Пісня про вічну молодість

Богдан-Ігор Антонич

Запрягти до саней чотири чалі коні

і в чвал, і в чвал!

Заіржуть баскі бігуни на реміннім припоні,

аж луна відіб’ється

від скал, від скал.

Тріснути батогом на вітер буйний

і в даль, і в даль!

Наші очі далеччю гартуймо,

а серце куймо

на сталь, на сталь.

Ударять у срібну рунь золоті копита,

мов грім, мов грім.

Повними грудима будемо вітер пити,

під дахом синього неба

наш дім, наш дім.

Снігів завмерлу тишу вигуком розпороти:

нема турбот!

І сонцю ми поженемо навпроти

бадьорі, радісні

в галоп, в галоп.

Запрягти до саней чотири чалі коні

і в чвал, і в чвал!

Навпростець переїдемо всі перепони,

здобудемо

життя фінал.

Розпускають коні сиві гриви,

пара з уст, мов дим.

З рвучим вітром буйногривим!

Бути вічно юним,

вічно молодим!

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 3.