Дружня гутірка

Богдан-Ігор Антонич

Поезія?

– Ні, не питай,

який рецепт її есенцій!

П’ючи свій золотавий чай,

так пробалакаємо день цей.

Узори гарних слів, мережка,

екстракти мови в срібній чаші –

хай їх краси аптекар зважить!

Ні, не туди, коханий, стежка!

Символіка завбога наша

і орнаментика засіра.

Де ж міра мір, єдина міра?

Чай процідивши, попрощавшись,

розходимось. Ніч – чорна мушля,

ті самі зорі в ній, що завжди,

той самий захват серце душить.

Тоді чужі дрібній прикрасі,

слова затиснуті у горлі,

слова гальмовані в екстазі

б’ють, мов джерела животворні.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 26.