Пісня про незнищенність матерії

Богдан-Ігор Антонич

Забривши у хащі, закутаний у вітер,

накритий небом і обмотаний піснями

лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом

і стигну і холону й твердну в білий камінь.

Рослинних рік підноситься зелена повінь,

годин, комет і листя безперервний лопіт.

Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем

і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.

Прокотяться, як лава, тисячні століття,

де ми жили, ростимуть без наймення пальми

і вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,

задзвонять в моє серце джаґани в копальні.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 37