Сутність держави, призначення
та юридичні ознаки держави

Шестопалова Л. М.

Сутність держави – є організатором і гарантом певних суспільних відносин, конкретний зміст яких обумовлений відповідним етапом розвитку суспільства і пануючим у ньому правом.

Головне призначення класових держав (рабовласницьких, феодальних) – забезпечення інтересів і потреб пануючих класів за рахунок інтересів і потреб гноблених класів шляхом запровадження і гарантування класовою експлуататорською державою відповідних відносин у суспільстві.

Основне призначення держави – запровадження (організація) і забезпечення (гарантування) здійснення у суспільній практиці певних відносин.

Держава – організація, яка певним чином відокремлена від суспільства, інституалізується у вигляді механізму держави, має власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі потреби й інтереси.

Держава – універсальна політична форма організації історично утвореного класового суспільства, що розв’язує класові питання та загальні справи суспільства (В.І. Ленін).

Держава:

1) особлива форма організації суспільства, форму, яка є його внутрішньою організацією, засобом упорядкування суспільних відносин;

2) суб’єкт, що об’єднує суспільство у вигляді території, фізичних осіб та їх об’єднань, державних посадових осіб і органів, законів та інших правових документів;

3) вища форма публічної влади (делегованої суспільством);

4) соціальна спільність, що грунтується на праві (соціальному договорі);

5) організована сила суспільства, яка забезпечує взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп, страт і класів.

Юридичні ознаки держави:

1) всеохоплююча – об’єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відображує та забезпечує як загальносуспільні інтереси і потреби, так і інтереси й потреби його членів (усі інші соціальні організації – політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо – охоплюють лише окремі верстви населення);

2) територіальна – об’єднує членів суспільства (своїх громадян) за територіальною ознакою, територія визначає просторові межі поширення її компетенції;

3) офіційна – представляє суспільство, виступає від його імені як усередині держави, так і за її межами;

4) універсальна – організовує членів суспільства для вирішення питань, що торкаються різних сфер їх життя, а також життя суспільства в цілому;

6) верховна (суверенна) – є вищою за значенням і силою складовою суспільства й у сфері загальносуспільних інтересів; інші соціальні організації їй підпорядковуються;

7) централізована – внутрішня побудова держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованістю нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, і насамкінець – загальнодержавним структурам (парламенту, президентові, уряду);

8) володіє спеціальним апаратом управління і примусу, повноваження якого поширюються на все суспільство;

9) здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру, який забезпечується можливістю застосування державного примусу.

Держава – особлива політико-територіальна організація, яка виступає від імені всього суспільства, володіє суверенітетом і спеціальним апаратом управління і примусу, у зв’язку з чим здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру.

Держава – правова (заснована на праві) форма вищої публічної влади (форма суспільства), що грунтується на формальній рівності вільних індивідів і визначається ступенем розвитку людського суспільства; форма влади вільних людей.

Держава є юридичним уособленням нації (або її еліт); засобом впорядкування суспільного життя.

Держава – це правова організація політичної влади домінуючої частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, яка має свою територію, володіє суверенітетом (повнотою та неподільністю влади), систему права і законодавства, фінансово-грошову систему, стягує податки для забезпечення нормального функціонування суспільства, виступає як суб’єкт міжнародних відносин і виражає інтереси всього народу чи панівного класу (соціальних верств, еліт).

Cуспільство – соціальний організм, частина природи, що включає людей, які постійно працюють над удосконаленням знарядь і способів виробництва.

Влада – здатність суб’єктів нав’язувати свою волю іншим.

Влада – завжди двостороння взаємодія суб’єкта і об’єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав’язування волі когось іншого, з іншого – підкорення їй.

Авторитет, право, насильство – засоби, за допомогою яких влада спроможна здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.

Політика – мистецтво утримання влади й управління державою.

Суверенітет державної влади:

а) її верховенство – відсутність у країні будь-яких структур, які могли б скасовувати чи змінювати рішення державної влади; державна влада є вищою владою у країні;

б) її неподільність – єдиним джерелом державної влади є народ, який доручає державі здійснювати владу від свого (народу) імені;

в) її самостійність – державна влада в межах країни не залежить від волі будь-яких інших організацій чи окремих суб’єктів;

г) її незалежність – державна влада не залежить від волі інших держав.

Правові ознаки сучасної держави:

– у сучасному суспільстві вже не існує чітко визначеної класової структури (оскільки з розвитком суспільних і, насамперед економічних, відносин, а також науки і техніки змінилося відношення окремих соціальних груп до засобів виробництва та розподілу матеріальних благ);

– рівень матеріального достатку суспільства дозволяє державі забезпечувати належний рівень життя все ширшим верствам населення, а не тільки представникам певних класів або соціальних груп;

– протиріччя між певними соціальними групами не мають антагоністичного (непримиренного) характеру і фактично не торкаються встановлення стратегічно перспективних цілей розвитку суспільства, які визначаються всіма соціальними групами практично однаково;

– здійснення державою організованого насилля відносно певних груп її населення втрачає свою актуальність і перестає виражати сутність держави;

– на перший план виступає призначення держави як суб’єкта, що покликаний сприяти взаєморозумінню і співробітництву між всіма групами населення країни;

– протиріччя між цими групами стосуються, в основному, тактики і шляхів досягнення загальних для всіх соціальних груп цілей;

– призначення сучасної держави полягає у забезпеченні загальносуспільного блага і здійсненні організованого примусу в масштабах усього суспільства.

Особливість держави – вона є легітимною формою виявлення та вираження “загального” інтересу, інструментом його гарантування та забезпечення.

Форми державної діяльності:

– управлінські;

– матеріально-технічні;

– ідеологічні;

– охоронні тощо;

– правотворчість – властива тільки державі – встановлення, зміна чи скасування загальнообов’язкових для всього населення правил поведінки у вигляді юридичних нормативних актів.