо міста): бернардинських монастирів кам’яних – 1; церков греко-російських (православних – Т. В.) дерев’яних – 2; римо-католицьких костьолів дерев’яних – 2; привілейованих (?) аптек – 1; єврейських шкіл: кам’яних – 3, дерев’яних – 2; торговельних лавок: кам’яних – 92, дерев’яних – 35; будинків обивательських: кам’яних – 51, дерев’яних – 886; лікарень – 3; кузень – 11; (…) лазень – 2; фабрик з обробки шкіри – 3; винокурень з пивоварнями – 27; водяних млинів – 4; духовенства греко-російського: чол. статі – 8, жін. статі – 4; плебанів – 44 (!); «шляхетства околичного і чиншового зі слугами»: чол. статі – 332, жін. статі – 329; купців-християн чол. статі – 9; купців-євреїв чол. статі – 9; міщан-євреїв: чол. статі – 766, жін. статі – 893; селян-кріпаків: чол. статі – 859, жін. статі – 961; підданих духовенства: чол. статі – 43, жін. статі – 44; вільно проживаючих: чол. статі – 111, жін. статі – 107; іноземців: чол. статі – 28, жін. статі – 19; всього з підданими: чол. статі – 2 209, жін. статі – 2 357 [Там само. – Арк. 3.].

Окремою графою у таблиці представлено відомості щодо Заславського повіту. Так, на той час у ньому було: містечок – 7; сіл – 117; сілець – 16; сіл («деревень») і хуторів – 80; церков греко-російських: кам’яних – 1, дерев’яних – 137; костьолів римо-католицьких: кам’яних – 4, дерев’яних – 1; каплиць – 5; єврейських шкіл дерев’яних – 9; торгових лавок: кам’яних – 34, дерев’яних – 57; будинків обивательських дерев’яних – 13 354; заводів і фабрик: паперових – 1; селітряних – 1; мідних – 1; залізних – 1; поташевих – 3; скляних – 1; винокурень з пивоварнями – 11; лильних (?) – 1; млинів вітрових – 1; водяних млинів – 178; духовенства греко-російського: чол. статі – 606, жін. статі – 503; плебанів – 44 (!); «шляхетства околичного і чиншового зі слугами»: чол. статі – 3 690, жін. статі – 3 341; міщан-євреїв: чол. статі – 1 309, жін. статі – 1 490; селян-кріпаків: чол. статі – 34 918, жін. статі – 33 002; підданих духовенства: чол. статі – 922, жін. статі – 867; вільно проживаючих: чол. статі – 399, жін. статі – 205; циган: чол. статі – 9, жін. статі – 9; всього з підданими: чол. статі – 41 827, жін. статі – 39 417 [Там само. ].

Таким чином, сумарна інформація по місту і повіту має наступний вигляд: міст – 1; містечок – 7; сіл – 117; сілець – 16; сіл («деревень») і хуторів – 80; бернардинських монастирів кам’яних – 1; церков греко-російських: кам’яних – 1, дерев’яних – 139; римо-католицьких костьолів: кам’яних – 4, дерев’яних – 3; каплиць – 5; привілейованих (?) аптек – 1; єврейських шкіл: кам’яних – 3, дерев’яних – 11; торговельних лавок: кам’яних – 126, дерев’яних – 92; будинків обивательських: кам’яних – 51, дерев’яних – 14 240; лікарень – 3; кузень – 11; (…) лазень – 2; заводів і фабрик: паперових – 1; селітряних – 1; мідних – 1; залізних – 1; поташевих – 3; скляних – 1; з обробки шкіри – 3; винокурень з пивоварнями – 38; лильних (?) – 1; млинів вітрових – 1; водяних млинів – 182; духовенства греко-російського: чол. статі – 614, жін. статі – 507; плебанів – 88 (?); «шляхетства околичного і чиншового зі слугами»: чол. статі – 3 952, жін. статі – 3 670; купців-християн чол. статі – 9; купців-євреїв чол. статі – 9; міщан-євреїв: чол. статі – 2 075, жін. статі – 2 383; селян-кріпаків: чол. статі – 35 777, жін. статі – 33 963; підданих духовенства: чол. статі – 965, жін. статі – 911; вільно проживаючих: чол. статі – 510, жін. статі – 312; іноземців: чол. статі – 28, жін. статі – 19; циган: чол. статі – 9, жін. статі – 9; всього з підданими: чол. статі – 44 036, жін. статі – 41 774. Загальна, отже, кількість населення в місті та повіті становила 85 810 осіб [Там само.].

Наведена вище інформація, безперечно, буде корисною для комплексної аналізи кількости та характеру будівель у місті та повіті, населених пунктів, храмів, промислових підприємств, мешканців різних категорій. Так, до прикладу, якщо у розглядуваний період у місті було 4 566 мешканців, то, скажімо, на 1861 рік – 8 039 мешканців [Zasław // Słownik geograficzny królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich / Pod. red. B. Chlebowskiego, J. Krzywickiego. – Warszawa, 1895. – T. 14. – S. 443.], а на 1885 рік вже 10 229 осіб (крім війська) [Там само.]. Відтак у повіті (без м. Заслава) загалом на межі XVIII – XIX ст. проживало 81 244 особи, а на 1885 рік – 148 772 мешканці [Там само. – S. 447.]. Загальна кількість населення в усіх повітах, згідно з аналізованим документом, становила 1 077 228 чоловік, а на 1889 рік вона вже нараховувала 2 351 051 особу [Волынская губерния // Энциклопедический словарь / Издатели Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – Петербург, 1892. – Т. 7. – С. 123.]. Використання аналогічних статистичних джерел у сумі з розглядуваним документом дозволить простежити динаміку зміни кількости людности на різних адміністративних рівнях у різні історичні періоди.

Впадає у вічі в аналізований період те явище, що серед осіб, які мали статус міщан, в Заславі не було жодного православного! Сумарна кількість єврейського населення у місті тоді становила 1 659 чоловік, в повіті ж – 2 799 осіб. На 1849 рік відповідні цифри вже становили 5 853 та 7 431 [Карліна О. Єврейські домогосподарства у Волинській губернії в першій половині ХІХ ст. // Соціум. Альманах соціальної історії. – 2004. – Вип. 4. – С. 54.], а на 1885 рік – 6 530 та 10 828 осіб [Słownik geograficzny… – S. 443, 447.].

Відомо, що на 2 пол. ХІХ ст. в Заславі нараховувалося 4 православних храми [Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Почаев, 1893. – Т. 3. – С. 423-428; Заслав // Энциклопедический словарь / Издатели Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – Петербург, 1894. – Т. 12. – С. 315.]. Найранішою з них була кладовищенська церква Успіння Пресвятої Богородиці, збудована у 1800 році. Навіть якщо припустити, що аналізоване нами «Генеральное описание» було складене у 1800 році, і серед двох дерев’яних, згадуваних у ньому, церков однією була Успенська, то залишається ще одна, збудована раніше. Проте якщо документ був підготовлений раніше 1800 року, то виявиться, що в Заславі загалом існували, окрім відомих чотирьох, ще два інші дерев’яні православні храми, історію яких потрібно з’ясовувати.

Звичайно, наведені співставлення та порівняння можуть бути продовжені і стосовно інших статистичних показників, але це вже виходить за рамки нашого дослідження. Як ми мали змогу переконатися, «Генеральное описание Волынской губернии» є досить важливим комплексним джерелом і заслуговує на широке використання у краєзнавчих та спеціяльних наукових працях, присвячених як історії Заслава та Заславського повіту, так і Волині загалом.