Вірш про вірші

Богдан-Ігор Антонич

Чоло в долоні похили,

чоло в долоні похили.

В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти.

Крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти,

туман обійме ночі злий,

туман, що в кольорі золи.

Півкола на воді

розвівши,

поволі місяць сів.

На галузі задуми листя виросте блакитних слів,

заслониш очі тишею, немов руками, а тоді

почуєш спів,

почуєш вірші.

Не ті в книжечках, що парфумів мають пах,

а інші,

лиш черенками думок

друковані на серця сторінках.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 59.