Заславщина в національно-визвольних змаганнях 1917 – 1922 років

Ярослав Кукуріка

У розглядуваний нами період Заславський повіт займав значну частину Південно-Східної Волині. До його складу входили території Білогірського, Славутського, Шепетівського, Красилівського, Теофіпольського й Волочиського районів. На півночі повіту знаходилися, тепер переважно понищені, великі лісові масиви, що сприяло розвитку повстанського та партизанського рухів. Заславський повіт входив до складу Волинської губернії, з центром у м. Житомирі. На півдні він межував з Подільською губернією. Повіт знаходився поблизу кордону з Австро-Угорщиною, що проходив по р. Збруч. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття тут активно діяли українські патріотичні та просвітницькі організації, що певним чином сприятливо позначилось на національній свідомості населення краю, його активній участі у боротьбі за свободу та незалежність України. Разом з тим прикордонне положення краю зумовило наявність у ньому значних військових ґарнізонів, що складалися переважно з російських солдатів та офіцерів. Значною популярністю серед військового континґенту користувалися російські демократичні партії – есерів та меншовиків, а пізніше – більшовиків. Ця обставина теж сприяла активізації політичного життя Заславщини.

Край досить віддалений від провідних економічних та політичних центрів України. На території сучасного Ізяславського району було 1 місто, повітовий центр – Заслав і 3 містечка – Білогородка, Плужне й Кунів.

Населення Заслава ледве перевищувало 10 тисяч мешканців, а містечок – усього по кілька тисяч (найбільший перепад стався між 1919 – 23 роками: у 1919 р. в Заславі налічувалося 18 тис. мешканців, коли у 1923 лише 10 тис. [Міньков І., Стецюк В. Ізяслав. Історико-краєзнавчий нарис. Матеріали для лекцій та бесід до 1000-річчя міста. Хмельницька обласна організація товариства «Знання». Рукопис. − С. 22. − Прим. ред.]). Залізниця, що перетнула повіт з північного сходу на південний захід і пройшла через Заслав та Білогородку до Тернополя та Станіслава, побудована тільки 1913 р., була одноколійною й не встигла серйозно вплинути на індустріялізацію та окультурнення краю. Ще одна залізниця, що пройшла через станцію Великі Пузирки, тільки ледь-ледь зачепила територію повіту. Потужних промислових підприємств теж не було, господарство носило яскраво виражений аґрарний характер.