Полярія

Богдан-Ігор Антонич

Застигло море в чаші різьбленій із льоду.

Золотоустий місяць – містик у блакиті.

Полярні янголи колишуть Божі води

і звірі виють глухо спраглі і неситі.

Ще тут не доповзло людей руде хробацтво,

багрове небо на хребтах підносять лиси,

кити хвостами миють зорі й біле птаство,

мов стріли з звірокруга, непорушно висить.

Як Діва з зодіака чеше карі коси

й горбатий Водяник закличе тіні з лігов,

земля, мов шкаралуща, гнеться і голосить.

Це душі мамутів бредуть червоним снігом.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 39.