Гвоздики

Богдан-Ігор Антонич

Зелені сутінки. Гвоздики –

посли весни. П’яній до краю!

Який цей світ знов став великий!

Ізнов твої листи читаю.

Вгорі зелена яма світла,

ядро – гвоздика електрична.

Ні, ми до того ще не звикли,

що наша молодість не вічна.

Але колись до цього звикнем…

Та покищо свята омана –

ота дружба з життям не никне,

що нас, моя кохана,

помазує весни єлеєм.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 20.