До дна

Богдан-Ігор Антонич

Я витесав поему з срібла,

поема, мов ялиця.

Весна спинилась і приблідла,

мов з дива молодиця.

Співай, сокире, теслі безум,

розтісуй пісню знову!

Углиб, до дна співуче лезо

встромляю в корінь слова.

20 січня 1935.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Зелена Євангелія. – Львів: 1938 р., с. 22.