До музи

Богдан-Ігор Антонич

1

Навіщо ти прийшла до мене

й застукала в вікно?

Навіщо серце б’є шалене,

а думка з ним водно?

Навіщо ти прийшла до мене,

веселкою заблиснула в вікні?

Навіщо серце ти шалене

в ці безпросвітні будиш дні?

2

Тисяча питаннів падає на наші уста,

тисяча шляхів навхрест лягає нам під ноги,

тисяча зірок свої вказує нам дороги,

тисяча вогнів палає й далі темінь пуста.

І не знаємо, як привітати дні, що грядуть,

моряки сліпі на корабельній світа вежі.

Музо вигнана за дійсности вузької межі,

чи загубиш у шляхів мільйоні ранішню путь.

3

Я не потраплю, я не зможу, я не зможу

для тебе

вирізьблювати, мов діяманти, вірші,

як дні кругом все гірші,

все гірші.

Але я знаю: в цю хвилину непригожу

небавом, може навіть нині

нараз тебе побачу в простої людини

чині.

4

Навіщо ти прийшла до мене

й застукала в вікно?

Навіщо серце б’є шалене,

а думка з ним водно?

Навіщо ти прийшла до мене

й застукала в вікно?

Навіщо серце б’є шалене?

А може чує що воно.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 57 – 58.