Апокаліпсис

Богдан-Ігор Антонич

Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети

тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем

і в’язнів по ночах відвідують коханки і комети,

і місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром.

Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво.

На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, зелінка й вогкість.

Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом,

аж обростуть за ніч, мов круглі пні, кошлатим мохом.

Підземних рік слизьке, примарне зілля, мокрі зорі й змії,

долини місяця оброслі горіховим гаєм.

Сто днів і сто ночей ідуть руді дощі і вітер віє,

вода підноситься і зорі й тюрми заливає.

Де не оставсь на каменю ні камінь, де зрівнялись гори,

знов мулярі нову тюрму будують з брил квітчастих.

Цвіте під шибеницями багряне квіття мандрагори

і мотуз вішальників для живих приносить щастя.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 31.