Фіялки

Богдан-Ігор Антонич

Фіялки й телефонна трубка

заворожливим сяйвом кличе

і місяць, мов червона губка

змиває попіл дня з обличчя.

Слимак з ебену, темна мушля

і вухо ночі – лійка чорна

і пахощі духмяні душать,

мов пальці на клярнеті горла.

З очей фіялок смутком кришиш

і пригортаєш, сестро рання!

Простягнуті долоні тиші

над нашим вічним проминанням.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 22.