Затерті сліди

Богдан-Ігор Антонич

Багрянородна ніч. Тривожний серця токіт.

Земля і кров. Пливем у вир затоки квіття.

З Провалля Зради шепіт. Ляк, мов птах стоокий.

Одне на одному шарами сплять століття.

Джмелі – у пухах пальми золотаві кільця

і місяць, мов кораль на шиї бога Півдня,

на кучерях агав браслети багрокрильців,

не урна в барв узорах – це високорівня.

Вперед! Фосфоризують непрохідні багна,

земля видихує люльками квітів запах

і фарбою цеглястою малює янгол

новий потопу плян на зорях, мов на мапах.

Я жив тут. В неоліті… може ще давніше…

Мої малюнки буйволів замазав місяць.

І фосфор ночі й оливо землі гнітуче,

що серцеві тяжать, та серця не помістять.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 36.